Сторінка
6

Методика викладання фахових дисциплін в Українї

Для ефективної інтеграції вищої освіти України потрібно досягти гармонійного об'єднання європейських нововведень і кращих вітчизняних традицій. Але ми повинні відверто визнати, що за останні роки у сфері освіти України, особливо економічної, накопичилися складні проблеми, вирішення яких залишається на порядку денному, навіть не дивлячись на наявність або відсутність таких чинників, як Болонський процес .

Спроби додати вищій школі загальноєвропейський характер фактично робилися з 1957 року, коли було підписано Римську угоду. З часом ці ідеї були розвинені у вирішеннях конференції міністрів освіти 1971 і 1976 років, в Маастріхтськом договорі 1992 року. Наступні роки характеризувалися впровадженням різноманітних програм під егідою ЄС, Ради Європи, які сприяли напрацюванню загальних підходів до вирішення транснаціональних проблем вищої освіти. Це перш за все програми приведення національного законодавства у сфері освіти до норм, напрацьованих країнами Європи, розширення доступу до вищої освіти і підвищення академічної мобільності студентів і їх мобільності на ринку праці, створення системи навчання протягом всього життя і багатовимірні завдання по зближенню освітніх програм і систем, TEMPUS/TACIS, що вирішувалися в рамках численних програм.

Нарешті, в 1997 році під егідою Ради Європи і ЮНЕСКО була розроблена і прийнята Лісабонська конвенція про визнання кваліфікацій, що відносяться до вищого утворення Європи. Цю конвенцію підписали 43 країни (Україна зокрема), більшість з яких і сформулювали пізніше принципи Болонської декларації.

Вже через рік чотири країни – Франція, Італія, Великобританія і Німеччина – підписали Сорбонськую декларацію. Цей документ був направлений на створення відкритого європейського простору вищої освіти, яка, на думку авторів, повинна стати більш конкурентноздатною на світовому ринку освітніх послуг. Не аналізуючи деякі її відмінності від тез Болонської декларації, можна затверджувати: у основних своїх ідеях обидва документи схожі. Це – двоступінчата структура вищої освіти, використання системи кредитів (ECTS) і тому подібне Проте особливо слід виділити дві тези Сорбонськой декларації: міжнародне визнання бакалавра як рівня вищої освіти з наданням йому має рацію продовжувати навчання по програмах магістра і дотримання положень Лісабонської угоди. Перший був досить революційним для більшості країн Старого Світу. А важливість другої тези для нашої держави в тому, що всі підписанти потенційно стають і учасниками Болонського процесу , початого 29 країнами Європи в 1999 році.

Саме таким чином поступово реалізовувалися інтеграційні процеси у сфері вищої освіти європейських країн. Україна – активний учасник цих процесів. Приклади цього твердження: закони України «Про освіту» і «Про вищу освіту», Національна доктрина розвитку освіти, підписана Президентом України, пройшли експертизу Ради Європи. До України приїжджали спеціальні комісії експертів, які безпосередньо в університетах і коледжах знайомилися з практикою впровадження задекларованих законодавством норм. Їх вивід був позитивним.

За період з 1993-го по 2003 рік вищі учбові заклади України разом з провідними університетами Європи виконали 105 проектів TEMPUS/TACIS. Це дало можливість ввести загальні учбові програми, нові принципи управління вузами, підготувати сучасні підручники, напрацювати підходи до взаємного визнання документів про освіту.

До проблем вищої освіти України, які перешкоджають її розвитку відносять:

Надмірна кількість учбових напрямів і спеціальностей, відповідно 76 і 584. Кращі ж світові системи вищої освіти мають в 5 разів менше.

Недостатнє визнання в суспільстві рівня “бакалавр” як кваліфікаційного рівня, його незатребуваність вітчизняною економікою. Як правило, прийом у вуз здійснюється не на бакалавра, а на спеціальність.

Загрозлива в масовому вимірюванні тенденція до погіршення якості вищої освіти, яка наростає з часом.

Збільшення розриву зв'язків між освітянами і працедавцями, між сферою освіти і ринком праці.

Невиправдана плутанина в розумінні рівнів спеціаліста і магістра. З одного боку, має місце близькість програм підготовки спеціаліста і магістра, їх еквівалентність по освітньо-кваліфікаційних статусах, а з іншої - вони проходять акредитацію за різними рівням, відповідно за III і IV.

Україна змирилися із зневагою передовими науковими дослідженнями в учбових закладах, які є основою університетської підготовки. Українська система наукових ступенів складна порівняно із загальноєвропейською, що ускладнює мобільність викладачів і науковців в Європі.

Неадекватно до потреб суспільства і ринку праці вирішується доля такої поширеної ланки освіти, як технікуми і коледжі, хоча їх чисельність в державі в чотири рази більша, ніж Вузів III і IV рівнів акредитації разом узяті.

Відійшла в минуле колись добре організована для централізованої економіки система підвищення кваліфікації і перепідготовки. Нової системи, яка задовольняла б потреби ринкової економіки, в Україні не створено. Тому дуже важливий загальноєвропейський принцип “освіта протягом всього життя” поки що в умовах нашої держави не може бути повною мірою реалізований.

Університети України не беруть на себе роль методологічних центрів, новаторів, піонерів суспільних перетворень, за якими повинна йти країна. Рівень автономії Вузів в цих питаннях значно нижчий, ніж середньоєвропейських. Не виконують роль методологічних вождів учбові заклади, які мають статус національних, тоді як їх кількість досягла близько 40% від загальної кількості Вузів III і IV рівнів акредитації.

Ці і інші перешкоди погіршують розпізнавання української системи вищої освіти зовнішнім світом, підсилюють ізоляціоністські тенденції, погіршують мобільність студентів, викладачів і науковців в межах європейського освітнього простору і європейського ринку праці. Зменшити ці перешкоди - означає для опинитися, образно кажучи, на першому поверсі величезної будівлі, яка має назву “Європа знань”.

“На другому поверсі” нас чекають дуже серйозні структурні перетворення. Це - модернізація системи контролю якості освіти, узгодження дворівневої системи з європейською моделлю, введення загальноєвропейських кредитних заліків і термінів навчання, введення вченого ступеня доктора філософії.

Як визначено в “Саламанськом зверненні” (2001 р.), якість - це основоположна умова для визнання, для довіри, сумісності і привабливості в європейському просторі. Берлінське комюніке (2003 р.) визначає якість освіти як основу створення європейського простору.

Для України важливими, враховуючи сказане, є декілька наступних положень:

- моніторинг якості освіти повинен бути повним, постійним, прозорим, об'єктивним;

- якість і акредитація, які міцно зв'язані між собою, висувають перед системою ліцензування і акредитації нові завдання щодо використання європейських стандартів якості, і тому наша участь в європейській мережі по гарантуванню якості у вищій освіті (система ENQA) обов'язкова вже найближчим часом;

- контроль якості повинен зосередитися не тільки на контролі учбового процесу, кадрів, науково-методичного забезпечення, матеріальної бази і тому подібне, а, в першу чергу, на контролі знань студентів і особливо випускників, визначаючи їх компетентність і здатність задовольняти вимоги ринку праці;