Сторінка
2

Роль учнівського самоврядування у соціалізації молоді

Величезний вплив на громадськість зробили праці Костянтин Ушинського з проблем виховання і навчання. Підходи К. Ушинського були дуже популярні і серйозно поставили педагогів перед необхідністю критичної переоцінки усталеної в Росії системи виховання. Зокрема, Костянтин Ушинський писав: "В ідеальному варіанті, тобто коли самоврядування організоване правильно, педагогічний колектив готовий надати учням повноваження приймати рішення, а діти готові активно працювати, бо їм це цікаво, учнівське самоврядування сприятиме розвитку творчості особистості, але для цього потрібна міцна співпраця, взаєморозуміння учнів, вчителів, також і певна свобода для учнів".

Одним з перших звернувся до проблем дитячого самоврядування С. Шацький, який у 1906 році створив в Москві своєрідне товариство культурних людей "СЕТЛЕМЕНТ". У основі виховної системи лежала ідея "дитячого царства", де кожен вихованець діставав можливість для всебічного розвитку. Видатний російський педагог серед кола важливих проблем виділяв питання самоврядування школярів, виховання як організацію життєдіяльності дітей, в тому числі проблеми лідерства в дитячому співтоваристві.

Головне завдання школи, на думку ІІІацького, полягало в залученні дитини до культурних досягнень людства. Освіта, стверджував педагог, повинна бути спрямована на формування людини, здатної самоудосконалюватися і удосконалювати своє оточення. Він вважав, що школа повинна проводити роботу з оточуючим середовищем, щоб підтримувати його позитивні впливи і боротися з негативними.

Актуально для сучасної школи звучать слова Надії Крупської про те, що шкільне самоврядування повинне охопити всіх школярів і, таким чином, не зводиться тільки до роботи одних виборних комісій. Необхідно щоб на загальних зборах обговорювалися всі важливі питання, що цікавлять школяра.

Неоцінений внесок в становлення теорії самоврядування, а також в практику його розвитку вніс Антон Семенович Макаренко, який виявив і переконливо розкрив основні елементи системи управління життєдіяльністю шкільного колективу: встановлення мети, планування, організацію і самоврядування. Вершиною шкільного самоврядування в 20-30-і роки можна вважати створену А.С. Макаренко комуну ім. Ф.Е. Дзержинського. Як відомо, все управління життям комуни здійснювалося самими комунарами. Антон Семенович Макаренко свого часу сформулював закон розвитку колективу: "Колектив повинен постійно рухатися вперед, досягати все нових і нових успіхів, щоразу все більше впливати на розвиток і особистісне формування всіх членів".

Важливу роль учнівського самоврядування у своїх працях відзначав відомий вітчизняний педагог Василь Сухомлинський. У його працях знаходимо слова: "Самоврядування учнів – це не гра в демократію. Ґрунтовно організоване учнівське самоврядування може дати дитині виявити свої лідерські якості, виховує в неї відповідальне ставлення до дорученої справи, змогу порівняти свої здібності із можливостями іншої дитини. Якщо куратор учнівського самоврядування може запалити вогник у душі дитини, спонукати її до ініціативності, то він матиме серед лідерів добрих політиків, союзників, і в такому разі легко досягне поставленої мети…".

Василь Сухомлинський наголошує на тому, що "самоврядування – це не гра, а саме життя школярів. Крім уроків, інколи важких і довгих, у них повинен бути інтерес до чогось…". Педагог підкреслює, що метою навчання дітей у школі є не тільки засвоєння певних знань, умінь та навичок, але і формування активної життєвої позиції, лідерських якостей учня, здатного співіснувати з іншими в тому чи іншому соціумі.

Василь Сухомлинський також звертав увагу на такий важливий аспект як взаємодія педагогів із учнями у процесі створення та реалізації учнівського самоврядування. Зокрема, він підкреслював, що "не можна підміняти підлітків там, де вони самі можуть справитися; необхідно мати витримку, терпіння і готовність підтримувати ідеї дітей, ініціативи, спиратися на них; важливо уміти поважати рішення дітей і допомагати їм їх реалізовувати; потрібно уникати прямого натиску, навіть тоді, коли думки і дії дітей здаються помилковими; старатися роз'яснювати, переконувати; навчитися бачити не тільки зовнішню сторону, явні прояви всіх і кожного, але й дізнаватися ціннісні уявлення, спонукальні мотиви, очікування, інтереси, настрої для створення умов самореалізації і саморозвитку підлітків". Багаторічний педагогічний досвід В.О.Сухомлинського переконливо довів, що могутня виховна сила колективу народжується лише за умови, коли людина у школі є не пасивним споживачем знань, а творцем. Вище призначення людини полягає саме у прагненні кожної особистості бачити себе творцем. Учнівське самоврядування дає можливість кожній дитині проявити себе, свої здібності і таланти, спроектувати їх на суспільно цінні цілі і завдання.

Одними із перших після прийняття положення про учнівські комітети з’явилися праці С. Хозе. На думку автора, формування згуртованого життєздатного різновікового учнівського колективу в масштабах всієї школи є основною метою самоврядування. Одним із його головних принципів називав "принцип організаторського поєднання педагогічного керівництва з ініціативою та самодіяльністю школярів"; головними рисами - самосвідомість, самодіяльність, самоствердження, самовиховання, самодисципліну, громадську думку. С. Хозе детально розробив тезу про педагогічне керівництво учнівським самоврядуванням, про роль директора і вчителів, про необхідність теоретичної та методичної підготовки учительських кадрів з питань учнівського самоврядування.

На думку С.Є. Хозе організація й успішна діяльність учнівського самоврядування пов’язана з вирішенням ряду складних проблем, які актуальні й у наш час, а саме:

- розширення сфери діяльності учнів самоврядування і його органів, з пошуками найдоцільнішої структури;

- виховання організаторів, справжніх юнацьких "вожаків", які будуть фактично, а не формально здійснювати шкільне самоврядування;

- підвищення ефективності рівня педагогічного керівництва учнівським самоврядуванням.

Автори концепції національного виховання (В. Кузь, Ю. Руденко, З. Сергійчук та ін.) стверджували, що "педагогічне керівництво дітьми, регулювання їхньої діяльності має здійснюватися не авторитарним шляхом … , а … демократичним… Самодіяльність учнів, яка ґрунтується на основі народних моральних ідеалів, завжди має суспільно корисне спрямування". Згідно із цим положенням, педагогічне керівництво повинно постійно розвивати самодіяльність дітей шляхом залучення їх до активної участі в організації дитячого самоврядування на засадах поваги до особистості, гуманізації взаємозв’язку педагогів з учнями. Важливого значення шкільному самоуправлінню в 1990-х рр. надає відомий український вчений М. Красовицький, який, вивчаючи американську систему навчання й виховання молоді, порівнює її з радянською. Педагог схиляється до думки, що успіху в його організації можна досягти, враховуючи кращий світовий досвід розв’язання цієї проблеми. На переконання В. Оржехівського, цінність самоврядування полягає в тому, що "школярі практично засвоюють свої права та обов'язки, що воно водночас є принципом організації дитячого колективу, і умовою розвитку самосвідомості та громадянської зрілості, і формою, яка дає змогу вносити в життя те нове, що народжується в громадських стосунках".