Сторінка
6
Бюджет як фінансовий план характеризується складом доходів і видатків, які відбивають фінансову діяльність держави, їх структуризація може мати офіційний і науковий характер. Офіційна бюджетна класифікація, що являє собою систематизоване згрупування доходів і видатків та фінансування бюджету, затверджується відповідними уповноваженими органами. В її основу кладуться ті ознаки, що мають визначальну роль у бюджетному процесі. Наукова класифікація дає можливість оцінити склад та структуру доходів і видатків передусім за економічним змістом. У класифікації видатків основним є їх суспільне призначення, а в класифікації доходів — методи мобілізації.
За суспільним призначенням видатки об'єднуються в такі групи:
— соціальний захист населення і соціальне забезпечення;
— фінансування соціальної сфери;
— фінансування фундаментальних досліджень;
— економічна діяльність держави;
— національна оборона;
— державне управління та зовнішньополітична діяльність;
— обслуговування державного боргу;
— інші видатки.
Доходи бюджету за методами їх мобілізації поділяються на дві основні групи:
- податкові надходження;
- неподаткові доходи.
Склад і структура видатків бюджету як основного фінансового плану відображають економічну і соціальну політику країни, її воєнну доктрину. Так, в Україні характерною ознакою останніх років є відсутність певних пріоритетів. Це пояснюється тим, що в умовах важкого фінансового стану фінансова політика держави спрямована на підтримання хоча б на мінімальному рівні усіх сфер та галузей. Навіть досить розгалужений склад видатків на розвиток економіки відбиває в основному поточні витрати. У складі видатків у різні роки є досить специфічні статті, які відбивають сучасні проблеми України. Наприклад: фінансування будівництва житла для військовослужбовців і членів їх сімей, фінансування заходів з конверсії; фінансування заходів, пов'язаних із поверненням кримськотатарського народу та осіб інших національностей, які були незаконно депортовані з України; відшкодування сільськогосподарським та переробним підприємствам власних коштів, витрачених на будівництво об'єктів соціально-культурного призначення на селі, та ін.
Як фінансовий план бюджет не є чимось відокремленим. Він входить як складова до єдиної системи фінансового планування в країні. Взаємозв'язок бюджету з фінансовими планами підприємств, організацій і установ має переважно однобічний характер. Ті з них, що здійснюють діяльність на основі комерційного розрахунку, є платниками податків. У їхніх фінансових планах відбивається балансовий прибуток, сплата податків у бюджет, чистий прибуток і його використання. Податкові взаємовідносини з бюджетом регулюють фінансові плани підприємств і визначають їхні реальні можливості. Підприємства державного сектору економіки, крім сплати податків, можуть отримувати асигнування з бюджету у вигляді державних дотацій і бюджетних кредитів. Такі взаємовідносини теж відбиваються у фінансових планах підприємств і визначають їх фінансовий стан. Нині, з одного боку, стоїть завдання повної ліквідації збитковості і державного дотування підприємств, а з іншого — держава змушена фінансове підтримувати найважливіші галузі і підприємства. Однак з переходом до ринкових відносин бюджет перестав виконувати функцію збалансовування фінансових ресурсів підприємств. Тепер ця функція покладається на кредит, а бюджет може забезпечувати тільки певну фінансову підтримку як за рахунок пільг з оподаткування, так і через виділення асигнувань.
Заклади соціальної сфери, що перебувають на бюджетному фінансуванні, складають фінансовий план у вигляді кошторису доходів та видатків. У ньому відбиваються бюджетні асигнування, які є головним джерелом фінансового забезпечення. Обсяг видатків залежить насамперед від стану бюджету. В нормальних умовах кошторисне фінансування здійснюється за нормативним методом. Величина нормативів залежить як від реальних потреб у ресурсах, так і від можливостей бюджету — чим кращий стан бюджету, тим більші за розміром норми. Під час фінансової кризи бюджетне фінансування здійснюється на основі комбінованого підходу. Частина видатків, насамперед на заробітну плату, фінансується за встановленими (однак на досить низькому рівні) нормами, частина — виходячи з реальних можливостей бюджету. Упровадження в соціальній сфері елементів комерційного розрахунку шляхом розвитку платних послуг веде до змін у їх фінансовому плануванні і до формування нових взаємовідносин з бюджетом. Бюджетні асигнування є тільки одним із джерел формування доходів, причому їх роль і питома вага поступово зменшуються за рахунок розширення форм і методів фінансової діяльності.
Бюджет як фінансовий план також тісно взаємозв'язаний з іншими ланками державних фінансів — фондами цільового призначення. Частина з них, як уже зазначалося, може безпосередньо зараховуватись до бюджету при його затвердженні, хоча і виконуються вони відособлено. Інші, наприклад Пенсійний фонд, складаються і виконуються окремо. Однак вони теж взаємозв'язані з бюджетом, оскільки можуть мати як цільові надходження коштів з бюджету, так і перерахування до бюджету.
Таким чином, бюджет як фінансовий план відіграє дуже важливу роль у діяльності держави. Він визначає її можливості і пріоритети, її роль і форми реалізації закріплених за нею функцій. Це документ, що спрямовує діяльність держави, робить її конкретною і фінансове забезпеченою.
1.3. Роль і місце бюджету у фінансовому механізмі держави
Бюджет посідає одне з провідних місць у системі державного регулювання розвитку економіки кожної країни. Ринкова економіка ґрунтується на поєднанні як власної саморегулівної дії, що закладена в саму її основу, так і системи державного регулювання ринкових відносин. Ринок на основі балансу попиту та пропозиції через механізм вільного ціноутворення в цілому самостійно регулює розвиток окремих галузей, регіонів і підприємств, виробництво певних товарів та сферу послуг. У цьому полягає основна перевага ринкової економіки. Причому механізм саморегулювання базується на критерії ефективності, що забезпечує об'єктивне підґрунтя розвитку економіки та соціальної сфери, а не суб'єктивну мотивацію. Водночас прагнення досягнення максимальної ефективності й одержання максимального прибутку може призвести до однобокого розвитку суспільства, до кризи перевиробництва. Відома з історії економічна криза 30-х років наочно показала слабкі місця саморегулівної ринкової економіки, або вільного капіталізму, і засвідчила необхідність створення системи державного регулювання ринкових відносин. Власне, навіть не повного регулювання, а лише підрегулювання, коригування, спрямовування ринкових механізмів на досягнення певних цілей і реалізацію встановлених завдань. Тобто система державного регулювання не замінила саморегулівну дію ринкових відносин. Вона лише доповнила її в тих напрямах, де були певні прогалини і вузькі місця.
Завантажити реферат