Сторінка
2

Українська народна вишивка та її ціннісний світ як засіб розвитку національної свідомості

При проведенні занять, на яких учні опановують народні ремесла, педагоги радять використовувати різноманітні форми пояснення, демонструвати готові вироби народних майстрів, вивчати принципи творення художніх образів, особливості передачі змісту через "видимий образ". Важливо також ураховувати властивості матеріалу, узгоджувати художню форму з технологічними способами обробки.

Розбудова Української держави ставить на порядок денний надзвичайно важливе і невідкладне завдання - виховання справжнього громадянина і патріота рідної землі. Вивести Україну на шлях прогресу і процвітання можуть тільки люди, віддані українській національній ідеї. А таких людей треба виховувати за допомогою прилучення до національних народних ремесел.

Трудове навчання у державному стандарті базової і повної середньої освіти

Для повного вивчення даної теми потрібно звернутися до всіх державних документів про освіту, а саме до Державного стандарту базової і повної середньої освіти (далі Державний Стандарт), який визначає вимоги до освіченості учнів і випускників основної та старшої школи.

"Державний стандарт охоплює Базовий навчальний план, загальну характеристику інваріантної і варіативної складових змісту базової та повної середньої освіти, державні вимоги до рівня загальноосвітньої підготовки учнів." Тобто можна сказати, що усі навчальні плани закріплені у Державному стандарті, розподілена кількість годин на тиждень та на рік, що встановлює розподіл навантаження на клас та на кожний предмет.

Та насамперед варто сказати, що "зміст базової і повної середньої освіти створює передумови:

для всебічного розвитку особистості і визначається на засадах загальнолюдських та національних цінностей, науковості і систематичності знань, їх значущості для соціального становлення людини, гуманізації і демократизації шкільної освіти, взаємоповаги між націями і народами, світського характеру школи;

для надання навчанню українознавчої спрямованості, що безпосередньо забезпечується вивченням української мови, української літератури, історії України, географії України, українського мистецтва тощо;

для індивідуалізації та диференціації навчання, його профільності у старшій школі, запровадження особистісно орієнтованих педагогічних технологій, формування соціальної, комунікативної, комп'ютерної та інших видів компетентності учнів.

Особлива увага приділяється практичній і творчій складовим навчальної діяльності. У державних вимогах до рівня загальноосвітньої підготовки учнів зростає роль уміння здобувати інформацію з різних джерел, засвоювати, поповнювати та оцінювати її, застосовувати способи пізнавальної і творчої діяльності. Між ступенями шкільної освіти забезпечується наступність і перспективність змісту та вимог щодо його засвоєння учнями.

Державні вимоги до рівня загальноосвітньої підготовки учнів у Державному стандарті подано за галузевим принципом у семи освітніх галузях: мови і літератури, суспільствознавство, естетична культура, математика, природознавство, здоров'я і фізична культура, технології, що є органічним продовженням змісту відповідних освітніх галузей Державного стандарту початкової освіти".

Навчальна програма повністю контролюється Державним стандартом освіти, оскільки це є державним документом, що засвідчує план навчання на розвитку дітей у школі за різним напрямком.

З давніх-давен українці старалися зберегти національну свідомість та патріотичний дух, передавати багатство надбане народом за попередні роки. Важливість школи у даному завдані посідає важливе місце, котра формує особистість та повноцінно зорієнтовану людину, яка має свої смаки, уподобання та власну думку.

У даній роботі я розглядаю формуванні національної свідомості у молодших школярів за допомогою засобів української народної вишивки на уроках трудового навчання.

Історія української народної вишивки

Вишивка – найпоширеніший вид народного декоративно-прикладного мистецтва, орнаментоване або сюжетне зображення на тканинах, шкірі, повсті, виконане різними ручними або машинними швами. Дивовижне багатство художньо-емоційних вирішень української народної вишивки обумовлене тим, що вона характеризується різнотипними матеріалами, техніками виконання, орнаментом, композицією, колоритом, які мають численні відмінності. Художнє обдарування народу вершини його мистецького хисту в повну силу виявлені у вишитих творах.

Історія народної вишивки на Україні сягає своїм корінням у глибину віків. Дані археологічних розкопок та свідчення мандрівників і літописців доводять, що вишивання як вид мистецтва на Україні існує з незапам`ятних часів. Вишивкою, за свідченням Геродота, був прикрашений одяг скіфів. Знайдені на Черкащині срібні бляшки з фігурками чоловіків, які датуються VІ ст., при дослідженні показали ідентичність не лише одягу, а й вишивки українського народного костюма XVIII-XIX ст. Арабський мандрівник Х ст. н.е. у своїх розповідях про русів зазначає, що вони носили вишитий одяг. На жаль, пам`ятки української вишивки збереглись лише за останні кілька століть, але й цього достатньо, щоб виявити, що елементи символіки орнаментів української вишивки співпадають з орнаментами, які прикрашали посуд давніх мешканців території України доби неоліту, трипільської культури.

Вишиванням споконвіку займались жінки, які з покоління в покоління передавали найтиповіші, найяскравіші зразки орнаменту, кольору, вишивальну техніку. Вишивки, передаючи характерні ознаки місцевості, різняться між собою орнаментом, технікою виконання та гамою барв.

Протягом багатьох віків безпосередній конкретний зміст символів на вишивках втрачався, але традиції використання їх не зникли. За мотивами орнаменти вишивок поділяються на три групи:

геометричні;

рослинні;

зооморфні.

Вишивкою оздоблювали рушники, фіранки, жіночий та чоловічий одяг. Особливої уваги надавали рушникам - старовинним оберегам дому, родини. У давнину рушник, вишитий відповідними візерунками, символами, був неодмінним атрибутом багатьох обрядів: з рушником приходили до породіллі вшанувати появу нової людини, зустрічали і проводжали дорогих гостей, справляли шлюбні обряди, проводжали в останню путь, прикрашали, образи та накривали хліб на столі. Крім обрядового значення, рушники мали і чисто практичне застосування. Відповідно до функцій, які вони виконували, рушники мали свої назви. Наприклад, для витирання обличчя і рук - утирач, посуду і стола - стирок , для прикрашення образів - покутник, для шлюбних церемоній - весільний, для похорон - поховальний, для пов`язування сватів - плечовий тощо. Рушники були своєрідною освятою початку справи чи її закінчення, так, при зведенні хати рушниками застелялися підвалини, хлібом-сіллю на рушнику освячувався початок жнив, на рушниках опускалась домовина з небіжчиком, рушниками скріплювали купівлю - продаж тощо. Відповідно до призначення рушники розрізнялись за технікою виготовлення та вишивання.

Українська вишивка на перший погляд не мають ніякого значення в житті сучасної людини, але вони віють на серце кожного з нас чарами рідної стихії і є живущим бальзамом, який сповнює нас споконвічною могутньою силою українського народу.