Сторінка
1

Правові основи валютного регулювання на Україні

План

I. Вступ

II. Валютне регулювання і валютний контроль

1) Загальні засади валютного регулювання і валютного контролю

а) Поняття валютного регулювання

б) Завдання валютного регулювання та валютного контролю

в) Форми організації валютного регулювання та валютного контролю

г) Основні напрями валютного регулювання

2) Особливості правового регулювання валютних відносин в Україні

3) Операції з іноземною валютою, що дозволяються валютним законодавством

4) Валютний контроль

а) принципи валютного контролю

б) система органів валютного контролю

III. Відповідальність за порушення валютного законодавства

1) Характеристика кримінальної відповідальності

2) Характеристика цивільно-правової відповідальності

3) Характеристика адміністративної відповідальності

4) Характеристика заходів фінансового впливу

5) Характеристика спеціальних санкцій

IV. Висновки

V. Список використаної літератури

Вступ

Становлення сучасної високоефективної української економіки неможливо без розвинутого фінансового ринку, складовою частиною якого є валютний ринок. Будучи формою організації руху валютних цінностей в Україні, валютний ринок в останні роки розвивався дуже швидкими темпами, тому валютні відносини потребують надзвичайної уваги з боку держави.

Сучасна система валютного контролю і валютного регулювання сформована за досить суперечливих і важких соціально-економічних умов. На процес її становлення впливав ряд негативних чинників, зокрема, розрив традиційних господарських зв'язків між республіками колишнього Радянського Союзу, різке падіння виробництва, постійне зростання інфляції, зміна валютного режиму державної монополії на режим валютних обмежень тощо.

Дана галузь дослідження має свої актуальні проблеми і перспективи вдосконалення та подальшого розвитку. Це підтверджується тим, що на розгляді у Верховній Раді перебуває проект закону «Про валютне регулювання», який визначений Президентом як невідкладний.

Проблеми, що властиві системі валютного регулювання і валютного контролю України, тісно пов’язані з загальною економічною і політичною ситуацією в країні і по своїй суті є логічним наслідком процесів, що відбуваються в суспільстві. Проблема валютного регулювання є актуальною не тільки тому, що держава відіграє тут головну роль, але і тому, що цей процес впливає на економічні показники діяльності, зачіпаючи певною мірою інтереси кожного з нас.

Враховуючи обмеженість об’єму роботи автор ставив перед собою задачу дослідити загальні положення валютного регулювання в Україні, валютних правовідносин, режиму, контролю, відповідальності за порушення валютного законодавства, висвітлити деякі проблеми валютного регулювання, зробити висновки і викласти певні перспективи розвитку валютного регулювання.

Загальні засади валютного регулювання і валютного контролю

В юридичній літературі під поняттям валютного регулювання на думку багатьох вчених розуміється сукупність різноманітних форм і засобів юридичного впливу держави на поведінку суб’єктів суспільних відносин, який здійснюється в інтересах всього суспільства або певного колективу з метою підпорядкувати поведінку окремих суб’єктів встановленому в суспільстві порядку.[1][1]

Під валютним регулюванням слід розуміти діяльність держави та уповноважених нею органів, спрямовану на регламентацію валютних розрахунків і порядку здійснення операцій з валютними цінностями.

Основними завданнями здійснення валютного регулювання та контролю є:

1) організація системи курсоутворення, захист та забезпечення необхідного ступеня конвертованості національної грошової одиниці;

2) регулювання платіжної функції іноземної валюти та інших іноземних інструментів, регламентація поточних операцій платіжного балансу;

3) організація внутрішнього валютного ринку;

4) регламентація та регулювання банківської діяльності з валютними цінностями;

5) регулювання процесів утворення та руху валютного капіталу, захист іноземних інвестицій;

6) встановлення режиму та обмежень на вивезення і ввезення через кордон валютних цінностей;

7) забезпечення стабільних джерел надходження іноземної валюти на національний валютний ринок.

Основними формами здійснення валютного регулювання та контролю є проведення:

• дисконтної політики, тобто управління обліковою ставкою національного банку, яка поряд з іншими засобами має регулювати обсяг грошової маси, обсяг сукупного попиту, рівень цін у державі, а також приплив із-за кордону та відтік короткострокових капіталів;

• девізної політики у вигляді валютної інтервенції, яка являє собою купівлю-продаж національним банком іноземної валюти, що впливає на курс національної грошової одиниці, продажу або купівлі золота з метою бажаного впливу на кон'юнктуру ринку золота, зміни режиму конвертованості валют, посилення або послаблення валютних обмежень;

• диверсифікації валютних резервів, що дає змогу зменши­ти збитки від відносного знецінення тих або інших валют, і забезпечення найвигіднішої структури резервних активів;

• отримання або надання кредитів та субсидій, які використовуються для компенсації розривів, що виникають у міждер­жавних платежах;

• низки адміністративних заходів.[2][2]

Основними напрямами валютного регулювання є:

1) курсоутворення, захист та забезпечення певного ступеня конвертованості національної грошової одиниці, регулювання внутрішнього валютного ринку;

2) регулювання платіжної функції іноземної валюти та інших іноземних фінансових інструментів, регламентація поточних операцій платіжного балансу;

3) регламентація та регулювання банківської діяльності з валютними цінностями;

4) регулювання процесів утворен­ня та руху валютного капіталу, захист іноземних інвестицій, обме­ження щодо кредитних операцій із нерезидентами;

5) встановлення режиму та обмежень на ввезення-вивезення через кордон валютних цінностей.[3][3]

Мета валютного регулювання полягає у підтримці економічної стабільності та утворенні міцної основи для розвитку міжнародних економічних відносин шляхом впливу на валютний курс та на операції обміну валюти.

Особливості правового регулювання валютних відносин

Валютні відносини по своїй суті є специфічним різновидом фінансово-правових відносин і довести це можна тим, що вони повністю відповідають найважливішим особливостям фінансових відносин.[4][4]