Сторінка
17
Некоронована королева
Неподалік від будяка росла кропива. Дівчинка вмить спіткнулася на ній очима і якось аж зіщулилася, бо вже не раз мала нагоду переконатися, як обпікає її волохате листя. Та жалючка раптом привітно звернулася до неї:
Як тобі, дівчинко, подобається моє королівство?
Світланка була ошелешена.
Яке королівство?. Ти що, себе королевою вважаєш?. .
Усі так вважають.
А троянда ж тоді хто? - кольнула її Світланка.
Троянда - королева серед квітів. А в цьому дикому світі королева - я.
Так, вона правду каже, - в один голос мовили рослини.
А за що ж їй така честь? - недовірливо глянула на них дівчинка.
І рослини навперебій почали розповідати.
То тільки з першого знайомства кропива видається непривітною, - пояснював спориш. - Насправді ж від неї людям поміч велика. Ранньої весни, коли земля ще гола, а кропива вже зеленіє, з неї можна варити борщ, салати готувати.
Із кропиви, - підхопив подорожник, - тканину можна ткати, сітки в'язати, вірьовки вити. У деяких країнах з неї папір виготовляють. А листя на фарбу годиться .
Ромашка запашна розхвалювала цілющі властивості кропиви.
Багато всякого говорили. І тут дівчинка пригадала випадок, коли кропива стала у пригоді їй з татком. Ось як це було.
Якось татко їхав на став рибалити. Далеченько, за кільканадцять кілометрів. Треба було їхати автобусом, а там ще пішки йти. Взяв тоді він з собою і Світланку. Впіймали вони чималенько карасів та коропців. Зібралися іти додому а татко й бідкається, що риба зіпсується в дорозі. Бо поки додому дістануться, не одна година мине! Почув їх якийсь рибалка й порадив випотрошити коропців і карасиків та перекласти листям кропиви. Татко так і зробив. І що ж? Доправили їх додому свіжісінькими! Річ у тім, що кропив'яне листя виділяє такі речовини - фітонциди, - які вбивають бактерій. Вони й уберегли рибу від псування.
І дівчинка згодилася:
Ти, кропиво, й справді заслуговуєш, щоб тебе королевою величали .
Євген Шморгун
Осіння гра
Чи знайдеться на нашій милій Україні ліс, в якому б не зустрілася вам білка? Певне, нема такого лісу, нема такого саду, в якому б не водилося оце миле звірятко.
Де лісова гілка - там і білка. Восени в білки особливо багато клопотів. Треба на зиму грибів насушити. Запастись горіхами, жолудями, шишками. Дупло вимостити, утеплити, впорядити, замаскувати.
Пізніше, коли на землю впадуть заморозки, їй треба міняти шубку. Білка скидає перед зимівлею руду шерсть, одягаючи сіру, теплішу, м'якшу, пухкішу шубку.
Ще завіють сніги, загудуть завірюхи. Білка сховається в дупло, вкриється пухнастим хвостом і чекатиме відлиги. А доки не чути заморозків, білка розважається.
Чи знаєте ви осінні білчині ігри?
Граються білки у хованки. Граються самі з собою, з променем-зайчиком. Грається білка з білкою.
Сковзне промінь по дереву - білка за ним. Промінь на гілку - білка за променем. Зверху-донизу. Знизу-догори. Хто кого ловить - не втямиш. І не стомиться білка-стрибунка. І не прощається з осінню. Сонце на гілку - білка за ним. Білка на другу, сонце - за нею.
Лист за листом - осінь кружляє понад землею.
Білка безжурно у хованки грає.
Білка на зиму горіхи збирає.
Грається променем, грається листом.
Не розлучається з нашим дитинством.
Микола Сингаївський
Бібліотека - затишний дім для зустрічі читача з книгою
У великому місті, сéлищі чи маленькому селі ти можеш стати читачем бібліотеки. Слово бібліотéка походить з грецької мови і означає "книгозбірня, книгосховище".
У більшості бібліотек книги видають додому. Відділ, де видаються книги додому, називається абонементом. Тут можна порадитися з бібліотекарем, що взяти для читання, дізнатися про надходження нових видань.
Газети, журнали або книги, що є в бібліотеці в одному примірнику, можна почитати в читальному залі. Тут завжди тихо, розмовляти треба пошепки, не заважати іншим читачам. На видному місці розміщено словники, нові книги, стенд з порадами, що прочитати.
Вибрати книжку допоможе також каталог (з грецької мови - список). Він складається з карток, на яких зазначено автора книги, її назву, шифр. За карткою каталогу бібліотекар швидко знайде будь-яку книжку.
Вибрані для читання книги слід повертати в бібліотеку в охайному вигляді, не пізніше, ніж за два тижні.
Якщо в тебе змінилася адреса - повідом про це бібліотекаря. А якщо ти від'їжджаєш, то обов'язково поверни книги.
Бібліотекар - перший порадник і друг усіх, хто прийшов до книгозбірні. Один маленький читач порівняв його з чарівником. І справді, бібліотекар знає і вміє дуже багато. Він упорядковує нову літературу, проводить літературні ранки, зустрічі з авторами і художниками, заняття з юними читачами.
* * *
З часом книги старіють. У них відриваються обкладинки, випадають сторінки. Такі книги потребують негайного „лікування". В бібліотеках є „книжкові лікарні", у яких лагодять книги. Візьми і ти участь у цій корисній справі.
За матеріалами Державної бібліотеки України для дітей
Неслухняна кулькова ручка
Нерідко випадало, що нові речі вигадували далекі від техніки люди. Так трапилось і з цим винаходом.
Шістдесят років тому жили в Угорщині два брати на прізвище Біро. Один був художником, а другий - хіміком.
Одного разу художник замилувався, як маляр фарбує валиком стіну. Весело біг валик із фарбою по стіні, залишаючи рівну, гарну смугу.
А що, коли зробити таку ручку? - подумав художник. - Нехай і на папері залишається рівна, гарна лінія.
Незабаром за його кресленнями виготовили першу ручку з маленьким валиком на кінці. Але . ручка писала погано. Прямо писала, а навкіс - ні.
Нічого, - вирішили брати та замінили валик на маленьку кульку, яку настромили на вісь. Тепер ручка навкіс писала добре, але зовсім не хотіла писати прямо.
Потрібно було, щоб кулька рухалась вільно, але з ручки не випадала. Як же це зробити?
Для кульки виготовили маленьку круглу коробочку, трохи більшу за саму кульку, краї якої трохи загнули. Тепер кулька котилася у коробочці в будь-який бік, а загнуті краї не давали їй випасти. І ось, нарешті, після цілого року експериментів, брати вперше писали ручкою з кулькою, затиснутою в мідній коробочці. Кулька оберталась вільно, фарба рівно лягала на папір. Ручка працювала чудово.
Брати так зраділи, що влаштували свято. Якби вони тільки знали, скільки ще попереду клопоту .
Ручку вони вигадали гарну. Але з фарбою була біда. Та фарба, якою вони користувалися, за ніч засохла і приклеїла кульку. Ручка зіпсувалась. Брати приготували рідкішу фарбу. Ручка потекла, залишаючи плями на папері.
Тоді це здавалось дрібницею, вони думали, що замінять чорнило, і все буде гаразд. Проте, скільки вони не випробовували нові й нові складники, все було, як і раніше.
Знайшли чорнила, які не висихали декілька днів, але більшого досягти не змогли.
А потім братам довелось з Угорщини перебратися в Аргентину.
Гроші закінчувалися. Брати почали випуск кулькових ручок. їх брали погано: кому потрібна ручка, котра зіпсується через тиждень. Та продаж ручок приносив які-не-які гроші на життя.