Сторінка
1

Амортизаційна політика як ключовий елемент забезпечення інноваційного розвитку економіки України

Власні фінансові ресурси суб’єктів господарської діяльності необхідно розглядати як фундаментальний елемент у системі підтримки ди­наміки інноваційних процесів. У структурі таких власних фінансових ресурсів під­приємств амортизаційні відраху­ван­ня складають стабільне джерело ресурсів, які підприємство мо­же використовувати як для про­сто­го, так і розширеного від­тво­ре­ння. У зв’язку з цими обставинами в науко­во-практичній літе­ра­­турі багато уваги приділяється саме проблемі форму­ван­ня опти­мальної системи амортизаційних відрахувань [1]. Хоча даній про­блемі присвячена значна кіль­кість науково-практичних робіт, проте ще не існує спільної думки щодо її вирішення. За своє при­ро­дою амортизація завжди була тим фінансовим ресурсом, щодо виз­начення розміру якого іс­ну­ють майже протилежні думки. З од­ного боку, існує позиція фіс­кальних органів влади щодо міні­мізації амортизаційних відрахувань. З іншого – по­зи­ція під­при­єм­ців, які вважають доцільним поширення на всі сфе­ри д­і­я­ль­­ності застосування приско­рених методів її обчислення.

Актуальність проблемної ситуації зумовлює необхідність глибокого аналізу її скла­дових, а також пошуку оптимальних шляхів її вирішення. У даній роботі не можна ви­світлити усі аспекти цієї суперечливої пробле­ма­ти­­ки, однак навіть короткий ана­літичний огляд деяких її складових до­зво­ляє зробити власні вис­новки.

В Україні власні кошти підприємств на 80 % формують дже­ре­ла ін­ве­стицій. При цьому лише 11% таких коштів спрямову­єть­ся на освоєння нової продукції, решта – на капітальні вкладення. По­ряд з прибутком основним джерелом фінансового забезпеч­чен­ня іноваційних процесів на мікрорівні є амортизаційні відра­ху­ва­н­ня.

Згідно з П(С)БО 7 “Основні засоби”[2] амортизацією вва­жа­єть­ся сис­те­матичний розподіл вартості, що амортизується, не­о­бо­ро­­тних активів про­тя­гом строку їх корисного використання (ек­с­плу­атації). Вартість, що амор­ти­зується, – це первісна або перео­ці­не­на вартість необоротних активів за вирахуванням їх лі­кві­да­цій­ної вартості.

Водночас, згідно з Законом України “Про оподаткування при­­бутку підприємств”, під терміном “амортизація” основних фон­дів і нема­те­рі­аль­них активів розуміють посту­пове віднесення вит­­рат на їх придбання, виго­то­в­лення або покращання, на змен­шення скоригованого прибутку плат­ни­ка податку у межах норм амо­ртизаційних відрахувань.

Як бачимо, існує певна юридична колізія між нормами Закону України та П(С)БО 7. Закон трактує амортизацію як вит­ра­­ти, що но­р­му­ють­ся, П(С)Б) 7 – як розподіл уре­чевленої вар­то­сті. Так, статті зако­ну вказу­ють, що амортизації підлягають витрати на:

– придбання основних фондів і нематеріальних активів для власного виробничого використання, включаючи витрати на при­д­бання племінної худоби та придбання, закла­дення і вирощування багаторічних насаджень до початку плодоношення;

– самостійне виготовлення основних фондів для власних ви­ро­бничих потреб, включаючи витрати на виплату заробітної пла­ти працівникам, які були зайняті на виготовленні таких основних фон­дів;

­– проведення усіх видів ремонту, реконструкції, модернізації та інших ви­дів поліп–шення основних фондів;

– капітальні поліпшення землі, не пов’язані з будівництвом, а са­ме: іригація, осушення, збагачення та інші.

З 2004 року основні фонди підлягають розподілу за такими групами:

– група 1 ­– будівлі, споруди, їх структурні компоненти та передавальні пристрої, в тому числі жилі будинки та їх частини (квартири і місця загаль­но­го користування), вартість ка­пі­таль­но­го поліпшення землі;

– група 2 – автомобільний транспорт та вузли (запасні час­тини) до нього; меблі; побутові електронні, оптичні, електроме­ха­ні­­чні прилади та ін­струменти, інше контор­ське (офісне) облад­на­н­ня, устаткування та при­ла­д­дя до них;

– група 3 – будь-які інші основні фонди, не включені до груп 1, 2 і 4;

– група 4 – електронно-обчислювальні машини, інші машини для авто­ма­­ти­чного оброблення інформації, їх програмне забе­з­пе­че­ння, пов’язані з ними засоби зчитування або друку інформації, інші інформаційні системи, телефони (у тому числі стільникові), мікро­фони і рації, вартість яких перевищує вартість малоцінних то­варів (предметів).

Хоча нова систематизація основних фондів є позитивним кроком у напрямі розвитку інноваційної системи економіки України, водночас нормування амортизаційних відра­хувань зали­ша­єть­ся нормою законодавчої бази України. Бажання україн­сь­ко­го законо­давця надмірно регулювати процеси визначення та роз­по­­ділу амортизаційних відрахувань є однією з причин тінізації ук­ра­їнської економіки, знецінення інноваційних приорітетів роз­­ви­т­ку економіки України тощо. Так, не можна вважати позитив­ною практику засто­сування понижуючих коефіцієнтів амортиза­ції за всіма групами фондів, які були чинними в Україні впро­довж декількох років. Вимивання обігових коштів підприємств та як результат цього недофінансування їх капітальних, іннова­цій­них вкладень є одним із тих негативних факторів, наслідки дії яко­го економіка України відчуває багато років.

У таблиці 1 наведена порівняльна характеристика норм амор­ти­­заційних відрахувань згідно з Законом України “Про оподатку­ва­н­ня прибутку підприємств” 22.05.97 та від 24.12. 2002.

Таблиця 1

Норми амортизаційних відрахувань в Україні, % річних

При побудові ефективної амортизаційної політики під­при­єм­ства одним з основних показників, який повинен стати об’єк­том моніторингу, є термін окупності активів. ­Це показ­ник, який ви­с­тупає основним у системі досягнення компромісу між фіска­ль­ними та підприємницькими інтересами. Консервативні норми амортизації, які стоять на боці фіс­кальних інтересів, зменшують стимули до нововведень, що негативно впливають на про­цес розвитку інноваційної моделі економіки. Водночас, прагнення підприємців до вста­новлення нелімітованих норм амортизаційних відрахувань також може мати нега­тивні наслідки, зокрема, для функціонування суспільного сектору економіки, процесів використання природних ресурсів тощо.