Сторінка
2
На думку Є.О. Алісова валютні відносини мають деякі специфічні особливості:
1) валютні відносини складаються в сфері фінансової діяльності держави і пов’язані з її організуючою роллю з розподілу і перерозподілу національного доходу з метою утворення необхідних суспільству валютних фондів.
2) безпосереднім приводом для виникнення валютних відносин є здійснювана державою планова діяльність з утворення і використання в суспільстві необхідних валютних фондів. Вказані фонди за своїм змістом є грошовими, але з властивою для них специфікою, яка полягає в тому, що гроші в цих відносинах виступають в якості валюти, як міжнародний платіжний засіб.
3) об'єктом валютних відносин є валютні цінності, під якими треба розуміти предмети, що слугують засобом платежу в міжнародних розрахунках або ж які можуть бути сурогатом міжнародних розрахункових засобів, тобто гроші. Те ж саме можно сказати і щодо зобов’язань, пов’язаних з використанням валютних фондів.
Є.О. Алісов додає ще дві особливості валютних відносин, які характеризують їх владно-майнову сутність:
4) особливість валютних відносин владно-майнового характеру полягає в еквівалентному, тобто двосторонньому русі грошової форм між суб'єктами выдтворення. В цих відносинах відбувається не перерозподіл вартості, а перерозподіл частини грошових коштів, за допомогою яких можливі міжнародний обмін та фінансове співробітництво;
5) комплексність валютних правовідносин
Галузь валютних відносин складається, з одного боку, з широкого комплексу міжнародних валютних відносин, з іншого — різноманітних внутрішньодержавних (внутрішніх) валютних відносин.
Таким чином валютну політику держави можна поділити на дві частини — поточну та перспективну. Поточна полягає в організації повсякденного оперативного регулювання поточної валютної кон’юнктури, а перспективна — в здійсненні довгострокових структурних змін у міжнародному валютному механізмі, що реалізується через участь держави в міждержавних угодах. Значна роль у формуванні довгострокової валютної політики належить таким міжнародним валютно-фінансовим установам, як Міжнародний валютний фонд, Світовий банк, Європейський банк реконструкції та розвитку тощо.
Поза правовідносинами валютні відносини не існують і як будь-які фінансові правовідносини, як зазначає Л.К.Воронова, в механізмі правового впливу виконують три функції: 1) вказують на коло осіб, на яких в конкретній ситуації розповсюджується дія відповідної правової норми; 2) закріплюють конкретну поведінку суб’єктів в сфері мобілізації, розподілу і використання відповідних централізованих і децентарлізованих валютних фондів, якої вони мають дотримуватись; 3) є умовою можливості використання засобів забезпечення суб’єктивних прав та юридичних обов’язків.
Під механізмом валютного регулювання розуміється сукупність спеціальних інститутів, органів, осіб, що беруть участь в процесі відносин валютного регулювання (суб’єктивна складова), а також набір форм і методів їх діяльності (функціональна складова).[5][5]
Валютне правове регулювання здійснюється на двух рівнях: нормативному та індивідуальному. Нормативно-правове регулювання полягає в створенні (розробці і затвердженні) правових норм, об’єктом яких є суспільні відносини, пов’язані з валютою. Індивідуально-правове регулювання – це застосування правових норм до конкретних життєвих обставин, що тягне за собою виникнення, зміну и припинення валютних правовідносин.
Як вже було сказано, виходячи з особливої владно-майнової природи валютних відносин, що визначається розробленою державою моделлю функціонування національного валютного ринку України, формами участі резидентів в іноземних та міжнародних валютних ринках, участь в яких дозволяється законодавством України, для фінансово-правового регулювання, характерне застосування імперативних приписів, в межах яких законодавцем допускається можливість певної владної поведінки учасників цих суспільних зв'язків. Валютні відносини в цілому регулюються за допомогою усіх трьох засобів правового регулювання (припису, дозволу і заборони).
Підсумовуючи все вище сказане відмітимо, що валютні правовідносини представляють собою врегульовані нормами права комплексні суспільні зв’язки, які мають особливий владно-майновий характер, що виникають в процесі організованої державою фінансової діяльності з приводу утворення і використання централізованих і децентралізованих фондів специфічних грошових засобів – валютних фондів.[6][6]
Одним з найважливіших документів у цій сфері є Декрет Кабінету Міністрів України (далі – КМУ) «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19 лютого 1993 року (далі — Декрет)[7][7]. Він регулює операції з валютними цінностями, визначає статус валюти України, як єдиний законний засіб розрахунків на території України, містить дефініції понять, якими оперує валютне законодавство, встановлює загальні принципи валютного регулювання, як-то: обов'язкове ліцензування при здійсненні валютних операцій, а також обов'язкове декларування валютних коштів, функції державних органів та установ кредитно-фінансового характеру при регулюванні та здійсненні валютних операцій, права та обов'язки суб'єктів валютних відносин, відповідальність за порушення валютного законодавства тощо.
В здійсненні валютної роботи бере участь широке коло державних органів загальної та спеціальної компетенції.
В статті 11 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і контролю» зазначені повноваження Національного банку України і Кабінету міністрів України у сфері валютного регулювання.
Відповідно до статті 14 Декрету відбувається формування Державного валютного фонду і місцевих валютних фондів.
Інші суб'єкти формують свої валютні фонди шляхом придбання валюти за рахунок власних та запозичених коштів як на міжбанківському валютному ринку України, так і за рахунок валютних надходжень, що залишаються в їхньому розпорядженні.
Завантажити реферат