Сторінка
10
У 1862 р. П.Чубинський написав вірш "Ще не вмерла Україна". Музику до тексту написав М.Вербицький. вірш набув статусу гімну. Він стверджував волю й свободу українського народу. Саме своїм визвольним пафосом вірш-гімн пустив глибоке коріння в національну свідомість українців. Саме цей гімн є державним гімном України.
Крім державних символів існують ще й народні символи України. Їх ще називають оберегами. Це батьківська хата, материна пісня, святий хліб, вишитий рушник, червона калина, зажурена верба, хрещатий барвінок, дивовижна писанка, вірний своєму краю лелека та інші. Розглянемо детальніше деякі з перелічених народних символів.
Рідна хата – берегиня українського народу. Вона зігріта теплом материнської любові, осяяна мудрим усміхом батька. За традицією, хати на Україні фарбували в білий колір –символ чистоти, морального здоров'я, душевної краси. Гарна біленька хата у вишневому садку, мов дівчина у вінку. У цій хаті люди народжувалися, жили і помирали, щоб поступитися місцем прийдешнім поколінням. У ній – корінь нашого роду, все одвічне, як життя, святе, як мамина пісня. Вона – символ добра і надії, її любили, про неї згадували в далекій дорозі разом з матір'ю і батьком, як одне ціле.
Українська хата — це колиска нашого народу, де творилася його журлива й оптимістична доля.
Інший символ життя українців — це хліб. З давніх-давен він у великій пошані в народу. Недаремно у молитві до Бога "Отче наш ." люди як великої милості просили не позбавляти їх хліба, бо він не просто основа життя, хліб – то саме життя. Його споконвіку називають святим. Він завжди лежав на столі.
Важливу роль відіграє хліб в обрядах та звичаях українців. Він з людиною від народження і до смерті. З хлібом ідуть на родини, хрестини, новосілля, сватання. На знак згоди дівчина подає хліб на вишитому рушнику сватам, хлібом і зустрічають молоде подружжя.
З хлібом-сіллю на вишитому рушнику зустрічають в Україні найпочесніших гостей. Він – ознака гостинності українського народу. З хлібом на вишитому рушнику йшли оглядати поле, сіяти, жати. На його честь складено багато пісень, сповнених відданості й любові.
Наступний символ України – калина – найулюбленіший кущ українського народу.
За традицією, кущ калини садили біля хати — щоб вівся рід. Однак калина це не тільки окраса оселі, а й духовний символ, спадщина українського народу. З давніх-давен вона відіграє неабияку роль у весільних обрядах: з неї плели гірлянди, прикрашали світлиці, весільні столи, коровай. Калинові букети ставили перед молодими, бажаючи їм вічної краси і міцного кохання.
"Без верби і калини нема України", – говорять у народі. Калина – символ нев'янучої краси, кохання, рідної землі, нашої вродливої України.
Ще один народний символ України – лелека. Він символізує семейний затишок, благополуччя, вірність своєму краю.
Тепер уже не скрізь побачиш лелеку, котрого звуть в Україні по-різному: чорногуз, бусол, бузько.
Він споконвіку селився поблизу людей – на хатах, клунях, хлівах. Повір'я було: в кого поселився на хаті лелека – тому щастя буде довіку. І горе тому, хто зруйнує його гніздо. Вірили, що тоді станеться біда – лелека принесе вогню і спалить хату, або накличе грозову хмару.
Особливо українці полюбляли лелек за те, що вони завжди повертаються з вирію до своїх гнізд і приносять на своїх крилах весну.
Лелека – символ любові до рідної землі.
Багато традицій та обрядів пов'язано з народними іграми, які створені народом так само, як казки, приказки, загадки. Вони передаються з покоління в покоління. В їх змісті відбито національну психологію кожного народу.
Ігри та забави становлять чималий розділ народної педагогіки й охоплюють найрізноманітніші її аспекти: народознавчий, мовленнєвий, математичний, природничий, пізнавальний, розважальний тощо. Народні ігри супроводжують свята та національні обряди, у їх змісті відбиті сезонні явища, звичаї, пов'язані з хліборобською та землеробською працею.
Народні ігри – це історія народу, оскільки вони відображають соціальне життя кожної епохи.
Іграшки – це галузь українського народного мистецтва.
Народні керамічні, дерев'яні та плетені іграшки були переважно побічним промислом у системі основного виробництва - гончарства, художньої деревообробки чи плетіння виробів. За традицією, де виготовляли побутові речі на продаж, там, водночас, створювали їхні маленькі моделі, що відрізнялися від справжніх хіба що масштабом.
Від давніх українських іграшок ХІV-ХVIII ст. майже нічого не збереглося. До нас дійшли переважно керамічні й дерев'яні зразки, датовані XIX ст. – "лялька", "кінь", "вершник", "птах" тощо.
Проаналізувавши педагогічну літературу з теми дослідження, ми визначили:
- сутність понять "народна педагогіка" та "етнопедагогіка";
- з'ясували, як виникло і якого розвитку набуло виховання;
- розкрили сутність понять "традиція" та "обряд";
- що обряди бувають родинними та календарно-побутовими;
- що українські народні та церковні свята тісно пов'язані з календарно-побутовими обрядами;
- виділили засоби народної педагогіки;
- класифікацію українських народних пісень і, взагалі українського фольклору;
- виділили, що відноситься до народних художніх промислів та ремесел;
- визначили, що крім державних символів України існують ще й народні;
- з'ясували, що українські народні традиції та обряди займають почесне місце в історії українського народу і тісно пов'язані з моральною культурою та моральними нормами.
Організація морального виховання молодших школярів на засадах народної педагогіки
Визначне місце у народній педагогіці займає моральне виховання людини. Як відомо, мораль – це сукупність правил, норм співжиття, поведінки людей, що визначають їхні обов'язки і ставлення один до одного у суспільстві.
Перші знання про моральні норми дитина дістає від своїх перших вихователів – батьків. Тут, у родинному колі, через казки, оповідання, відгадування загадок, бесіди та й взаємини з рідними, сімейні традиції вона починає пізнавати суть таких моральних понять, як гарне і погане, добро і зло, справедливість, доброзичливість, чуйність, дбайливість, працьовитість, старанність, співчутливість, мужність, чесність, обов'язок, правдивість, ощадність та інші. Розглянемо детальніше деякі з зазначених понять.
Найважливішим вважалося почуття любові до батьків. Моральним обов'язком дітей була допомога батькам по господарству, догляд за ними у разі хвороби, немічності, вияв повсякчасної уваги, шани й турботи. До батьків, як правило, зверталися на "Ви": до матері – "пані-матко", "мамо", "нене"; до батька – "неню", "пане батьку", "батьку".
Етнографи відзначають у побуті великих сімей своєрідну субординацію. Так, коли всі сідали за стіл і їли з однієї миски, то першим набирав страву найстарший член родини, потім всі інші, віддаючи першість старшому за віком. Коли хтось з дітей намагався порушити це правило, він тут же за столом карався (старша дитина била його ложкою по голові).