Сторінка
1

Кредитно-рейтингова оцінка органів місцевого самоврядування регіонів України

Розвиток ринкових відносин в Україні вимагає адекватного розвитку ринку капіталів. Проте для цього необхідна відповідна об’єктивна оцінка інвестиційної привабливості учасників ринку, рівня кредитного ризику щодо позичальників, окремих продуктів чи проектів, платоспроможності регіонів і держави.

Підвищення кредитно-інвестиційних рейтингів є індикатором зниження кредитних ризиків щодо певного позичальника чи боргового інструменту, а відповідно опосередковано впливає на вартість залученого капіталу, та є критерієм інвестиційної привабливості і платоспроможності. Надаючи незалежну, обґрунтовану та компетентну оцінку, кредитний рейтинг допомагає емітенту розширити доступ до позикових коштів та інших джерел капіталу, тим самим збільшуючи фінансову гнучкість емітента.

Кредитно-інвестиційні рейтинги розглядали у своїх працях такі вітчизняні економісти, як В.В. Лісовенко [1], О.І. Барановський, Н.Я. Кравчук [2], С. Марченко [3] та інші. Проте дане питання ще мало вивчене та проаналізоване, що в першу чергу пов’язано з недостатнім рівнем розвитку ринку капіталу і, як наслідок, низьким рівнем практичного застосування кредитного рейтингування вітчизняних емітентів. Крім того, значною мірою уповільнює такий розвиток відсутність відповідної нормативної бази та розробленої національної шкали кредитних рейтингів. Нормативно-правовою основою практичного запровадження кредитних рейтингів в Україні стали Указ Президента України від 07.07.2003 № 580 „Про додаткові заходи щодо залучення іноземних інвестицій в економіку України” [4], Розпорядження Кабінету Міністрів України від 18.12.2003 № 779-р „Деякі питання оцінювання роботи центральних і місцевих органів виконавчої влади щодо залучення інвестицій, здійснення заходів з поліпшення економічного клімату, проведення моніторингу інвестиційної діяльності та стану роботи із зверненнями інвесторів” [5] та від 01.04.2004 № 208-р „Про схвалення Концепції створення системи рейтингової оцінки регіонів, галузей національної економіки, суб’єктів господарювання” [6], Наказ Міністерства економіки та з питань Європейської інтеграції України від 25.03.2004 № 115 „Про затвердження Методики оцінювання роботи центральних і місцевих органів виконавчої влади щодо залучення інвестицій, здійснення заходів з поліпшення інвестиційного клімату у відповідних галузях економіки та в розрізі регіонів, рейтингової оцінки інвестиційної привабливості галузей, регіонів та суб’єктів господарювання і відповідної форми звіту” [7].

У міжнародному рейтинговому бізнесі домінує невелика кількість компаній. Ключовими факторами потужності компаній є загальне визнання їх рейтингів серед міжнародних інвесторів, емітентів і регулюючих органів. До когорти світових лідерів належать такі агентства, як Standard and Poor’s Corporation і Moody’s Investors Service, Inc., що займаються рейтинговою справою понад 50 років та історично орієнтовані на американський ринок США; Fitch Ratings Ltd. – створене на основі злиття трьох агентств: американських Fitch Investors Services і Duff&Phelps Credit Rating Co, які мали розгалужену мережу по всьому світу та потужні позиції в Латинській Америці, а також Британського IBCA, методологія якого більш прийнятна для європейських країн; Rating & Investment Information Inc., утворене злиттям провідних японських агентств „Nippon Investor Service” і „Japan Bond Reserch Institute”, рейтинг якого є індикатором стабільності та кредитоспроможності азіатського регіону. Кожне із зазначених агентств має власну шкалу та широко напрацьовану систему методів оцінки кредитних рейтингів. Саме з урахуванням досвіду міжнародних рейтингових агентств в Україні запроваджується система рейтингової оцінки кредитоспроможності регіонів, галузей національної економіки та суб’єктів господарювання. Використання результатів оцінки кредитних ризиків вітчизняної економіки дозволить інвесторам визначитися зі ступенем інвестиційної привабливості об’єктів.

Основною віхою розвитку вітчизняної системи кредитних рейтингів стало запровадження національної шкали, що дозволила оцінити кредитний ризик позичальника – регіону, органу місцевого самоврядування, суб’єкта господарювання, та окремих боргових інструментів – облігацій, векселів, позичок [6].

Кредитний рейтинг являє собою суб’єктивну якісну оцінку, якою інвестори керуються при визначенні рівня довіри до кредитора та допомагає приймати рішення про здійснення інвестицій. Фактично кредитний рейтинг позичальника характеризує рівень його спроможності своєчасно та в повному обсязі виплачувати відсотки і основну суму богу за борговими зобов’язаннями.

Основними напрямами використання кредитних рейтингів є: інформування про кредитоспроможність, визначення принципів управління ризиками, зниження вартості запозичень, оцінка кредитного ризику партнерів та визначення перспектив і стратегії співробітництва, порівняльна характеристика фінансового стану компанії та її місця на ринку та ін.

Метою даного дослідження є визначення переліку критеріїв та їх узагальнення при визначенні кредитоспроможності органів місцевого самоврядування для присвоєння їм кредитного рейтингу.

На нашу думку, при здійсненні рейтингової оцінки органів місцевого самоврядування необхідно здійснити сукупний аналіз економіки регіону, структури та якості менеджменту, функціонування податкової системи та фінансового стану.

Значний рівень уваги при проведенні рейтингового аналізу органу місцевого самоврядування приділяється економічній базі, зростанню та диверсифікованості економіки регіону чи муніципального утворення. Оскільки стан податкових надходжень прямо пропорційний до економічного добробуту регіону. Більшість джерел податкових і неподаткових надходжень залежить від темпів економічного зростання. Основними етапами аналізу стану економіки регіону є:

1. Оцінка демографічної ситуації регіону.

Така оцінка дозволяє спрогнозувати економічний розвиток регіону, умовно визначити обсяг надходжень до бюджету та розрахувати величину відрахувань на соціальні потреби. Аналіз демографічної ситуації в регіоні виявляє рівень залежності і можливі зв’язки між кредитним рейтингом регіону і тими чи іншими змінами демографічної ситуації.

Помірне та стабільне зростання чисельності населення з незначною часткою утриманців свідчить про оптимальну демографічну структуру. Чисельність населення (як абсолютний показник) не розглядається як вирішальний фактор, проте у певних випадках може слугувати непрямим індикатором диверсифікованості економіки.

2. Соціально-економічна ситуація.

На етапі дослідження аналізується глибина, ступінь диверсифікації і стан економічної бази регіону, що ставить за мету оцінку і прогноз стабільності зростання доходів органу місцевого самоврядування. Проводиться аналіз основних секторів зайнятості і виробництва – розрахунок на мале число передбачає значну їх залежність від ділових і товарних циклів, конкурентної позиції секторів економіки. Крім того, визначається вага основних роботодавців і платників податків по галузях промисловості, обсягу існуючих і очікуваних інвестицій та стану основних фондів. Рівні безробіття і неповної зайнятості оцінюються в контексті міграції та зміни питомої ваги економічно активного населення.