Сторінка
4

Особливості проявів гендерних стереотипів у системі викладач – студент

Згідно теорії соціальних ролей А. Іглі багато гендерних відмінностей є продуктами різних соціальних ролей, які підтримують або пригнічують в чоловіках і жінках певні варіанти поведінки. Вуликам і Бест припустили, що стереотипи про гендерах розвинулися як механізм для підтримки полорольової диференціації. Жінка дійшла ролі домогосподарки тому, що догляд за немовлям накладав обмеження на її мобільність, а ведення домашнього господарства чудово задовольняло вимозі залишатися удома. Виявивши, що такий розподіл ролей дуже зручний, суспільство намагається переконати себе у тому, що ці ролі підходять їх носіям. Для цього воно породжує вірування про якісь якості чоловіків і жінок, які служать для обгрунтування того, що їх ролі підходять їм як не можна краще. Устоявшися, ці вірування починають служити нормами поведінки для дорослих і моделями для соціалізації дітей.

Таким чином, гендерні уявлення і поведінку можна розуміти як всеосяжне самовиконується пророцтво, що складається з набору зв'язаних між собою і взаємно підкріплюючих один одного окремих пророцтв, що самовиконуються. Гендерні стереотипи діють як неусвідомлювані очікування або пророцтва. Починаючи з дитинства ми засвоюємо гендерні ролі, що надалі закріплюються власним досвідом, тиражуються в засобах масової інформації.

Особливості гендерних стереотипів у рамках традиційних уявлень

Сьогодні відомі давні тенденції трактування людської статі, що традиційно існують у різних культурах та непомітно впливають на ставлення до сучасних чоловіків і жінок.

Патріархальні погляди на природу людської статі у дохристиянські часи, у представників християнства, ісламу, іудаїзму, домінуючі впродовж сторіч, увійшли в історичну пам’ять, стали вагомою часткою нашого колективного несвідомого. У масовій свідомості цінність чоловічої статі є і залишається набагато вищою, ніж цінність статі жіночої.

Уявлення про те, що жінка перш за все домогосподарка, хранительниця домашнього вогнища, має в патриархальній культурі дуже глибокі коріння. Більшість жінок засвоюють цю норму з дитинства як частину усвідомлення своєї “жіночності”, тобто гендерної ролі.

Слідування традиційним гендерним стереотипам приводить до багатьох форм відмінностей між чоловіками і жінками. Обидві статі здатні навчитися готувати страви або друкувати на комп’ютері, проте в більшості суспільств вважається, що ці заняття повинні виконувати жінки. Як помітила американський антрополог М.Мид, “чоловіки можуть готувати, ткати, одягати ляльок або полювати на колібрі, але якщо такі заняття вважаються чоловічими, то все суспільство, і чоловіки, і жінки, визнають їх важливими. Якщо теж саме роблять жінки, такі заняття оголошуються менш суттєвими.

Гендерні ролі засвоюються в процесі соціалізації, а результаті якої індивід приймає за норму свою поведінку в якості чоловіка або жінки в даному суспільстві.

Соціолог Т.Парсонс стверджує, що розподіл праці між статями в сім’ї виправдовується тим, що жінки біологічно більш пристосовані до піклування про інших. Тому їхня доля – материнство й “експресивна” роль.

Домогосподарство почало асоціюватися преважно з жінками лише після початку індустріалізації, коли місце роботи і місце проживання виявилися рознесенні у просторі. Склався свого роду новий розподіл праці, при якому чоловіки змогли присвятити себе переважно оплачуваній праці завдяки тому, що жінки позбавили їх від більшості домашніх обов’язків. Коли “чоловіки пішли з дому”, домашнє господарство стало переважно споживацьким, а не “виробничим”. Піклуванні про його підтримку лягло на тих, хто не працює – точніше, на тих, чия праця не вважається такою.

Важливо підкреслити, що при обгрунтуванні розподілу праці традиційно використовують біологічні закономірності, а також гендерне призначення, тобто припущення про те, що представники різних гендерів створені для різної діяльності.

Традиційні уявлення про призначення чоловіка та жінки формується протягом набуття індивідом гендерної ідентичності. Так виховання у рамках традиційних уявлень сприяє розвитку у дівчат більшої емпатії та здатності більш глибоко розуміти почуття інших людей, а у хлопчиків – здатності приховувати й пригнічувати свої почуття. До сприятливих факторів розвитку емоційної сфери дівчат можна віднести часто більш тісний, ніж у хлопців, емоційний зв’язок з матір’ю, а також “жіночі” іграшки (ляльки) та ігри (дочки-матері, лікар).

Хлопців, навпаки, стимулюють стримувати, витісняти почуття. У поведінці хлопців в основному підтримується змагання, а не діалог або компроміс, в результаті чого як основні стратегії засвоюються змагання, маніпуляція, авторитарність. Такі стилі взаємодії характеризуються недовірою по відношенню до думки іншого, що не сприяє розвиткові емпатії у хлопців.

Традиційно вважається, що в процесі соціалізації хлопчик знаходиться у більш складному становищі, ніж дівчинка. Його вихователі, як правило, жінки, що зумовлює недостатність об’єктів для ідентифікації. Крім того, чоловічий ролевий набір більш обмежений і жорсткий, а традиційне виховання не підтримує проявів “чоловічої” поведінки (незалежної, ініціативної, активної тощо). Подальша соціалізація хлопчиків пов’язана із соціальними бар’єрами на шляху розвитку маскулінності, що провокують емоційно-когнітивний дисонанс, наслідком якого являється “статеворольова розгубленість” або утріровано-маскулінні статеворольові орієнтації.

На перший погляд, сучасне суспільство вимагає від поведінки дівчат менше нормативних вимог, ніж до поведінки хлопців. Крім того, з дитинства її оточують вихователі-жінки, з якими дівчина може ідентифікувати себе. Проте менша цінність “жіночого” у суспільстві ускладнює розвиток позитивної Я-концепції дівчини. Належність до “кращої половини людства”, але реально “менш цінної” і тієї, що має менші можливості й владу соціальної групи, породжує проблеми із становленням жіночої ідентичності, особливо якщо дівчина має високі соціальні здатності й схильна лідерувати.

В процесі соціалізації у дівчат заохочують потяг до спілкування, до розвитку взаємовідносин й прихильностей, а у хлопців – здатність передбачати та контролювати оточення. В результаті для жінок взаємодія і взаємозалежність з оточенням більш значущі, ніж для чоловіків. Жіночий стиль можна охарактеризувати як партнерський стиль взаємодії.

Стиль спілкування чоловіків частіше пов’язаний з активністю, предметною направленістю, змаганням та конфліктністю. Для чоловіків важливіше зміст спільної діяльності, ніж симпатія до партнерів. Чоловіче спілкування відрізняється емоційною стриманістю.

Крім того у суспільстві існують різні для чоловіків та жінок норми очікування відносно проявлення особистих почуттів. Емпатійний відгук і емоційна експресія не відповідають традиційній чоловічій ролі. Тому чоловік не повинен демонструвати страх, тривогу, надмірно проявляти співчуття, щоб не виявитися “немужнім”.

Реалізація чоловічої ролі пов’язана з більшими вимогами. У відповідності до традиційних стереотипів чоловіки повинні займати активну соціальну позицію, демонструвати особистісний вплив і бажання досягнень. Тому чоловіки відчувають тиск великої відповідальності за свій соціальний статус, що провокує при невдачі розвиток тривожності, зниження самоповаги й задоволеності життям.