Сторінка
2

Використання музичного фольклору на уроках музики в початкових класах

• обґрунтувати важливість застосування музичного фольклору у навчально-виховному процесі молодших школярів на уроках музики;

• вивчити вікові особливості молодшого школяра;

• розробити методичні рекомендації щодо використання музичного фольклору на уроках музики у початковій школі;

• надати методичну розробку у формі плану-конспекту уроку музики, пов'язаного з темою дослідження.

Структура курсової роботи. Курсова робота складається зі вступу, в якому визначена актуальність, об'єкт, предмет, мета та завдання дослідження, двох розділів, висновків, списку використаної літератури.

Музичний фольклор як наукова проблема

Для окреслення сутності змісту фольклорного арсеналу української культури в реаліях сьогодення звернімося до традиційного визначення фольклору.

Усталеним вважається трактування терміну «фольклор» як похідного від англійського folk—рід, народ, lore—знання, що разом означають «народна мудрість, народознавство». Одним із перших цей термін використав англієць В. Томе, який 1846 р. під псевдонімом А. Мер-тон надрукував у часописі «Атенеум» (№ 982) статтю «The Folklore».

У першому в Україні словнику-довіднику про національні скарби усної народної словесності «Українська фольклористика» (Тернопіль, 2008) зазначається, що в українську науку цей термін почав входити в останній чверті XIX ст. (у працях М. Драгоманова, І. Франка) і вживався як синонім визначень «народна словесність», «усна народна творчість», «народна поетична творчість», які й досі є часто вживаними в українській фольклористиці. «Головно в цьому значенні — як назва неписаної народної літератури, мистецтва народного слова, сукупності різних видів і жанрів народної творчості: пісень, казок, легенд, переказів, приказок, прислів'їв, загадок, анекдотів, замовлянь, театральних сценок тощо — вживається термін «фольклор» в українській науці і в наш час. Визначальними ознаками фольклору вважається усність творення і поширення його зразків, колективність — поєднання індивідуального і групового червенів (фарб — авт.) творчості, анонімність (не фіксованість авторства), багатоваріантність (змінність тексту), традиційність (дотримання певних усталених форм і норм творення) . В науковій літературі вживаються і парні визначення: фольклор словесний, фольклор музичний, фольклор обрядовий, фольклор ігровий, фольклор танцювальний, фольклор драматичний. Поділяється також на фольклор давній і новий, різних соціальних верств і груп — селянський і міський, робітничий, солдатський, заробітчанський, партизанський, повстанський, студентський, еротичний (сороміцький) та ін.

У найширшому тлумаченні фольклор — це все, що твориться народом і передається традиційно — від казки до гаптованої сорочки, від писанки до далеко неестетичного рецепту дублення шкіри.

Специфіка нашого дослідження вимагає з'ясування сутності феномену "музичний фольклор" та "дитячий музичний фольклор". У музичному енциклопедичному словнику (гол. ред. Г. Келдиш. — М., 1990), вкладено тотожний смисл у значеннях «фольклор музичний» та «народна музика»: «Народна музика, музичний фольклор — вокальна (переважно пісенна), інструментальна, вокально-інструментальна та музично-танцювальна творчість народу (від первісних мисливців, риболовів, скотарів-кочівників, пастухів та землеробів до сільського та міського працюючого населення, робітників, військового та студентського демократичного середовища, промислового пролетаріату). Народна музика — невід'ємна частина народної художньої творчості (фольклору), що існує, як правило, в усній (не писемній) формі і передається лише виконавськими традиціями. Традиційність — основна ознака народної музики як музики усної традиції. Художні традиції ранніх суспільних формацій виключно сталі, на багато століть визначають специфіку фольклору. Із різноманітних форм і типів первісного синкретизму (обрядові дії, ігри тощо) сформувалися і розвинулися самостійні жанри музичного мистецтва — пісенні, інструментальні, танцювальні — з їх майбутньою інтеграцією в синтетичні види творчості».

Фольклор є складовою частиною національної духовної культури, синтетичною формою суспільної свідомості й засобом виховання особистості. Як тип народної художньої культури - втілює особливу картину світу, зародився в класовому суспільстві на основі поділу праці, але його джерела знаходяться в первісній культурі.

Головна функція фольклору — задоволення природної потреби людей у самовираженні й спілкуванні. Фольклор — відображення картини світу, що змінюється разом зі зміною соціально-історичних реалій. Варте уваги розуміння фольклору не тільки як виду мистецтва, а насамперед як народної мудрості, що формує духовний світ; духовну культуру всього народу й окремої людини, як втілення знань, цінностей, норм тощо різних спільнот; соціальних груп та людей.

Сучасне мистецтво спрямоване в майбутнє, але через традиції найтісніше пов'язане з минулим. «Все наступне проливає світло на попереднє». Ця теза дає підстави замислитися над тим, що не минуле пояснює майбутнє, а навпаки — проекція спільного майбутнього дозволяє прочитати і зрозуміти сьогодення і нашу історію. Відносна умовність поняття «минуле» стає стосовно сучасного уже традицією.

В українському традиційному народному побуті як суттєвій частині загальнонаціональної народної творчості з глибини віків, від народних обрядів і вірувань бере початок дитячий музичний фольклор. Продовжуючи певною мірою існувати в різних жанрах і в наш час він відбиває динаміку життя дитини від колиски до юності та загальне людське життя у всьому розмаїтті його форм.

Дослідники та збирачі фольклору давно спостерегли, що усі фольклорні жанри діляться на дві великі групи: 1) твори, які виконуються і побутують у середовищі дорослих; 2) твори, які побутують серед дітей. Між цими групами є суттєва різниця: усна словесність дорослих не завжди доступна дітям, вони починають її розуміти і сприймати лише в підлітковому віці. У свою чергу, дитяча творчість не завжди цікава для дорослих, які намагаються у всьому керуватися розумом, і їм важко осягнути тексти, витворені дитячою фантазією, уявою, проте діти їх підхоплюють, і вони поширюються у дитячому середовищі.

Термін "дитячий фольклор" з'явився у фольклористиці у 20-х роках 20 ст. Зібрано багато текстів цього специфічного виду творчості. Однак до цього часу теорія дитячого фольклору не сформована. Першим складним питанням виявилось, які саме жанри варто вважати власне "дитячими". Так, Г.С. Виноградов, як один зі знавців народної педагогіки, що першим почав широко вживати термін "дитячий фольклор", наголошував, що ним доцільно позначити твори, складені самими дітьми, а також поезію пестування (невеликі ліричні твори, які примовляють дорослі, пестячи дітей). Дещо пізніше до цього виду словесності долучили колискові пісні (хоч дехто з учених дотепер вважає їх розрядом родинно-побутової лірики). Також було спостережено, що деякі жанри народної словесності, які побутували у середовищі дорослих, втративши своє первісне утилітарне призначення,у дещо видозміненому, спрощеному вигляді перейшли у сферу дитячого фольклору. Усі дослідники одностайні, що до дитячого фольклору відносяться і твори дітей, і твори для дітей, складені дорослими. Основними критеріями відбору є функціональний аспект: твори, які виконуються лише у дитячому середовищі, а також ті, які не передбачають інших слухачів і виконуються дорослими тільки для дитини. Дитячий фольклор має свою специфіку: відповідає віковим особливостям дітей дорослих у виборі тем, образів, ідей; характеризується поєднанням словесного матеріалу з елементами гри, супровідними рухами; у багатьох творах проявляється виражене виховне спрямування.