Сторінка
3

Шляхи становлення національної валютно-фінансової системи України. Сучасні проблеми функціонування гривні

Ідея "прив'язки" української валюти до російського рубля, яку підтримували певні політичні сили, з економічної точки зору не була зовсім безпідставною, оскільки Україна довго перебувала в єдиному економічному просторі колишнього СРСР, який користувався, по суті, російською грошовою одиницею. Однак з політичних позицій ця ідея і на час запровадження гривні, і сьогодні значною мірою була та продовжує залишатися абсолютно безперспективною.

Коли йдеться про впровадження в обіг повноцінної національної валюти України — гривні, то перш за все слід віддати належне її попереднику — українському карбованцю. Саме він, взявши на себе весь інфляційний тягар 1992—1996 pp., гідно, на думку переважної більшості вчених та практиків-банкірів, з високою для нього купі­вельною спроможністю, що підтверджував стабільний його курс про­тягом останніх (дореформених) восьми місяців 1996 p. щодо інозем­них валют та зниження темпів інфляції, передав свою естафету на грошово-валютному ринку новій національній валюті — гривні.

Остання була впроваджена в обіг у результаті грошової реформи, власне першої грошової реформи в незалежній Україні, яка передба­чала повну заміну в готівковому обігу у двотижневий термін грошових знаків попереднього зразка, зміну масштабу цін і переведення всієї національної грошової системи на нову грошову одиницю — гривню.

Саме тепер, коли Україна стала повноправним членом світової спільноти, запровадження власної грошової одиниці яскраво харак­теризує процес відродження незалежної Української держави та сприяє підвищенню її авторитету на міжнародній арені як держави, що має глибокі традиції у творенні власної грошової системи.

Однак з моменту запровадження повноцінної національної ва­люти України — гривні (вересень 1996 p.) головними і практично єдиними факторами підтримання стабільності її курсу стали періо­дичні валютні інтервенції Національного банку України за рахунок валютних резервів та його ультражорстка монетарна політика. Так, щоб запобігти стихійній девальвації гривні. Національний банк Украї­ни з осені 1997 p. почав здійснювати у значних розмірах періодичні валютні інтервенції, які до початку 1998 p. обійшлися НБУ, за деяки­ми оцінками, у 650 млн дол. США.

З плином часу ставала дедалі очевиднішою штучність такої ва­лютної політики. Адже стабільність будь-якої національної грошо­вої одиниці тримається не на одному, а на "трьох китах". Це:

• ефективність та динамізм розвитку національної економіки;

• стабільність функціонування фінансово-кредитної системи;

• наявність достатніх валютних резервів у Центрального банку. Щодо першої передумови, то і після запровадження гривні, еко­номіка України продовжувала перебувати в стані хронічної кризи, незважаючи на те, що було досягнуто певних результатів у прибор­канні інфляції, рівень якої у 1997 p. становив 10,1 %; знизилися також темпи спаду обсягів внутрішнього валового продукту та про­мислового виробництва. Так, у 1997 p. 12 областей України і місто Київ працювали з приростом промислового виробництва, а у першо­му кварталі 1998 p. цей показник становив 1,7 % проти відповід­ного періоду минулого року. У 1997 p. на 5,9 % зріс товарообіг, на 0,5 % — обсяг перевезення вантажів.

Макроекономічна стабілізація створила у другому півріччі 1997 p. сприятливі умови для збільшення інвестицій в економіку. Однак, незважаючи на це, кардинального перелому не відбулося. Причина­ми такого явища стали:

• відсутність реальних кроків у структурній перебудові;

• надто велика кількість адміністративних обмежень економіч­ної діяльності, особливо у сфері малого і середнього бізнесу;

• великі обсяги бартерних операцій в економіці й зростання обсягів взаємозаліків між бюджетом і платниками податків.

Непроведення комплексних реформ на мікрорівні, стримування приватизації і зволікання з переходом до грошових форм її здійснен­ня підривали впевненість як внутрішніх, так і зовнішніх інвесторів у подальших ринкових" перетвореннях, призводили до відпливу ка­піталу.

Поряд із позитивними процесами відносної стабілізації у про­мисловості й деяким зростанням темпів виробництва у 1997 p. та першій половині 1998 p. продовжував залишатися незадовільним головний критерій економіки — фінансовий стан підприємств і орга­нізацій. Адже зростання виробництва має супроводжуватися поліп­шенням фінансового стану підприємств, подоланням платіжної кризи, погашенням заборгованості з виплат заробітної плати.

Однак у 1997 p. кредиторська заборгованість підприємств та організацій України зросла в 1,6 раза. Якщо у 1995 p. збитковими були 12 % від загальної кількості промислових підприємств, то у 1996 p. — 30, а у 1997 — близько 50 %. За підсумками двох місяців 1998 p. були збитковими цілі галузі — чорна металургія, хімічна, нафтохімічна, легка промисловість, індустрія будівельних матеріалів, машинобудування та металообробка. А динаміка рентабельності в агропромисловому комплексі країни становила: 1995 p. — плюс 10 %, 1996 — мінус 11, 1997 p. — мінус 24 %.

Головним завданням державної економічної політики є створення максимально сприятливих економічних передумов для активізації суб'єктів господарської діяльності перш за все на власній території.

Щодо структурної перебудови, то вона відбувалася вкрай незадовіль­но, призводила до небезпечного напрямку структурних змін, насампе­ред у промисловості країни. Так, з 1990 p. по перший квартал 1998 p. частка чорної металургії зросла з 9 до 23 %, а частка продукції ма­шинобудування за цей період скоротилася більш як у два рази. Лише у першому кварталі 1998 p. спад виробництва у машинобудуванні становив 3,8 %, а в чорній металургії його обсяг зріс на 4,1 %.

Одним із найважливіших завдань є якнайшвидше скорочення обсягів бартерних операцій в економіці й ліквідація на цій основі поширеної практики взаємозаліків між бюджетом та платниками податків — суб'єктами господарської діяльності.

Особливо це питання актуальне для агропромислового комплек­су, де станом на кінець 1997 p. бартеризація відносин досягла кри­тичної величини — 41 %, а у Дніпропетровській та Луганській обла­стях і місті Севастополі цей показник перевищив 55 %. Підрахова­но, що наслідком таких операцій є майже третина податкових забор­гованостей.