Сторінка
5

Шляхи становлення національної валютно-фінансової системи України

Національний банк України та Головна державна податкова інспекція України мали забезпечити суворе збереження таємниці щодо одержаної інформації, та все ж стало відомо, що реалізація цього Указу не дала тих наслідків, які від нього очікували. І це закономірно, адже за чинним на той час законодавством половина вирученої внаслідок зовнішньоекономічної діяльності валюти підля­гала обов'язковому продажу державі за фіксованим курсом карбованця до іноземних валют, який суттєво відрізнявся від ринкового і був для переважної більшості суб'єктів зовнішньоекономічної діяль­ності збитковим. Це стало майже непереборною перешкодою на шляху повернення в Україну валюти, що знаходилася за кордоном. Іншим важливим негативним фактором стала виключно кримі­нальна відповідальність суб'єктів за невиконання Указу. Ніяких інших, більш суттєвих економічних важелів для сприяння виконан­ню Указу задіяно не було. Але ж відомо, що застосування до суб'єктів лише заборонних суто адміністративних методів, якими б жорстки­ми вони не були, не дає належної віддачі.

Як бачимо, у перші роки незалежності України були створені лише формальні умови для самостійного здійснення незалежною державою практично всього комплексу зовнішньоекономічних, ва­лютно-фінансових і кредитних відносин. Однак для їх повноцінного і безперешкодного розвитку на той час не було законодавчої бази. І тут треба віддати належне ініціативі Кабінету Міністрів України на чолі з тодішнім прем'єр-міністром, згодом Президентом України Л.Д. Кучмою, який, не чекаючи постійних обіцянок з боку тодішнього складу Верховної Ради, прийняв цілий ряд важливих декретів, у тому числі й валютних, основні положення яких успішно працюють і нині.

Найважливішим серед них є декрет Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", прийня­тий 19 лютого 1993 p. Пріоритетними завданнями декрету були:

стабілізація курсу українського карбованця щодо іноземних валют, концентрація валютного попиту та пропозиції, поступова ліквідація паралельного обігу іноземних і національної валют, залучення валют­них коштів в Україну та скорочення імпортованої інфляції. Декретом установлювався принцип внутрішньої конвертованості українського карбованця, визначався перелік операцій з валютними цінностями, які потребували окремого дозволу Національного банку України.

Оскільки система внутрішньої конвертації мала базуватися на розвинутому міжбанківському ринку, а також діяти в умовах інфляції, іншим декретом "Про тимчасовий порядок використання надхо­джень в іноземній валюті" було запроваджено обов'язковий продаж через уповноважені банки на Міжбанківському валютному ринку України 50 % надходжень в іноземній валюті на користь резидентів. При цьому такий порядок не поширювався на: валютну виручку, яка спрямовувалася на погашення використаних валютних кредитів, отриманих за дозволом НБУ або гарантованих урядом; залишки коштів на поточних балансових рахунках резидентів на момент прийняття Декрету; іноземну валюту, що ввозиться для внесення у ста­тутні фонди спільних підприємств, а також виручку в іноземній ва­люті за експорт продукції власного виробництва, яка надходить на користь підприємств з іноземними інвестиціями.

Декрет Кабінету Міністрів України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" від 23 вересня 1994 p. № 187/ 94—10ВР передбачає визначення граничних термінів відстрочення платежу за експортні поставки, а також авансування імпорту.

Ці декрети поклали початок формуванню певної системи валют­ного регулювання і валютного контролю, що мало сприяти подолан­ню інфляційних процесів і оздоровленню економіки в цілому.

Пізніше, залежно від економічної ситуації, що складалася в Украї­ні, виконавча влада постійно вдосконалювала існуючу систему ва­лютного регулювання та контролю. Так, Указом Президента "Про додаткові заходи щодо вдосконалення валютного регулювання" від 2 листопада 1993 p. тимчасово вводився порядок поповнення офіцій­них валютних резервів за рахунок викупу 10 % валютних надхо­джень, що підлягали обов'язковому продажу. Кошти цих резервів спрямовувалися на стабілізацію валютного курсу національної гро­шової одиниці. Кабінет Міністрів спільно з Національним банком на виконання Указу Президента прийняли спільну постанову про порядок визначення офіційного валютного курсу українського кар­бованця до іноземних валют. Згідно з цією постановою Національний банк за погодженням з Кабінетом Міністрів на підставі даних Мініс­терства економіки та Міністерства статистики про цінові співвідно­шення продукції, товарів та послуг визначав офіційний курс україн­ського карбованця з урахуванням стану платіжного балансу.

З метою вдосконалення системи валютного регулювання Верхов­на Рада України також прийняла ряд законів про внесення змін до декрету. Так, Законом від 28 січня 1994 p. "Про внесення змін до ст. 16 декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" було встановлено, що незаконні скуповування, продаж, обмін чи використання валютних цінностей як засобу платежу або як застави, тобто вчинення цих дій без відпо­відного дозволу (ліцензії), тягнуть за собою адміністративну або кри­мінальну відповідальність згідно з чинним законодавством України.

Як бачимо, тягар суто адміністративних заходів продовжував залишатися ще значним. Так, залишався у силі обов'язковий про­даж частини надходжень в іноземній валюті на користь резидентів за офіційним валютним курсом, а торгівля іноземною валютою, що не підлягає обов'язковому продажу, здійснювалася за курсом з відхи­ленням від офіційного не більш як у 2 рази. Був установлений і розмір маржі між курсом купівлі та курсом продажу: за безготів­ковими операціями — не більше 2,5 % від офіційного валютного курсу, за готівковими — не більше 2,5 % від подвійного валютного курсу.

Іншими постановами, листами та телеграмами Національного банку України був затверджений класифікатор іноземних валют, які перебувають в обігу та є законними платіжними засобами на тери­торії відповідної іноземної держави й можуть бути використані при здійсненні торговельних і неторговельних платежів суб'єктами підприємницької діяльності та банками України. Всі види валют, відповідно до міжнародної практики поділені на три групи:

• перша група: вільно конвертовані валюти, що без обмежень обмінюються на інші види валют, курси яких котирує Національний банк України;

• друга група: валюти з обмеженою конвертованістю, що об­мінюються на інші валюти з певним обмеженням, курси яких ви­значає Національний банк України;

• третя група: неконвертовані валюти, що не обмінюються на інші валюти, курси яких Національний банк України не котирує і не визначає.