Сторінка
14
Інвестиційне рішення має три складові:
1 - оцінка власного фінансового стану і мотивація доцільності участі в інвестиційному проекті;
2 - визначення розміру інвестицій і джерел фінансування;
3 - оцінка майбутніх надходжень від інвестицій.
Життєвий цикл інвестицій тривалий, включає багато стадій, і на кожній стадії необхідно приймати інвестиційні рішення, коригувати шляхом моніторингу процес інвестування, а іноді, в залежності від коньюнктури ринку, яка змінюється, і призупинення його.
Для успішного забезпечення інвестування підприємств виробничої сфери необхідно розв'язати три ключові проблеми:
— визначити джерела і обсяг інвестиційних ресурсів, які можуть бути залучені до виробничої сфери;
— обгрунтувати інвестиційні пріоритети;
— розробити ефективний механізм залучення і використання інвестицій.
Потреби в інвестиціях у виробничу сферу можна розглядати в двох аспектах:
— з точки зору подолання кризових явищ (тобто як критичні інвестиції, зволікання з якими лише поглиблюватиме кризу);
— з позиції досягнення вітчизняною промисловістю технологічного рівня розвинутих європейських країн.
Перший аспект передбачає інвестування життєво важливих галузей і виробництв на рівні, який би не допускав їхньої зупинки.
Другий аспект стосується суттєвої структурної перебудови виробничої сфери і потребує значно більших коштів, сума яких становить,, за різними ; експертними оцінками, від 30—40 до 60—70 млрд. дол. США. Про такий обсяг інвестування можна говорити лише за умови подолання кризи і пожвавлення економіки.
Потреби в інвестиціях у виробничу сферу досить значні. Тому важливо забезпечити мобілізацію всіх можливих інвестиційних ресурсів, оскільки для, багатьох проектів необхідним є ефект масштабу (наприклад, у галузях паливно-енергетичного комплексу, металургії, нафтопереробки тощо). Водночас слід виходити з того, що основою технологічної перебудови виробничої сфери є власні кошти підприємств. За даними досліджень і експертних оцінок, в Україні тіньова економіка становить понад 50%, а з 1991-го до 1995 року нелегально було експортовано 15—20 млрд. дол. США. У більшості випадків це наслідок нестабільної, заплутаної податкової системи з гіпертрофованою фіскальною функцією податків як економічного важеля, недосконалої фінансово-кредитної системи та інших факторів. Це свідчить про те, що підприємницькі структури спроможні інвестувати у виробничу сферу при забезпеченні відповідних економічних умов і сприятливого інвестиційного клімату.
Серед власних джерел інвестиційних ресурсів значний резерв становлять амортизаційні відрахування підприємств. В економічно розвинутих країнах вони є важливим джерелом інвестиційного фінансування і становлять близько 40% загального обсягу поточних і капітальних затрат підприємств, що здійснюються з позабюджетних джерел2. У Росії станом на І півріччя 2000 р. він був на рівні 31%. В Україні цей показник значно менший і перебуває на рівні 10—15% (залежно від галузей і виробництв). З метою сприяння формуванню амортизаційних фондів владними структурами зроблено перші реформи (див. "Програма діяльності Кабінету Міністрів", Указ Президента "Про заходи з реформування інвестиційної політики в Україні"), і є сподівання, що в наступному спостерігатиметься збільшення власних коштів підприємств для спрямування їх в інвестиції.
Значним резервом інвестиційних ресурсів є заощадження фізичних осіб. На руках у населення України, за даними експертних оцінок, перебуває близько 10 млрд. дол. США. Однак необхідно враховувати надзвичайно низький рівень довіри населення до держави. Так, після рішення НБУ про відкриття анонімних валютних рахунків у більшості державних і комерційних банків таких рахунків фактично не з'явилося. Подолання цієї недовіри потребує послідовних і зважених заходів, копіткої роботи. Проте сьогодні цей резерв інвестиційних ресурсів знаходиться практично поза увагою владних структур, спостерігається “зовсім відверте нехтування окремим приватним інвестором – фізичною особою”
Одним з важливих елементів політики поліпшення зовнішньоготорговельного режиму є залучення інвестицій, як вітчизняних так і іноземних інвесторів направлених у сферу виробництва в Україні для прискорення його розвитку та зменшення потреби в іноземних кредитах під державні гарантії.
Інвестиційний клімат і Україні залишається непривабливим, крім того і через не вирішення питання власності на землю, відсутності надійної системи страхування і перестрахування. Відсутні суттєві структурні зрушення та інвестиційні перетворення в економіці. Знизилась сприйнятливість підприємств до впровадження інновацій. У минулому році питома вага промислових підприємств, що займалися впровадженням інновацій зменшилась до 17% проти 19,3% у 1999 році.
Як свідчить динаміка вкладення іноземних інвестицій, не дивлячись на всі негативні чинники загальний обсяг інвестицій все ж таки має зростаючу динаміку, але залишається на значно низькому рівні в порівнянні з іншими країнами і не задовольняє дійсних потреб економіки України у капіталовкладеннях.
3.3. Шляхи вирішення фінансового забезпечення діяльності акціонерного товариства
Колективне підприємництво – єдиний сектор економіки в Україні, що має тенденцію до зростання. При цьому частка недержавних підприємств у промисловості становить 70% і на них припадає майже дві третини виробленої продукції. Більшість підприємств недержавного сектора становлять акціонерні товариства – у минулому державні підприємства.
На початок 2001 року в Україні створено і діє майже 33,5тис. акціонерних товариств, із них близько 12 тис. – відкриті. При цьому акціонерні товариства сьогодні виробляють майже 56% від загального обсягу промислової продукції. Крім цього, більша частина послуг в Україні також надається акціонерними товариствами, зокрема товариствами, що діють у фінансово-кредитному секторі економіки. Загальний обсяг емісії акцій, зареєстрованих Державною комісією з цінних паперів і фондового ринку, становить майже 21,5млрд.грн. (у тому числі в 1998 році – 11,5млрд.грн.). Із загального обсягу емісії акцій у 2000 році близько 20% припадало на реально залучені кошти. Решта складалася з емісії при здійсненні корпоратизації та акціонуванні державних підприємств і збільшення статутних капіталів підприємств у результаті індексації основних фондів.