Сторінка
3
Питання класифікації дитячого фольклору далеко не вивчене, бо коло творів, охоплюваних цим поняттям, широке і багатомірне не лише за тематикою та образною системою, а й за призначенням, способом і часом виконання. Кожен жанр має своє джерело походження — усі вони виникли в різні історичні періоди і проникли в дитячу словесність різними шляхами. Відповідно до вище згаданих чинників усі жанри дитячого фольклору умовно можна поділити на три групи:
1) тексти, створені дорослими для дітей;
2) твори, які перейшли у дитячий фольклор із загального фольклорного доробку;
3) твори самих дітей.
Особлива мова українського дитячого музичного фольклору, зокрема українських народних музичних казок та казок з музичним вставками, багата на світ почуттів, переживань, настроїв, думок людини допомагає дітям емоційно проявлятися, вивчати рідну мову, культуру та звичаї свого народу, активно спілкуватися батькам і дітям.
Найважливішим жанром дитячого музичного фольклору є колискова музична поезія. Колискові пісні - найбільший здобуток народної педагогіки за всю історію людства. Вони неподільно з'єднані з практикою виховання і водночас закладають передумови формування музичних здібностей у дитини з самого раннього віку, створюють сприятливі умови для наступних виховних впливів. Саме з колискових пісень походить музичність всієї української нації, яку неодноразово підкреслювали в своїх спостереженнях дослідники. Зокрема, М.Грінченко писав: "Усім відомо, як багато обдарований самою природою український народ, скільки в ньому тонкого музичного почуття, здібності до співу, естетичного смаку, скільки в ньому любові, закохання в свою рідну пісню, найціннішу, найдорожчу перлину з його культурних багатств" .
Найпоширенішим жанром дитячого фольклору є заклички та приказки (примовки). Українці віддавна вважали, що дитяча безвинність і чистота здатні впливати на силу природи. Заклички - це віршоване звертання дітей до різних явищ природи: сонця, дощу, а приказки - до тварин і рослин. Характерним для цього жанру є пряме звернення, в наспівах переважають інтонації заклику, кличу; а також утворення певної сформованої мелодійної структури, характерної лише для цього жанру. Заклички особливо повно розкривають можливості дитячого голосу: його силу і дзвінкість, емоційну темпераментність. Використовуючи у своїй мові прислів'я і приказки, діти наймаються ясно, лаконічно, виразно виражати свої думки і почуття, їх мова набуває інтонаційного забарвлення, розвивається уміння творчо використовувати слово, уміння образно описати предмет, дати йому яскраву характеристику.
Дитячі пісні, як правило, синкретично зв'язані з іграми, хороводами. Тут має місце синтез слова, руху й музики, які сприяють трудовому, розумовому, моральному і фізичному вихованню підростаючою покоління. Це своєрідні ігри-змагання з танцювальними рухами, імпровізацією, драматизацією. У них найбільше яскраво відбиті національні риси і комплексність вираження національного характеру: слово, музика, дія.
Своєрідною формою вітчизняного музичного дитячого фольклору виступають дражнилки, лічилки, гуморески. У цьому жанрі діти критикують ледачих, брудних і жадібних дітей. Це специфічна форма дитячої сатири, у якій висміюються кривдники чи примхливі діти, що підкорюються правилам гри.
Важливими складовими українського дитячого музичного фольклору є музичні загадки, музичні казки, пісні з казок, пісні-казки. Зокрема, загадки, являють собою малі форми усної народної творчості, в яких у гранично стиснутій, образній формі викладаються найбільш яскраві й характерні ознаки предметів чи явищ". Відгадування й створення музичних загадок впливає на всебічне формування музичних здібностей дітей. Вживання для створення в загадці метафоричного образа різних засобів виразності (прийому уособлення, використання багатозначності слова і музичної інтонації, визначень, епітетів, порівнянь) сприяють формуванню образності мислення дітей молодшого шкільного віку.
Велику дію на перцептивне сприймання дітей молодшого шкільного віку мають розповіді-байки. У творах цього жанру, в яких у співі розповідається про нереальні події, діти втілюють гумор, запал, жвавість, ритмічний характер музичного тексту, творчу уяву. Дуже важливо навчити дітей слухати, вслухуватися у фольклорний сюжет музичного твору і розуміти його зміст. З цією метою можна обігравати малі форми фольклору, вводити елементи музичної драматизації, використовуючи барвисту наочність, дитячі музичні інструменти, що глибоко впливає на емоційні почуття дитини, сприяє концентрації її уваги, природному запам'ятовуванню нею музичного тексту та формуванню музичних здібностей школярів.
Отже, все вищезазначене дає нам можливість визначити "український дитячий музичний фольклор" як особливу, феноменологічну художню реальність, яка завдяки синкретичності та збереженій у генетичному коді інтонаційній основі музичного мовлення створює підґрунтя для формування основ музичної культури дітей, поєднує світ дітей і дорослих та включає цілу систему поетичних і музично-поетичних жанрів фольклору. Звернення до широкого кола вітчизняних фольклорних здобутків дає можливість збільшити обсяг природної та музичної пам'яті на важливому етапі шкільного дитинства, інтелекту, виховувати в дитині духовність, формувати національну ідентичність особистості. Виступаючи засобом, що дозволяє встановити двосторонній контакт з дитиною, музично-ігровий фольклор допомагає оволодіти вихованцям необхідними для здійснення музичної діяльності вміннями і навичками, сприяючи формуванню музичних здібностей.
Музичний фольклор як невід'ємна частина навчально-виховного процесу молодших школярів на уроках музики
Теоретико-методологічні аспекти застосування народних музичних традицій для формування основ музичної культури дітей, у тому числі молодшого шкільного віку, широко розроблялись у XX столітті зарубіжними дослідниками Б.Бартоком, З.Кодаєм, К.Орфом, Б.Трічковим. Використовуючи в музичній освіті дітей творче музикування, формуючи в них музичний слух, як основу музичної освіти, на класичній, сучасній та народній музиці різних країн і континентів, вони прагнули включити музику до загальної системи гармонійного розвитку особистості людини.
Зокрема, К. Орф, видатний німецький композитор і педагог, вважав, що в молодшому шкільному віці найкраще звертатися до найдавніших мовних форм, які духовно відповідають раннім ступеням розвитку свідомості дитини. На його думку, не можна виховати особистість на випадковому матеріалі. Найкращим для виховання дітей цього віку є народна словесна творчість: колискові пісні, лічилки, дражнили, скоромовки, заклички, приказки, колядки, щедрівки, веснянки тощо. При їх виконанні діти можуть легко ставати творцями найпростішої мелодії, що активізує музичне мислення, а обрядові тексти фольклорного матеріалу викликають посилену роботу уяви учнів. "Це був світ, доступний усім дітям. Я не думав про виховання особливо обдарованих дітей, а мав на увазі виховання на ширшій основі, яка б дала змогу охопити й малообдарованих дітей".