Сторінка
2

Методика викладання фахових дисциплін в Українї

С – свідоцтво, А – атестат, D – диплом

Рис. 1. Структура освіти України

Історія освіти в Україні тісно пов'язана зі всією історією українського народу. Багатовікове існування в стані роздробленості, під гнітом монголо-татарских орд, польських, литовських і угорських феодалів надало сильний вплив на розвиток освіти.

Не дивлячись на те, що феодально-кріпосницький і національно-релігійний гніт був гальмом економічного і культурного розвитку українського народу, в 2-ій половині XVI ст. і особливо в 1-ій половині XVII в. у Україні отримали подальший розвиток міста як центри ремесла і торгівлі, посилювалися економічні зв'язки між окремими землями, виникали передумови для освіти єдиного внутрішнього, тобто національного ринку. Продовжувався процес розвитку української народності, росла національна свідомість українського народу, розвивалася українська культура.

Для боротьби проти іноземного гніту, національних і релігійних утисків міське населення (частково і сільське) в XVI-XVII ст. організовувалося в братерства. Останні відкривали школи, друкарні, навколо яких об'єднувалися культурні сили. В кінці XVI – початку XVII в. братські школи виникли в Львові (1585), в Києві (1615), Луцьку (1620), Вінниці, Немірові, Кам'янець-подільському і деяких інших містах. Викладання в цих учбових закладах велося на рідній мові. Значна увага приділялася вивченню грецької, а пізніше латинської і польської мови.

Розповсюдженню освіти сприяло виникнення в Україні в II половині XVI в. книгодрукуванні. Перша друкарня була відкрита І.Федоровим в Львові, в ній видані в 1574 р. «Апостол» і «Буквар». У 1578 р. заснована Острожська друкарня.

У 1632 році шляхом об'єднання Київської братської школи і Лаврської школи було створено перший вищий учбовий заклад в Україні – Київо-Могилянська колегія, в якій навчалися переважно діти української шляхти, старшини, духівництва, багатих міщан і козаків.

Київська академія зробила значний вплив на організацію, зміст і методи навчання в багатьох учбових закладах, зокрема в: Чернігівському (заснований в 1700 р.), Харківському (1721) і Переяславському (1738) колегіумах, які були створені за зразком Києво-Могилянській колегії.

Певну роль в розвитку освіти на западно-украинских землях грав Львівський університет, хоча заклад був заснований (у 1661 р.) з метою посилення полонізації українського населення. У договорі 1658 року між шляхетскою Польшою і верхівкою козацької старшини було обумовлено відкриття в Україні двох вищих шкіл-академій на правах університету.

У 1809 р. була заснована Київська гімназія, яка згодом (у 1811 р.) була віднесена до вищих учбових закладів. У 1805 р. відкритий Харківський університет. У першій чверті XIX в. виникли привілейовані учбові заклади, що поєднували курс середніх і вищих шкіл: Кременецький ліцей (1803), Рішельєвський ліцей в Одесі (1817), Гімназія вищих наук князя І.А. Безбородко в Ніжині (заснований в 1820 р.). У 1834 р. створений Київський університет. Окрім привілейованих чоловічих учбових закладів, відкривалися станові жіночі учбові заклади – інститути шляхетних дівчат в Харкові (1812), Полтаві (1817), Одесі (1828), Керчі (1835), Києві (1838). У 1865 р. відкрився Новоросійський університет в Одесі.

Кількість студентів в університетах на початку XX в. збільшилося в середньому більш ніж в 2 рази. Соціальний склад студентства університетів залишався переважно дворянсько-буржуазним, хоча революція 1905-1907 рр. змусив уряд декілька прочинити університетські двері для вихідців з нижчих станів. Це були, як правило, діти міської і сільської буржуазії. Для вихідців з робочих, середнього і бідного селянства доступ у вузи як і раніше залишався практично закритим.

В цей же час почали створюватися вищі учбові заклади для жінок. Так, після майже двадцятирічних клопотань в 1903 році в Одесі, за ініціативою професорів Новоросійського університету Н.Н. Ланге, Е.Н. Щепкіна і інших, були відкриті Вищі жіночі педагогічні курси, реорганізовані в 1906 році у Вищі жіночі курси з історико-філологічним і фізико-математичним факультетами. У 1908 – 1910 рр. вони поповнилися юридичним і медичним факультетами.

У 1906 році в Києві були відкриті і Вищі загальноосвітні курси для осіб обох статей з відділеннями історико-філологічним і економіко-комерційним. Через два роки на базі останнього був створений комерційний інститут, директором якого став ініціатор створення курсів професор М.В. Довнар-Запольський. У 1913 році відбувся перший випуск студентів Київського політехнічного інституту, що закінчили навчання. На випускних іспитах був присутній великий російський учений Д.І. Менделєєв.

Всього на Україні до 1917 року діяло 27 вузів, в яких навчалося понад 35 тис. студентів.

На території західноукраїнських земель до 1918 року існувало 4 вищих учбових заклади: університети в Львові і Чернівцях, політехнічний інститут і академія ветеринарної медицини в Львові.

Події 1917 р. змінили не тільки соціальний лад, але і поставили на порядок денний створення нової школи з новими педагогічними кадрами.

Незалежна Україна робила перші кроки в організації підготовки національних педагогічних кадрів. Програмним документом з'явилася декларація генерального секретаріату від 26 червня 1917 року, в якій визначалися основні заходи, направлені на розвиток національної школи і підготовку для неї кадрів.

Почалося становлення системи української вищої освіти. У 1918 р. університети Св. Володимира в Києві, Харківського і Новоросійського (Одеський) стали державними університетами України. У цьому ж році на базі Вищих жіночих курсів відкривається університет в Катеринославі (Дніпропетровську). У Сімферополі в 1918 р. починаються заняття в Таврійській філії Київського університету, а через півроку при повній підтримці і допомозі Київського університету урочисто відкривається Таврійський університет.

В умовах громадянської війни в Україні велася підготовча робота по відкриттю і інших університетів в Полтаві, Чернігові і Ніжині.

В середині 1918 р. починається інтенсивна діяльність по будівництву системи вищої педагогічної освіти. 20 квітня 1918 р. на засіданні комісії Наркомпроса РРФСР обговорювалося питання про те, який тип вищого учбового закладу доцільно покласти в основу реформи, що готується. Висловлювалася думка про існування зразкових політехнічних інститутів, за типом яких може бути перетворений і університет. Проте остаточно було ухвалено рішення поставити в основу реформи державні університети.

На тому, що пройшов в 1918 р. Всеросійській нараді діячів вищої школи був розглянутий проект «Положення про Російські університети», згідно якому університет ділився на три асоціації: наукову, учбову і просвітницьку. Вони повинні були дати кожному діячеві вищої школи можливість вибрати найбільш відповідний його даруванням і науковому потягу вигляд і спосіб наукової або учбової діяльності.

У 1919 р. було введено «Тимчасове положення про управління вищими учбовими закладами», відповідно до якого всім вузам наказувало вести роботу в трьох напрямах: науковому, науково-навчальному і просвітницькому. Керувати університетом повинні були відповідні ради, що складаються з делегатів факультетських рад. Керівництво господарською діяльністю покладалося на господарський комітет. Посади ректора і проректора скасовувалися, а їх функції виконували комісари вузів, Наркомпросом, що призначалися, і надзвичайні повноваження, що мали.