Сторінка
3

Доходи і видатки місцевих бюджетів

Місцеві запозичення

Місцеві запозичення — операції, пов'язані з отриманням коштів на умовах повернення, плат­ності та строковості, в результаті яких з'явля­ються зобов'язання перед бюджетом, та операції, пов'язані з поверненням цих коштів до бюджету.

Запозичення до місцевих бюджетів можуть здійснюватися лише до бюджету розвитку, або для покриття тимчасових касових розривів під час ви­конання загального фонду місцевого бюджету.

Місцеві запозичення виникають у таких ви­падках:

> запозичення (позики) з бюджетів вищого рів­ня;

> запозичення в комерційних банках;

> бюджетні гарантії під запозичення комер­ційних структур, у тому числі на потребу бюд­жетної сфери (будівництво шкіл, лікарень тощо).

> випуск муніципальних позик.

Запозичення з Державного бюджету надають­ся місцевим бюджетам для покриття тимчасових касових розривів під час виконання загального фонду бюджету протягом бюджетного року.

Тимчасовий касовий розрив - незбіг у часі фінансування видатків з надходженням доходів.

Дуже часто такі запозичення перетворюються в непряму форму дотування місцевих бюджетів, оскільки вони пролонговуються або взагалі спи­суються.

Для покриття тимчасових касових розривів, що виникають під час виконання загального фонду місцевого бюджету, виконавчі органи місцевого само­врядування за рішенням відповідної ради можуть отримувати короткотермінові позички у фінансово-кредитних установах на термін до трьох місяців, але у межах поточного бюджетного періоду.

Відсутність широкої практики залучення кре­дитів для фінансування бюджетних потреб міс­цевою владою зумовлено високими реальними відсотковими ставками, що призводить до знач­ного додаткового бюджетного навантаження.

Ще однією з форм виникнення зобов'язань місцевих бюджетів є надання ними гарантій під позики комерційних банків. У випадку несвоє­часного погашення кредитів бюджетна гарантія вступає в силу.

Місцеві органи влади можуть проводити цільові муніципальні позики під конкретні заходи, в яких зацікавлена територіальна громада (будів­ництво доріг тощо). За строками погашення позики поділяються на коротко- (до 5 років) і дов­гострокові (понад 5 років) позики.

Облігації місцевої позики реєструються Мініс­терством фінансів України та Державною комі­сією з цінних паперів, але законодавчих норм щодо обмежень на випуск муніципальних позик не існує, також не проводиться оцінка платоспро­можності позичальників. Часто в бюджетах не передбачаються кошти на погашення позик. Це призводить до неможливості повернення коштів.

Невиконання місцевими бюджетами зобов'я­зань за випущеними позиками, а також фінансо­ва криза серпня 1998 року зумовила призупинку використання цієї форми фінансування бюджет­них потреб.

У Додатку 8 наведеш окремі результати ви­пуску муніципальних позик у 1995-1998 рр.

Держава не несе відповідальності по зобов'я­заннях за запозиченнями до місцевих бюджетів.

Видатки по обслуговуванню боргу місцевих бюджетів здійснюються за рахунок коштів за­гального фонду бюджету в межах 10 відсотків його обсягів протягом будь-якого бюджетного пе­ріоду, коли планується обслуговування.

Якщо у процесі погашення основної суми бор­гу та платежів по його обслуговуванню має місце порушення договору між кредитором і позичаль­ником з вини останнього, відповідна рада не має права здійснювати нові запозичення протягом 5 наступних років.

3. СТРУКТУРА ВЛАСНИХ ДОХОДІВ

МІСЦЕВИХ БЮДЖЕТІВ

До власних доходів місцевих бюджетів нале­жать доходи, які визначені ст. 69 Бюджетного кодексу України, формуються і збираються на відповідній території, а саме:

1) місцеві податки і збори, що зараховуються до бюджетів місцевого самоврядування;

2) 100 відсотків плати за землю - для бю­джетів міст Києва та Севастополя; 75 відсотків плати за землю - для бюджетів міст республі­канського Автономної Республіки Крим та міст обласного значення; 60 відсотків плати за землю - для бюджетів сіл, селищ, міст районного значен­ня та їх об'єднань;

3) податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів у частині, що зараховується до відповідного бюджету;

4) надходження сум відсотків за користування тимчасово вільними бюджетними коштами;

5) податок на промисел, що зараховується до бюджетів місцевого самоврядування;

6) надходження дивідендів, нарахованих на акції (частки, паї) господарських товариств, що у власності відповідної територіальної громади;

7) плата за забруднення навколишнього при­родного середовища у частині, що зараховується до відповідного бюджету;

8) кошти від відчуження майна, яке знахо­диться у комунальній власності, в тому числі від продажу земельних ділянок несільськогоспо-дарського призначення, що перебувають у кому­нальній власності;

9) фіксований сільськогосподарський податок у частині, що зараховується до бюджетів місце­вого самоврядування;

10) плата за оренду майнових комплексів, що знаходяться у комунальній власності;

11) надходження від місцевих грошово-речо­вих лотерей;

12) плата за гарантії щодо виконання боргових зобов'язань;

13) гранти та дарунки у вартісному обрахунку;

14) власні надходження бюджетних установ, що утримуються за рахунок коштів відповідного бюджету;

15) податок на прибуток підприємств кому­нальної власності;

102

16) платежі за спеціальне використання при­родних ресурсів місцевого значення;

17) інші надходження, передбачені законом.

Ці доходи не враховуються при визначенні міжбюджетних трансфертів.

Верховною Радою України 18 лютого 1997 р. був прийнятий у новій редакції Закон України «Про систему оподаткування» (№ 77/97 - ВР).

У статті 15 цього Закону визначені місцеві по­датки та збори, які мають право встановлювати сільські, селищні та міські ради у відповідності з переліком і в межах граничних розмірів, які встановлені Декретом Кабінету Міністрів Украї­ни від 20 травня 1993 року № 56-93 «Про місце­ві податки та збори».

Органи місцевого самоврядування мають право встановлювати 2 місцевих податки і 15 місцевих зборів.