Сторінка
2
4. Знайти вирішення проблеми зворотного відбору щодо нездатності страхування і винятково тривалого періоду одержання пенсій.
5. Якщо з політичних міркувань виявиться доцільним збереження принципу солідарності поколінь, що у накопичувальних пенсійних системах не використовується, для цього потрібно буде знайти якісь інші шляхи.
Недолік будь-якої накопичувальної пенсійної системи, на думку багатьох її критиків, полягає в тому, що забезпечення інтересів інвесторів (тобто захист від банкрутства, розтрати коштів і надмірного ризику) навіть на мінімальному рівні у найближчому майбутньому пов’язано з величезними труднощами.
В Україні накопичувальна система пенсійного забезпечення може бути запроваджена лише при умові вирішення проблеми захисту інтересів інвесторів. Альтернативою урядовим гарантіям мінімальної дохідності є створення системи страхування, до якої робили б внески всі пенсійні фонди, залежно від їх розмірів і рівня ризику інвестиційного портфеля.
Необхідно також створити незалежний і дієвий орган державного нагляду, що мав би захищати інтереси інвесторів. Чинне законодавство повинне запровадити положення, згідно з яким орган державного нагляду здійснював би контроль за інституційними інвесторами і забезпечував дотримання ними:
- мінімального рівня статутного фонду: вимоги вкладників до пенсійного фонду (або страхової компанії) можуть бути задоволені, лише якщо він має належний акціонерний капітал;
- правил інвестиційної діяльності;
- звітних обов’язків;
- вимог щодо професійної підготовки.
Накопичувальні пенсійні системи позитивно впливають на розвиток ринку цінних паперів, оскільки вони прискорюють накопичування акціонерного капіталу і сприяють виникненню інституційних інвесторів (пенсійних фондів і страхових компаній) із чималими оборотами і довгостроковими портфелями. Мова йде про майнові інтереси широких верств населення, значно зростає відповідальність політичних кіл за економічну політику, яка повинна гарантувати інституційну інфраструктуру, необхідну для ефективного функціонування ринків цінних паперів.
Повна заміна традиційної пенсійної системи на накопичувальну не є ні можливою, ні доцільною. Нині 33,56 % коштів валового фонду заробітної плати спрямовуються на пенсійні виплати, з яких 1 % сплачується самими працюючими. Першими кроками впровадження нової системи, без збільшення сукупної ставки відрахувань (33,56 %), могло б стати збільшення внеску працюючих на 2 % на користь накопичувальної схеми і спрямування до неї 2 % з 31,56 %, що сплачуються роботодавцями. У міру того, як народне господарство почне набирати оберти, частина тіньового сектора повернеться в легальну економіку, а населення прийме нову систему. Отже, питома вага внесків до неї зростатиме.
Існує можливість запровадження «змішаної» моделі.
Етап 1. Існуюча система пенсійного забезпечення, продовжуючи отримувати внески, за результатами проведення міжнародного тендеру обирає одного іноземного керуючого фондами для управління активами, накопиченими у новій, паралельній системі.
Етап 2. Для кожного вкладника відкривається персональний рахунок. У рамках роботи іноземного керуючого фондами у зв’язках із громадськістю вкладникам надається інформація про інвестиції їхніх коштів, що допоможе посилити довіру населення до його діяльності. Тим часом орган державного нагляду матиме змогу накопичити певний досвід. Тепер можна буде надати ліцензію двом або трьом фінансовим установам, що співпрацювали з іноземним керуючим фондом у справі інвестування вкладів. Бажано, щоб ці фінансові установи були спільними підприємствами між українськими та іноземними банками.
Етап 3. Протягом двох вищеописаних етапів українські фінансові установи-банки або страхові компанії завдяки посиленню правового регулювання у сфері їхньої діяльності матимуть можливість завоювати довіру клієнтів. Подібно до деяких українських банків, які з метою підвищення свого кредитного рейтингу вирішили пройти аудит за міжнародними стандартами, пенсійні фонди, аби вибороти довіру потенційних інвесторів, також повинні будуть залучити загальновизнаного міжнародного аудитора. Нарешті, ліцензії будуть надані суто українським пенсійним фондам. Оскільки вкладники матимуть право у будь-який час перейти від одного фонду до іншого, конкуренція поступово стане потужним засобом контролю і регулювання ринку.
Існуюча в теперішній час нормативна база створення і функціонування НПФ – недостатня і недосконала. Однією з причин цього є слабке теоретичне опрацювання питання вибору тієї чи іншої пенсійної схеми і, як наслідок, фінансового менеджменту НПФ, тому що активи НПФ є значним інвестиційним ресурсом, який потребує вмілого управління (особливо на рівні місцевого самоврядування). На перспективу система недержавного пенсійного забезпечення в Україні повинна носити локальний характер на рівні таких регіональних організацій, як муніципальні НПФ, муніципальні банки, пенсійні каси підприємств, компанії з управління активами пенсійних фондів тощо.
Література:
1. Конституція України.
2. Закон України «Про цінні папери та фондову біржу» від 18.06.91.
Завантажити реферат