Сторінка
5

Шляхи становлення національної валютно-фінансової системи України. Сучасні проблеми функціонування гривні

Цього не сталося ще й тому, що Національнй банк України напе­редодні кризи вчасно вжив цілу низку жорстких адміністративних заходів, основні з яких такі:

• заборона банкам мати відкриті валютні позиції у вільно кон­вертованій валюті та укладати валютні ф'ючерсні контракти;

• заборона підприємствам — резидентам України здійснювати передоплату за імпортними контрактами;

• заборона операцій з твердою валютою на Міжбанківському валютному ринку і концентрація валютної торгівлі на Українській та Кримській міжбанківських валютних біржах;

• введення обов'язкового продажу на УМВБ 75 %, потім знову 50 % валютної виручки підприємств;

• скорочення різниці між офіційним валютним курсом амери­канського долара і готівковим курсом обмінних пунктів з 10 до 5 % та введення більш суворих правил купівлі іноземної валюти;

• обмеження попиту на долари для неторговельних операцій і обмеження сум, які банки могли купити на Українській міжбанків-ській валютній біржі для продажу через свої обмінні пункти.

Ці та деякі інші адміністративні заходи дали змогу витримати спекулятивний тиск на гривню й утримати її в рамках діючого на той час валютного коридору (2,5—3,5 гривні за один американський долар). Високі девальваційні очікування учасників фінансового ринку були стримані, що дозволило уникнути надмірної інфляції.

Отже, відразу ж після початку російської фінансової кризи (17 серпня 1998 p.) НБУ докорінним чином змінив тактику утриман­ня стабільності валютного курсу — замість систематичного витра­чання валютних резервів він перейшов до жорсткого адмініструван­ня валютного ринку.

Незважаючи на критику діяльності НБУ, переважно односторонню, часом огульну, слід підкреслити, що в умовах назрівання валютно-фінансової кризи Національний банк України діяв адекватно ситуації, застосовуючи необхідні, правильні й загальноприйняті інструменти. Тому стабільність гривні є, з одного боку, практично виключно заслугою НБУ і тогочасного Голови правління Віктора Ющенка, а з іншого — чи не єдиним позитивним надбанням політичної влади в Україні за останні роки.

Хоч монетарна політика стабілізаційного типу, що здійснювала­ся в Україні з жовтня 1994 p., і забезпечила створення якісних на­ціональних грошей, стабільність яких утримувалася за активною участю Національного банку, все ж світова економічна та фінансова криза 1997 p. призвела до прискорення непрогнозованого переміщен­ня капіталу, посилила попит на долари США як резервну валюту світової економіки, який, у свою чергу, призвів до девальвації біль­шості провідних національних валют. Не стала винятком і гривня.

У цій загальній нестабільності, що виникла у фінансово-кредитній і валютній сферах України, Національний банк як головний гарант стабільності гривні втратив значні валютні резерви під час здійснен­ня валютних інтервенцій. Тому невипадково девальвація гривні, яка невідворотно насувалася і за останні 6 місяців 1997 p. становила 6,6 %, була зумовлена небажанням НБУ йти шляхом подальшої втра­ти валютних резервів. До того ж, за словами тогочасного Голови прав­ління Національного банку України Віктора Ющенка, на той час було б уже некоректно і надалі підтримувати нереальний курс гривні.

Так з'являється у системі валютного регулювання України спе­цифічна його форма, яка досі не використовувалася, — валютний коридор, або повзуча прив'язка обмінного курсу національної валю­ти до долара США та інших твердих валют.

Як свідчить світова практика, до прив'язки курсів національних валют до однієї із стабільних валют світу вдаються, як правило, краї­ни, що розвиваються, з метою зупинити гіперінфляцію, створити ста­більну базу для розвитку економіки і залучити іноземні інвестиції. Розвинуті ж країни ще три десятиліття тому відмовилися від фіксо­ваних і перейшли до плаваючих валютних курсів, щоб уникнути значних незручностей, пов'язаних із фіксованими курсами.

Валютний коридор, або повзуча прив'язка обмінного курсу, були створені саме для того, щоб поєднати переваги фіксованого і плаваю­чого курсів і уникнути недоліків кожного зокрема.

Головна проблема, яку створює для уряду фіксований валютний курс — це звуження рамок або навіть повна відсутність маневру і самостійності у проведенні економічної політики. Так, якщо уряд на­магається вирішити, наприклад, проблему бюджетного дефіциту або стимулювання економічного зростання за допомогою збільшення про­позиції грошей і як наслідок, — більш високого темпу інфляції, то паралельно постає інша проблема — конкурентоспроможність про­дукції даної країни на світовому ринку. При цьому, якщо темпи інфляції в країні в середньому вищі, ніж у країнах — торговельних партнерах, то з часом ця різниця акумулюється і призводить до зростан­ня реального обмінного курсу. Останній вимірюється кількістю анало­гічних товарів та послуг іноземної країни, які та пропонує в обмін на одиницю відповідних національних товарів та послуг. Негативним наслідком зростання реального курсу є скорочення експорту і зрос­тання імпорту, що спричиняє кризу платіжного балансу і призводить до дефіциту торговельного балансу. Товари національного виробництва витісняються як з ринків інших країн, так і з внутрішнього ринку.

Плаваючий валютний курс дає змогу практично вирішувати про­блеми можливої переоцінки реального курсу, оскільки урівнює ціни на товари та послуги всередині країни з відповідними цінами на світових ринках, автоматично реагуючи на приплив і відплив капіталу за рахунок підвищення або зниження номінального курсу валюти. Однак недоліком плаваючого валютного курсу є перш за все його нестабільний характер. Цей фактор розглядається багатьма економіс­тами як перепона на шляху розвитку торгівлі та інвестування.

Сутність валютного коридору полягає в тому, що з часом для підтримки еквівалента купівельної спроможності партнерів відбу­вається коригування номінального курсу національної валюти на величину зміни її реального курсу. Це завдання вирішується вико­ристанням певних методик, за якими визначаються зміни валютно­го коридору на майбутній період часу.

Так, Ізраїль коригує значення прив'язки курсу шекеля виходячи з очікуваної інфляції на майбутній період у країні та очікуваної інфляції на майбутній період у світі. Чилі коригує значення при­в'язки своєї валюти з урахуванням величини інфляції в країні за минулий місяць та величини очікуваної інфляції на майбутній місяць у світі. Існують й інші методики коригування прив'язки курсів на­ціональних валют до іноземних.

Щодо України, то на перше півріччя 1998 p. курсовий (валютний) коридор було визначено у межах: 1 дол. США = 1,75—1,95 грн. Це стало наслідком цілого комплексу негативних явищ в економіці, які зберігалися протягом 1997 p.