Сторінка
4

Управління капіталом

Максимізація прибутку в довготерміновому періоді Перехід до аналізу довготермінового періоду по­требує переходу від аналізу поведінки окремої фірми до з'ясування взаємодії всіх фірм у процесі утворення ринкової пропозиції та формування ринкової ціни. Це передбачає введення деяких нових припущень: 1. Пристосування галузі до потреб ринку у довго­терміновому періоді відбувається шляхом залучення в галузь нових виробників чи виходу їх із галузі. 2. Усі фірми у галузі мають однакові або дуже близькі криві витрат, що дає можливість говорити про середню, типову фірму. Нехай ринкова ціна на стільці установилася на рів­ні 147 гри. (Pi), що дає змогу типовій фірмі у галузі отримувати економічний прибуток. Як поведуть себе при цьому підприємці інших галузей? Логічним буде спрогнозувати, що вони спробують переорієнтувати свою діяльність на виробництво стільців, оскільки воно приносить не тільки нормальний, а й економіч­ний прибуток. Як відомо, під впливом збільшення кількості виробників крива ринкової пропозиції пе­реміститься вправо, що призведе до зниження ринко­вої ціни рівноваги (рис. 7.5). Отже, вступ у галузь но­вих виробників ліквідує економічний прибуток. Якщо ціна знизиться до рівня Р2,- тобто до 130 грн., то типова фірма не зможе отримувати економіч­ний прибуток. Більше того, вона зіткнеться з пробле­мою збитків (рис. 7.6), оскільки ціна буде нижчою, ніж мінімальний рівень середніх витрат. У довготер­міновому періоді розпочнеться відтік фірм з цієї галу­зі у ті, де е можливість отримати хоча б нормальний прибуток. Зменшення кількості виробників зменшить ринкову пропозицію, що призведе до встановлення нового рівня цін. Отже, масовий відтік фірм з галузі ліквідує збитки.

Такі припливи та відливи капіталу в галузь при­зведуть до встановлення врешті-решт ціни, що буде забезпечувати лише відшкодування мінімальних се­редніх витрат виробництва, тобто типова фірма отри­муватиме нормальний прибуток, але не зможе мати економічний. Це дає змогу сформулювати загальний висновок відносно досягнення фірмою рівноваги у до­вготерміновому періоді: після того, як усі довготер­мінові пристосування завершені, тобто коли досяг­нута довготермінова рівновага, ціна продукту буде повністю відповідати точці мінімуму середніх сукуп­них витрат фірми, і виробництво припаде на цю са­му точку.

4. Метод максимальної і мінімальної точки. Графічний (статистичний) метод. Метод найменших квадратів

Існує три основних методи диференціації витрат :

1. Метод “ Високий-Низький” (“High-Low”) , названий також методом максимальної і мінімальної точки.

2. Графічний (статистичний) метод.

3. Метод найменьших квадратів.

Валові витрати підприємства складає сума постійних і змінних витрат.

Пошук найбільш вигідних комбінацій між питомими змінними витратами (на одиницю продуції) , постійними витратами , ціною і обсягом продажу можливий за допомогою операційного та маржинального аналізу.

В основі операційного аналізу , який ще називається аналізом “Витрати – обсяг – прибуток ”, – вивчення залежності фінансових результатів бізнесу від витрат і обсягів збуту продукції. Операційний аналіз часто називають аналізом беззбитковості , тому що його використання дає можливість розрахувати такий обсяг продажу (в натуральному чи вартісному виразі ) , при якому прибутки співпадають з витратами. Цей обсяг характеризує точку беззбитковості , тобто критичну , оскільки продаж в обсязі меньшому цієї точки веде за собою збитки , а вище – забезпечують прибуток.

Вартість продукції Вартість реалізованої продукції

Валові витрати

Точка беззбитковості

Область прибутків

Постійні витрати

Обсяг продукції беззбиткового

Область виробництва

збитків

обсяг продукції

Рис. 1. Схема маржинального аналізу

Точку беззбитковості часто називають порогом рентабельності. Це важливий показник. Падіння попиту на продукцію легше перенести фірмі з низьким порогом рентабельності. Зниження порогу рентабельності можна забезпечити за рахунок зменьшення постійних витрат чи росту валової маржі (ВМ). Поріг рентабельності розраховується по формулі :

, де (1.3)

С – постійні витрати ;

КВМ – коефіцієнт валової маржі , що визначається як :

, де (1.4)

S – вартість реалізованої продукції ;

ВМ – валова маржа , яка дорівнює :

, де (1.5)

V – змінні витрати.

У рамках грошового аналізу прибуток визначається так :

, де (1.6)

П – прибуток ;

ЗФП – запас фінансової прочності , яка представляє надлишок фактичної вартості реалізованої продукції над порогом рентабельності . він розраховується по формулі :