Сторінка
8

Джерела формування фінансових ресурсів, чинники, що впливають на їх динаміку

Після задоволення претензій кредиторів задовольняються претензії членів трудового колективу з приводу внесків.

Під час таких різноманітних розрахунків подається багато відомостей та повідомлень про наміри ліквідувати підприємство до державних установ, таких як:

· повідомлення до податкової інспекції, яка перевіряє документи цієї фірми і, якщо нема

24

ніяких претензій, видає довідку про зняття з обліку;

· повідомлення до Пенсійного фонду, Фонду зайнятості, Фонду соціального страхування, які також видають довідки;

· здача до архіву відомостей про проведені виплати із заробітної плати;

· повідомлення до Облавтодору;

· подання заяви про закриття рахунка в банку.

Після завершення всіх дій суб¢єкт підприємницької діяльності звертається до органу ре-єстрації із заявою про виключення підприємства з Державного реєстру, до якої додаються наступні документи [17, ст. 22]:

¨ акт ліквідаційної комісії;

¨ довідка з установи банку про закриття рахунків;

¨ довідка податкової адміністрації про зняття з обліку;

¨ публікація в пресі про ліквідацію суб¢єкта підприємницької діяльності;

¨ довідка органу внутрішніх справ про здачу печаток та штампів;

¨ оригінали установчих документів;

¨ свідоцтво про державну реєстрацію.

На підставі вищеперелічених документів орган реєстрації приймає рішення про відміну державної реєстрації. На підставі такого рішення направляється повідомлення до органу статистики про відміну державної статистики. Потім органи статистики на підставі такого повідомлення виключають підприємство з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України.

З цього моменту підприємство вважається ліквідованим і втрачає статус юридичної особи.

Слід нагадати про те, що якщо підприємство, що ліквідується, у процесі своєї діяльності здійснювало торговельну діяльність, йому необхідно зняти з реєстрації ЕККА. Для цього необхідно повідомити про це податкову інспекцію та надати туди ж реєстраційне посвідчення і журнал використання ЕККА.

25

4.2.Необхідність, функції та причини інституту банкрутства підприємства.

Діяльність підприємства також може припинятися на підставі рішення господарського суду про визнання його банкрутом.

Згідно із Законом України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнан-ня його банкрутом” банкруцтво ¾ це визнана арбітражним (господарським) судом нездат-ність боржника відновити свою платоспроможність і задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше, як через застосування ліквідаційної процедури.

Неможливість задовольнити вимоги кредиторів щодо оплати товарів, робіт, послуг, неможливість забезпечити обов¢язкові платежі в бюджет та позабюджетні фонди виникає внаслідок перевищення зобов¢язань боржника над вартістю його майна або з причини неза-довільної структури його балансу.

Боржником (суб¢єктом банкруцтва) є суб¢єкт підприємницької діяльності, неспромож-ний виконати свої грошові зобов¢язання перед кредиторами, в тому числі зобов¢язання щодо сплати податків і зборів (обов¢язкових платежів), протягом 3-х місяців після настання встановленого строку їх сплати [5, ст. 420].

У ринковій економіці банкруцтво підприємств ¾ нормальне явище. Із кожних 100 но-востворених підприємств на ринку залишається від 20 до 30. У США, наприклад, загальна кількість підприємств, оголошених банкрутами в 1999р., становила близько 30 000. Для Ні-меччини проблема банкруцтва підприємств нині є не менш актуальною, ніж для України. Так, у ФРН, як і в Україні, починаючи з 1990р., спостерігається стабільне збільшення кіль-кості підприємств, оголошених банкрутами: 1990 р. ¾ приблизно 8730; 1991 р. ¾ 8837; 1992 р. ¾ 10 920; 1993 р. ¾ 15 148; 1994 р. ¾ 18 837; 1995 р. ¾ 22 344; 1996 р. ¾ близько 25 530 і т. д. Важливо, що зростання кількості фінансово неспроможних підприємств відбу-вається не тільки в абсолютному, а й у відносному вимірах. Так, на кожну тисячу підпри-ємств у 1991 р. припадало 3,4 банкруцтва; у 1992 р. ¾ 4,1; у 1993 р. ¾ 5,8; у 1994 р. ¾ 6,8; у 1995 р. ¾ 8,0; у 1996 р. ¾ 9,2; а зараз ще більше [13, ст. 476].

Етапи порушення справи про банкруцтво [13, ст. 424]:

· встановлення факту неплатоспроможності боржника;

26

· документальне підтвердження вимог кредитора, який ініціює порушення справи про банкруцтво;

· оцінка майна боржника;

· виявлення всіх можливих кредиторів;

· обгрунтування можливості санації або реорганізації;

· реорганізація підприємства або санація (якщо можливі);

· визнання боржника банкрутом.

Процедура порушення справи про банкруцтво включає насамперед поняття письмової заяви про банкруцтво. Таку заяву можуть подати:

ü кредитор (крім тих, чиї майнові вимоги повністю забезпечені заставою);

ü органи державної податкової служби;

ü органи державної контрольно-ревізійної служби;

ü сам боржник.

Заява подається до господарського суду за місцем знаходження боржника, вона є підставою для порушення справи про банкруцтво.

Якщо кредиторів, що мають претензії до боржника є два і більше, то господарський суд у місячний термін виносить ухвалу про скликання зборів кредиторів.

Заява кредитора може бути відкликана ним до прийняття відповідним судом рішення про визнання боржника банкрутом. Відкликання заяви боржником можливе тільки за згодою кредитора.

Після прийняття заяви господарським судом здійснюється провадження справи про банкруцтво, суд виносить рішення і оголошує про нього в офіційному друкованому органі Верховної Ради України чи Кабінету Міністрів України.

З дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом розпочинається ліквідаційна процедура:

ü підприємницька діяльність банкрута завершується закінченням технологічного циклу з виготовлення продукції у разі можливості її продажу;

ü строк виконання всіх грошових зобов¢язань банкрута та зобов¢язання щодо сплати по-датків і зборів вважається таким, що настав;

27

ü припинення нарахування неустойки, процентів та інших економічних санкцій з усіх ви-дів заборгованості банкрута;

ü відомості про фінансове становище банкрута перестають бути конфіденційними чи ста-новити комерційну таємницю;

ü скасовується арешт, накладений на майно боржника, визнаного банкрутом, чи інші обмеження щодо розпорядження майном такого боржника; накладення нових арештів або інших обмежень щодо розпорядження майном банкрута не допускається;