Сторінка
8

Використання музичного фольклору на уроках музики в початкових класах

Ой дзвони дзвонять, хорти вовка гонять по болотах,

Очеретах, де люди не ходять".

Хто зловить, той сам стає “вовком” у крузі і тоді знов гра з початку.

Творчий метод. Стимулюють розвиток творчої фантазії дітей лічилки, які можуть бути потішними й поетичними:

Гаруль, гаруль, гарулька!

Десь там моя зозулька

По полю пролітала

І пір'ячко збирала.

Для розвитку творчих здібностей школярів можна використати тексти загадок. Учитель створює на відповідні слова мелодію, враховуючи, що відповідь доспівує хтось із дітей. Наводимо приклади загадок:

1. Я вухатий ваш дружок,

В мене сірий кожушок.

Куций хвостик, довгі вуса,

Я усіх-усіх боюся.

Де ж цей шустрий побігайчик?

Ось він, бачте? Так це ж зайчик!

2. В мене ніжка одна —

Чобітка не маю,

І хоч я без голови, —

Шапку надягаю.

Хто ж це? Тричі повтори!

— Гриб, гриб, гриб.

3. Я падаю на ваші хати,

Я білий, білий, волохатий.

Я прилипаю вам до ніг

І називаюсь просто сніг.

4. Хто з хвостиком і з вушками?

В кого лапки з подушками?

Як ступа, ніхто не чує,

Тихо крадучись, полює.

І маленькі, сірі мишки .

Утікають геть від кішки.

Під час виконання співацьких імпровізацій можна використати тексти народних примовок, лічилок. Наприклад:

Їхав пан через лан, Ой Микито, Микито,

Бричка гуркотіла, Вигнав воли на жито,

А як Ганя сіла в бричку, А сам пішов до хати

Бричка загуділа. Вареники вплітати.

Корисне творче завдання для учнів III—IV класів — пошук українських народних пісень, які можна виконати каноном. Це спонукає дітей згадати знайомі мелодії і за допомогою внутрішнього слуху уявити їхнє звучання.

Для розвитку музичного мислення школярів бажано показати їм, що можливі різні варіанти виконання каноном однієї і тієї самої мелодії. Так, в українській народній пісні «Галя по садочку ходила» нижній голос може вступати не тільки з другого, а й з третього такту. Доцільно виконати обидва варіанти й запропонувати дітям визначити, який з них їм більше сподобався. Можна також імпровізувати підголоски до головної мелодії.

Бажано, щоб народні пісні діти засвоювали не тільки у співацькій діяльності, а й під час інструментального музикування. Як вже було зазначено, на теми українських народних пісень композитори створили ряд варіацій (зокрема для фортепіано). Виконуючи у класі такі твори, можна запропонувати учням акомпанувати на дитячих музичних інструментах. Спільними зусиллями створюють своєрідні «партитури».

Методика навчання співу

Спів є природним способом вираження естетичних почуттів, дійовим засобом активного залучення школярів до музики. З усіх видів виконавського мистецтва він є найдоступнішим для дітей видом музичної діяльності, порівняно легко засвоюється ними, не вимагає значної попередньої підготовки. Тому спів здавна розглядався як один з основних засобів музичного виховання.

У процесі співу учні засвоюють музичну мову, пізнають жанрову основу пісні. У них розвиваються музичні здібності, емоційний відгук на музику, формується музичне сприймання, виховується інтерес до музики Учні не просто пізнають музичну мову - вони починають активно користуватися нею у виконавській діяльності.

Неповторна краса мелодій, проспіване слово, яке несе в собі значний емоційний заряд - усе це розкриває дітям багатий і складний світ людських почуттів і переживань. Засобами музичного дитячого фольклору учні пізнають навколишню дійсність і себе в ній, безпосередньо чи опосередковано виражають своє ставлення до життя.

Весь процес навчання співу повинен сприяти активному, зацікавленому й творчому ставленню учнів до музики.

У першокласників голосовий апарат дуже тендітний, голосовий м'яз лише починає розвиватися. Звук утворюється при крайовому коливанні голосових складок, які змикаються неповністю. Тому голоси дітей звучать ніжно і слабко, забарвлюючись у верхньому резонаторі.

У наступних класах у дітей поступово розвивається голосовий м'яз, окремі його волокна починають мати навскісне, поперечне і подовжнє спрямування, коливання складок перестає бути лише крайовим і голос звучить сильніше і компактніше.

Якщо навчання співу проводиться правильно, то у 9-10 років голоси дітей починають звучати особливо гарно. Не випадково цей період називають періодом розквіту дитячого голосу. У хлопчиків він набуває особливої дзвінкості, у дівчаток — рис індивідуального тембрового забарвлення.

Якими співацькими навичками мають оволодіти діти? Умовно вони поділяються на навички дихання, навички володіння звуком і навички володіння словом у співі. Між цими навичками існує тісний взаємозв'язок і взаємозалежність. Так, хороше звучання голосу залежить від правильного дихання, ясної дикції, гарної співацької постави. Кожна навичка є складною дією, яка вимагає уваги до себе, систематичної й наполегливої роботи по її формуванню. Зокрема, навичка володінням звуком включає в себе атаку звука, звукоутворення, використання резонаторів, чисте інтонування, зглажування регістрів, звуковедення, володіння динамікою, рухливість співу тощо.

Спів — дуже складна дія, адже учень має одночасно вільно видобувати, правильно формувати вокальний звук, чисто інтонувати, виразно фразувати, чітко вимовляти слова, співати узгоджено з усім класом. Зрозуміло, що складність співу вимагає послідовної систематичної й наполегливої роботи по формуванню вокально-хорових навичок. Слід пам'ятати, що навички повинні формуватися у процесі роботи над музичним твором, а не над самими навичками. Формування навички — не самоціль, а засіб співацького виховання. Навчання співу має бути тісно пов'язане з розвитком музичного слуху і музичним розвитком особистості дитини. , 3 перших уроків у школі слід звертати увагу дітей на якість звучання, вчити їх розрізняти красивий спів, оцінювати його, прагнути до правильного виконання. Щоб виховати у дітей свідоме й критичне ставлення до співу, слід постійно запитувати їх, чи правильно й красиво проспівана пісня, чи сподобалося їм власне виконання тощо.

У 4-му класі розучується українська народна пісня "Вийди, вийди, Іванку". Труднощі виникли з інтонуванням квінти, що складає основне інтонаційне зерно мелодії. Використовуючи нотний запис, діти проспівують мелодію, окремі фрази, відлічують пульсацію чвертями, проплескують ритмічний рисунок, рухом руки підкреслюють довгі . звуки мелодії. Паралельно з цим з'ясовується розмір пісні, визначається лад (мінор), тональність (мі мінор). Час минув, але емоційного задоволення від твору так і не спостерігалося, виконання пісні не поліпшилося. Це сталося через ігнорування думки Д. Кабалевського про те, що для учнів не повинно існувати вправ і правил, відокремлених від живої музики, які вимагають заучування й багаторазових повторень.

Зрозуміло, що саме по собі формування навичок співу — не є недоліком. Проблема в тому, як воно здійснюється. Не випадково кращих учителів вирізняє вміння приховати технічну роботу в художню оболонку. Вони у вокально-хоровій діяльності створюють образ, а вже потім шукають засоби його втілення у співі. Кожен окремий виконавський елемент шліфується через уточнення образу, встановлення асоціативних зв'язків і порівнянь.