Сторінка
3

Методика роботи над науково-художніми текстами у початкових класах

У соціально-психологічному оповіданні менше значення надається місцю події і самій події, головний аспект переноситься в сферу людських почуттів, переживань, роздумів. Такі оповідання лірично забарвлені, читач відчуває в них суб'єктивні авторські втручання в текст.

І в одному, і в іншому виді оповідань можлива розповідна форма організації мовлення. Змінюється лише роль оповідача: якщо він прагне до об'єктивного спостереження, ніби залишається осторонь від зображуваного, то швидше за все ми маємо справу з соціально-побутовим оповіданням; якщо роль оповідача підсилена, він активно бере участь у долі героїв, то швидше за все перед нами соціально-психологічне оповідання.

Найбільшу групу творів, написаних спеціально для дітей, традиційно складають оповідання, які мають на меті виховні завдання. Вони відображають різні підходи до розкриття характерів і вчинків дітей і дорослих, показують особливості поведінки в конкретній ситуації. Головне в них - вирішення моральних проблем різними художніми засобами. Залежно від того, які засоби письменник застосовує, можна виділити: виховні психологічні оповідання, драматичні оповідання, гумористичні, сатиричні оповідання.

Ці типи оповідань мають динамічний сюжет, яскраві словесні характеристики, часто вони побудовані у вигляді твору-мініатюри чи твору-діалогу. Такі оповідання будуються як фрагмент з життя героїв, повчальний для розуміння особливостей дитячої психології. Малочисельність пояснюючих мотивувань поведінки в композиції сюжету багатьох оповідань дає можливість читачам дискутувати щодо вчинків дійових осіб.

В оповіданнях, написаних з метою повідомити дітям певні знання, послаблена сюжетна лінія, помітне місце займають описи. В них або зовсім немає образів-персонажів, або вони подані досить узагальнено, оскільки важливий тип поведінки в типовій ситуації, на відміну від оповідань виховного значення, де важливий характер, індивідуальність. Це - науково-художні оповідання. Використання документального матеріалу наближає цей вид до нарису. Щодо мовного оформлення науково-художніх творів, то вони наповнені понятійною, термінологічною лексикою, в них мало прямої мови, але, як правило, збережена емоційність оповіді.

Між різними видами оповідань немає різкої межі, тому часто трапляються і взаємопроникаючі типи оповідань. Проте класифікація і розмежування оповідань і методики роботи з ними - запорука успішного уроку читання оповідання.

Таким чином, завдяки своїм жанровим особливостям науково-художнє оповідання дає читачам можливість пізнавати світ естетично. Проте на шляху до такого його використання стоять проблеми інших жанрових розмежувань.

Проведене опитування серед учителів початкових класів показало, що 80% вчителів віднесли науково-художнє оповідання не у розряд художніх, а в розряд пізнавальних (публіцистичних, ділових) творів. "Схожість" науково-пізнавальних творів, художніх нарисів і науково-художніх оповідань учителі пояснюють їх спільним призначенням - повідомляти учням знання про навколишній світ.

Очевидно, що ці вчителі орієнтуються не на жанрову специфіку, а на пізнавально-виховні цілі читання. Проте переважання педагогічної настанови над літературною не є таким вже й безневинним.

Змішування жанрів - це наслідок неуважного ставлення до того, яким способом знання повідомляються у творі.

Стаття - це вид літератури, який повідомляє певні відомості про навколишнє середовище і суспільство, розкриває доступні дітям поняття. В методиці його читання присутнє засвоєння елементів логічного розмірковування, інформації, термінологічного словника.

Ознака художнього нарису - констатація факту, явища, особистості і їх опис у статиці чи динаміці. Нарис - це розгляд предмету з різних сторін, виражений за допомогою майстерної словесної замальовки, тому залучення до цього жанру дозволяє вже в молодших класах навчати дітей діловому і художньому опису як різновидів дитячих творів.

У центрі науково-художнього оповідання, як і в інших видах оповідання, - образ - подія, образи - персонажі, тобто індивідуалізована і в той же час узагальнена картина людського життя, створена за допомогою вигадки і яка має естетичне значення.

Подібні родові риси цих трьох жанрів - у прагненні авторів до об'єктивного відображення життя. Проте форма відображення об'єктивної реальності різна: стаття - це роздум, інформація; нарис - опис, замальовка; науково-художнє оповідання - розповідь, сюжет.

Стаття і художній нарис є жанрами наукового способу пізнання світу, а науково-художнє оповідання - художнього. Науковий (логічний, описовий) спосіб пізнання - це усвідомлення фактів, відомостей, засвоєння інформації, понять і уявлень. У результаті наукового пізнання передаються знання і вміння. Художній (образний) спосіб пізнання світу відбувається через переживання змісту, головним чином через співпереживання людині (персонажу), через захоплення сюжетом, милування мовою. Уроки читання оповідання (в тому числі і науково-художнього) - це уроки емоційної культури, виховання почуттів, а не сухого засвоєння чергової порції "потрібної" пізнавальної і виховної інформації.

Від спілкування з науково-пізнавальним і науково-художнім твором можуть з'явитися однакові за цінністю думки і почуття, але відбувається це різними шляхами: як створювалось письменником, так і повинно відгукнутися в читачі - на понятійному чи образному рівнях. На уроці читання статей і нарисів - атмосфера серйозного вивчення тексту. На уроці читання науково-художнього оповідання - емоційне спілкування з мистецтвом слова, насолода красою.

У науково-пізнавальному і науково-художньому творах зміст часто може бути однаковим, але форма розкриття цього змісту й обсяг повідомлюваних знань завжди різні. У науково-пізнавальному тексті завжди міститься максимальна кількість повідомлюваних знань. У науково-художньому творі подається один якийсь факт, одна проблема, але розкриваються вони за допомогою цілого арсеналу художніх засобів. До цих окремих фактів, подій, процесів найбільше тягнуться молодші школярі, оскільки у них наявний стійкий інтерес до окремих фактів і водночас наполегливо виявляється бажання оволодівати закономірностями.

Пізнавальна цінність науково-художніх текстів для дітей семи-дев'яти років полягає в тому, що конкретний факт, герой, подія тут ніколи не змальовуються випадковими. Вони завжди взаємопов'язані, завжди приводять читача до певних висновків, узагальнень.

Окремі науково-художні твори українських авторів зафіксовані на початку XX століття (Б.Д. Грінченко, М.М. Загірня, М.Ф. Комаров, С.Ф. Черкасенко,). У наш час до письменників, які представляють дитячу науково-художню книгу, літературознавці відносять М. Беденка, В.С. Близнеця, О. Владимирова, А. Григорука, А. Давидова, О. Дорохова, О. Єфімова, О.Д. Іваненко, А. Коваль, Л. Полтава, Л.О. Сапожникова, Ю.С. Старостенка, П.В. Утевську, В.С. Уткіната ін.

Проаналізувавши підручники з читання за 2, 3 і 4 класи, ми виявили, що науково-художні тексти займають тут невеликий відсоток.