Сторінка
12

Фінансовий механізм зовнішньоекономічної діяльності

Державне кредитування суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності та гарантування державою комерційних кредитів , що надаються цим суб’єктам, в Україні здійснюється через банк для зовнішньоекономічної діяльності України та інші уповноважені банки .

Умови державного кредитування та гарантування державою комерційних кредитів визначаються кредитними угодами , що укладаються між відповідними суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності та банком для зовнішньоекономічної діяльності України.

Рішення про надання державних кредитів та гарантій приймається банком зовнішньоекономічної діяльності України в межах лімітів державного кредитування зовнішньоекономічної діяльності у діючій на теріторії України валюті та в іноземній валюті за поданням суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності та за результатами експертної оцінки техніко-економічного обгрунтування об’єкта кредитування та умов окупності кредитів . Банк для зовнішньоекономічної діяльності України повинен повідомити про соє рішення подавця заявки на державний кредит ( державну гарантію комерційного кредиту ) у місячний строк з дня подання зазначеної заявки . В разі відсутності вищеозначеної експертної оцінки об’єкта кредитування відмова у державному кредитуванні ( державному гарантуванні комерційного кредиту ) суб’єкта зовнішньоекономічної діяльності з підстав недоцільності не дозволяється. Розмир державного кредиту ( державної гарантії комерційного кредиту ) , що надається у діючий на теріторії України валюті та/або іноземній валюті одному суб’єкту зовнішньоекономічної діяльності не може перевищувати 5 % від відповідних річних лімітів державного кредитування зовнішньоекономічних операцій.

1.3 Страхування зовнішньоекономічних операцій

Питання про страхування експортних кредитів набуло великого значення у звязку зі всезростаючим розподілом праці у зовнішній торгівлі. Підприємці все більше намагаються зосередити всі свої зусилля на обраній ними діяльності не відволікаючись на спірну сферу кредитного ризику , що виникає через кредитування іноземного покупця товару . До розглянення основ страхування , необхідно вивчити природу ризику пов’язаного з наданням комерційного кредиту .

Для повного розуміння суті питання необхідно ввести нові терміни загальноприйняті у світовій практиці щодо данної теми.

Трасант ( drawer ) - особа , яка виписує перевідний вексель ( тратту)

Трасат (drawee) - особа , яка зобов’язана сплатити за перевідним векселем

Акцептант ( acceptor ) - особа , яка прийняла на себе зобов’язання сплатити за

наданим перевідним векселем

Акцепт векселя імпортером , що виступає в ролі трасата та банком , який є акцептантом , накладає на останнього зобов’зання виконати в зазначений час всі платежі зумовлені векселем . Одночасно акцептант зберігає за собою право зворотньої вимоги до експортера , який є трасантом у випадку невиконання останнім умов контракту. Таким чином особа , що купує вексель на обліковому ринку переносить всі свої вимоги на акцептанта . Покупців векселів мало хвилює положення трасанта вони спираються виключно на акцепт . Виходячи з вищесказаного акцепт можна вважати формою страхування капіталу.

Однак якщо імпортер виступає одночасно в ролі трасата та акцептанта - ризик неотримання платежу для експортера заначно зростає , також слід зазначити , що продаж такого векселя на обліковому ринку є доволі проблематичною справою. Тому експортер намагається залучити до справи банк в ролі акцептанта . І це зрозуміло , бо акцепт векселя банком полегшує його продаж експортером на обліковому ринку та надає можливість мобілізувати кошти , які вкладені в торгівельну операцію .

Ризик неплатежу трасатом всеж таки існує , навіть при акцепті векселя банком . Цей ризик може бути розподілений на два вида .

Перший вид витікає з недостатнього зання експортером та банком , що акцептує його векселя , даних про фінансовий стан трасата-покупця ( це так званий фінансовий ризик ) . Він відноситься до сфери діяльності банку , що видає акцепт. Відповідно фінансовий ризик обмежений в банках , які добре знають свою іноземну клієнтуру і мають достатню інформації про їх кредитоспроможність. Фінансовий ризик при кредитуванні у зовнішній торгівлі може бути зведений до мінімуму задопомогою певних методів кредитування , наприклад , рамбурсного кредиту, який засновагий на сполученні акцепта векселів експортера банком третьої країни ( як правило першокласним банком ) та переводі ( рамбурсуванні ) суми векселя імпортером банку-акцептанту. Треба зазначити , що акцептований першокласним банком вексель можливо буде реалізувати на ринку банківських акцептів.

В основі другого виду ризику ( комерційного ) знаходяться розходження між продавцем та покупцем в питаннях про відповідність товару умовам торгівельної угоди. Як наслідок відсутності повної ясності в передуючих угодах , різноманітності сортів товарів , зміни його якості під час транспортування та великої кількості інших причин , які важко перебачити питома вага цього ризику є дуже значною. Цього виду ризику неможливо запобігти звичайними банківськими методами і для його ілімінування використовуються страхові компанії та їх методи . Суть діяльності цих організацій полягає в тому , що вони приймають на себе певну долю можливого ризику , тобто кінцевого збитку від угоди , що страхується . Страхові компанії видають сираховий поліс на точно встановлену суму застрахованого кредита з вказанням терміну страхування та долі ризику ( звичайно від 65 до 85 % ) яку бере на себе страхувальник . Розмір страхової премії , що береться останнім , залежить від розміру операції , форми кредиту , його терміну , фінансового становища експортера та економічного стану імпортера та його країни. Тому преміальні ставки коливаються від 0.25 до 10 % застрахованої суми . Тепер зупинемось на основних принципах страхування .

Страхування кредита повинно у часі передувати появленню ризика.

Страхування кредита передбачає виникнення під час торгівельної операції надмірного ризика , і від нього страхове товариство намагається захистити експортера . Страхове товариство вивчивши умови діяльності фірми , яка подала заяву на страхування , встановлює певну норму ризику , який вважає нормальним , і погоджується страхувати будь-який ризик , що перевищує цю норму. Для усунення комерційного ризику страхова компанія перевіряє товар на предмет відповідності його умовам контракту. Щоб знизити фінансовий ризик страхова компанія вимагає від клієнта векселя , акцептованого банком , який викликає довіру у страхувальника . Таким чином , при данних умовах страхується надзвичайний ризик , який може виникнути стихійно , як наслідок нестійких господарських відносин . Страхування всього ризику , що виникає в результаті кредитування іноземного покупця , незважаючи на чисельні вимоги торгівельних кругів , не знайшло широкого розповсюдження , бо розвиток страхування в цьому напрямку був би економічно недоцільним , перекручував би природу страхування , збільшував би вартість страхування.