Сторінка
18
І ось обидва брати сидять в маленькій квартирці. У ній сутінки: світло доводиться економити.
Все, з мене досить! - говорить старший брат-художник. - Одинадцять років я змарнував на цю ручку! Кожен день ми пробуємо нове чорнило, а результату немає. Я кидаю це діло.
Хімік мовчить. Він подумки перебирає речовини, котрі вони ще не випробовували. Повинна ж бути така, яка не дасть ручці засихати!
Взагалі, що ми марудимось із цією ручкою? Давай вигадаємо щось інше. Адже ручка це так, дрібниця, - знову говорить художник.
Мовчить хімік. Він знає, що на Землі два з половиною мільярди людей. Якщо ручка буде гарною, - а він у цьому переконаний, - багато мільйонів людей будуть користуватись нею. А річ, потрібна мільйонам людей, не може бути дрібницею.
Ні, я буду продовжувати далі, - каже він братові. - Сьогодні я прочитав у журналі, що якийсь Січ в Америці вигадав нове чорнило. З гліцерину. Він не засихає, а папір добре вбирає гліцерин.
А якщо і це чорнило буде поганим? - запитує художник.
Спробуємо що-небудь інше, - твердо відповідає брат.
Минув час. Чорнило Січа теж не підійшло, але кулька до ручки прилипати перестала. Гліцерин не давав чорнилу засихати. Брати зробили чорнило густішим, потім ще густішим. Воно перетворилось на пасту. І, нарешті, через одинадцять років від початку роботи ручка писала так, як потрібно!
Скільки кулькових ручок лежить зараз у шкільних портфелях! Кожна з них - маленький пам'ятник розуму людини.
І людській наполегливості.
Марк Беденко