Сторінка
4

Теоретичні основи вибору і можливості реалізації валютно-фінансової політики в ринкових умовах

Важливою особливістю української грошово-кредитної політики є активна політика обов'язкових резервів. Це — надзвичайно потужний інструмент грошово-кредитної політики. У Західній Європі навіть невеликі зміни норми резервів спричиняють значні зміни в обсягах кредитування комерційних банків і відчутно впливають на грошову масу. Через це на Заході домінує думка, що зміну норми резервів недоцільно використовувати для невеликого поточного, коригую чого регулювання. Про це свідчать не лише нечасті зміни норм резервування, а й їх загальне зменшення у 90-і роки і відмова деяких країн від встановлення для банків обов'язкових резервних вимог, що сталося під впливом зростання міжнародної конкуренції у кредитно-банківських секторах національних економік. Так, Бельгія, Данія, Швеція взагалі відмовилися від використання цього інструмента грошово-кредитної політики. Франція відмовилася від резервування за строковими депозитами, зменшивши норму резервів за транс акційними депозитами до 1%. Низька норма резервів є характерною також для Німеччини (2%) та Великобританії (0,35%).

Крім того, слід зазначити, що встановлені в Україні норми обов'язкових резервів є надто високими порівняно з нормами резервування у Західній Європі. Зрозуміти встановлення норми обов'язкового резервування у 25% (що мало місце в Україні у 1993 p.) можна, зважаючи на гіперінфляцію у 10255,6% та відсутність або малу дієвість інших методів регулювання. Зрозуміти ж політику утримування норми резервів на рівні 15% при зменшенні інфляції до 10,1% і активному використанні механізмів ре фінансування та політики відкритого ринку (як це мало місце у 1997 p.) досить важко. За таких умов грошово-кредитна політика є не тільки занадто обмежувальною, а й набирає вигляду політики боротьби з власними комерційними банками. Оскільки при посиленні взаємозв'язків між Україною і країнами Західної Європи зростає взаємозалежність між їх банківськими системами, то при значно меншій нормі обов'язкового резервування (0—2%) банківські установи країн Західної Європи опиняються у кращому становищі; оскільки вони мають менші непрацюючі активи, то і норма прибутку за інших однакових умов у них буде більшою. А у міжнародній конкурентній боротьбі це — досить істотна перевага. При зростанні відкритості української економіки ми тим самим погіршуємо фінансове становище національних банків і зменшуємо їх конкурентоспроможність. Крім того, за таких умов зарубіжні банки зможуть запропонувати своїм вкладникам і вищий процент на вкладені депозити. Отже, наші вкладники будуть заінтересовані здійснювати свої вклади не в Україні, а за кордоном. Можна говорити також і про те, що встановлення єдиної норми обов'язкових резервів не стимулює банківську систему працювати на залучення строкових депозитів з великими термінами зберігання, про що дбають західні банки і що є умовою зростання інвести­ційної активності.

Операції з цінними паперами на відкритому ринку вважаються найгнучкішим інструментом грошово-кредитної політики. По-перше, їх можна використовувати досить часто, а по-друге, якщо допущена помилка, то її легко виправити, здійснивши операцію протилежного напряму. Саме тому ці операції починають активно використовуватися НБУ у своїй регулятивній діяльності. Умовою для їх започаткування стала поява в 1995 p. ринку державних цінних паперів.

Слід зазначити, що в Україні після подій серпня 1998 p. попит на державні цінні папери — облігації внутрішньої державної позики (ОВДП)— з боку суб'єктів економіки значно знизився у зв'язку з їх "добровільною" конверсією, яка відбулася за наполяганням уряду. З цієї причини на окремих аукціонах з продажу даних цінних паперів у 1999 р. НБУ виступав їх єдиним покупцем, що і змушувало його підтримувати високу облікову ставку. Через це вона перетворилася більшою мірою на регулятор цього ринку, а не кредитного, як у Західній Європі.

Специфічна форма операцій на відкритому ринку — це так звані "позики під заставу цінних паперів" на умовах угоди про зворотну купівлю (операція РЕПО). В Європі протягом останнього десятиріччя ці операції набули надзвичайного значення і відіграють центральну роль у справі "точного настроювання" грошової політики2. Зауважимо, що такі операції поступово дістають поширення і в Україні. При здійсненні даної операції НБУ купує у комерційних банків державні цінні папери (ОВДП) з чіткою домовленістю про їх зворотний викуп. З матеріальної точки зору йдеться про надання позики через механізм передання права власності на цінні папери, а з точки зору політики управління ліквідністю — про надання активів НБУ на чітко визначений період. Таким чином ,ці операції стають однією з форм ре фінансування комерційних банків і використовуються НБУ з метою гнучкого регулювання обсягів грошової маси.

НБУ почав проводити операції з державними цінними паперами на умовах угоди РЕПО з 1997 р. У цьому році частка цих операцій у загальних обсягах ре фінансування становила 18,6%, а у 1998 p. вона зросла до 54,7%. Отже, можна стверджувати, що НБУ починає досить швидко опановувати цей інструмент грошово-кредитної політики. Однак і тут є певні проблеми, пов'язані з тим, що цей механізм, хоча і був призначений для гнучкого регулювання грошової маси, але в наших умовах спрацьовував не завжди через часту відсутність у комерційних банків грошей на зворотний викуп ОВДП по операціях РЕПО.

У цілому на основі порівняльного аналізу основних параметрів грошово-кредитної політики в Україні та у найбільших країнах Західної Європи можна дійти таких висновків: 1) в Україні поступово формується ринковий механізм регулювання грошово-кредитних відносин, характерний для країн Західної Європи; 2) основні параметри грошово-кредитної політики України поступово наближаються до характерних для країн Західної Європи, але поки що вони істотно відрізняються від них, що зумовлено особливостями як перехідного періоду, так і української економіки; 3) для стимулювання процесу відновлення економічного зростання в Україні на сучасному етапі необхідне певне коригування грошово-кредитної політики.

2. Аналіз ефективності валютно-фінансової політики в Україні.

- Валютно-курсова політика.

Валютне регулювання на національному рівні здійснюється на основі принци­пів і методів, що визначаються МВФ і регіональними союзами, в які входять окремі країни. У своєму практичному втіленні воно охоплює широкі аспекти зовнішньоекономічної діяльності суб'єктів валютного ринку.

Зміст валютного регулювання конституюється діючим законодав­ством і правовими нормами окремих держав. У такому законодавстві визначаються загальні принципи здійснення валютних операцій у внутрішньогосподарському обороті та міжгосподарських розрахунках, функції державних органів у валютному регулюванні й управлінні