Сторінка
1

Проблема створення інфраструктури ринку ануїтетів

Сприяти розвиткові фінансового ринку можна за допомогою реформування пенсійної системи. Стає очевидною нагальна потреба переходу до накопичувальних пенсійних схем, коли виплати здійснюються за рахунок раніше накопичених коштів.

Недержавні пенсійні фонди (НПФ) уособлюють ринок ануїтетів. Світова практика пенсійного забезпечення громадян показує, що обов’язкове пенсійне забезпечення, здійснюване за рахунок держави, як правило, гарантує лише мінімальний прожитковий рівень. Більш високий прожитковий рівень забезпечується додатковим пенсійним забезпеченням.

Сучасна система пенсійного забезпечення громадян похилого віку в Україні побудована за принципом солідарності поколінь, тобто пенсійні відрахування працюючих ідуть на виплати пенсіонерам. Якщо цих коштів не вистачає, різниця покривається через перерозподіл податкових надходжень до бюджету. Розмір пенсії залежить від демографічної ситуації та чинних нормативно-законодавчих вимог. У 1996 році на 22 млн. працюючих, які сплачували пенсійні внески, припадало 14 млн. пенсіонерів (громадян похилого віку, інвалідів тощо). Протягом 1993 – 1995 років співвідношення між непрацездатним населенням і працюючими зросло з 62 % до 64 %. За міжнародними стандартами це дуже високий показник.

Така ситуація виникла й надалі ускладнюється з трьох основних причин:

- по-перше, виявляються негативні демографічні тенденції. За оцінками Світового банку, питома вага населення віком понад 60 років зросте з 18,7 % у 1990 році до 21,3 % у 2030 році;

- по-друге, в процесі структурної перебудови економіки зростає кількість тих, хто виходить на пенсію достроково, і загострюється проблема наповнення пенсійного фонду, оскільки зменшуються обсяги відрахувань і надійність надходжень;

- по-третє, тиск на національну пенсійну систему посилюється різноманітними нормативно-законодавчими вимогами, зокрема, завдяки існуванню дуже низького за міжнародними нормами пенсійного віку та цілої низки пільг для певних галузей промисловості.

У 1997 році витрати на фінансування пенсійних виплат становили приблизно 8 % ВВП, та їх питома вага зростає. Економіка знаходиться під величезним тиском: 33,56 % валового фонду заробітної плати витрачається на пенсійні витрати, з них 1 % – за рахунок працюючих. Незважаючи на це, система все одно не може виконати свою головну функцію, тобто захистити громадян похилого віку від зубожіння. У середині 1998 року середня пенсія дорівнювала 55 грн., або 25 дол. США, що становить приблизно одну третину середньої заробітної плати. Понад 50 % пенсіонерів отримують менше 55 грн., при цьому офіційний прожитковий мінімум в Україні встановлено на рівні 73,7 грн.

Можливі лише два шляхи розв’язання цієї дилеми: перегляд існуючої системи і/або запровадження нової або паралельної системи пенсійного забезпечення.

Протягом найближчого часу необхідно втілити наступні заходи: підняти планку пенсійного віку; поступово розширити період, сукупний дохід за який використовується як база для розрахунку пенсії; зменшити розмір виплат у разі виходу на пенсію після досягнення мінімального пенсійного віку із застосуванням прогресивних коефіцієнтів збільшення виплат при виході на пенсію пізніше; запровадити більш жорсткі нормативні положення, спрямовані проти зловживань пенсійною системою, і скасувати всі інші соціальні пільги, які з нею пов’язані, та положення щодо виняткових привілеїв; у платіжних відомостях зазначати суми відрахувань працівників та роботодавців до пенсійних фондів, щоб підняти свідомість щодо витрат на пенсійне забезпечення; зменшити суму пенсійних відрахувань з метою зниження фінансового тиску на платників; поступово, за рахунок зменшення тіньового сектора, збільшувати кількість платників пенсійних внесків.

У липні 1997 року в Україні був запроваджений ключовий компонент пенсійної реформи – розпочалося поступове збільшення віку виходу на пенсію, який до 2000 року для чоловіків повинен дорівнювати 65 рокам, а для жінок – 60. Найважливіші зміни ще не відбулися – поступове впровадження паралельної пенсійної системи з накопичувальними схемами.

Переваги накопичувальних схем порівняно з традиційною системою, що фінансується з поточних надходжень, очевидні:

- незалежність від демографічного фактору;

- втручання держави обмежується впровадженням обов’язкового пенсійного страхування (на випадок, якщо окремим громадянам бракує розуміння його необхідності), визначенням обов’язкового рівня внесків і встановлення загальних мінімальних вимог до пенсійних фондів і страхових компаній;

- приватні пенсійні фонди сприяють росту заощаджень і економічному розвиткові; власник пенсійного плану чітко бачить зв’язок між своїми внесками і розмірами пенсії. Оскільки тут принцип солідарності поколінь не задіяний, та сама особа, яка робить пенсійні внески, є отримувачем пенсії. Таким чином, зменшується спокуса ухилятися від внесків (шляхом переходу до тіньового сектора).

Заходи перестороги:

1. Забезпечити зобов’язання, що виникли в рамках старої системи, та знайти метод фінансування внесків, необхідних для створення нової накопичувальної схеми

2. Створити механізми захисту приватних пенсійних фондів від банкрутства.

3. Розробити нормативно-правову базу, яка дозволяла б пенсійним фондам ефективно інвестувати накопичені ними заощадження.