Сторінка
3

Вплив податкової та амортизаційної політики держави на інвестиційний клімат в умовах ринкових відносин

Для поповнення бюджету за рахунок зниження рівня відтворення основного капіталу у нашій державі було з 01.07. до 31.12.97 встановлено коефіцієнт зниження 0,7, а з 01.01 до 31.12.98 – 0,6.

Навколо амортизаційних фондів розгорнулася не тільки боротьба економічних концепцій, а й політичні ігри, що для економіки є ще болючішим явищем. Уряд вносить, а Верховна Рада приймає Закон України “Про Державний бюджет України на 1999 р.”, в якому зобов’язує перераховувати до державного бюджету 10 % амортизаційних відра­ху­вань підприємств усіх форм власності. Метою вилучення частини амортизаційних фондів, на нашу думку, є створення централізованого державного фонду капітальних вкладень для структурної перебудови базових галузей економіки. Такої позиції дотри­муються деякі політики, що закликають повернутися до колишньої центральної економіки та суто адміністративно-комунального управління нею. Щоправда, спосіб, обраний для досягнення мети, як із погляду економічної теорії, так із урахуванням катастрофічної нестачі у підприємств засобів для капіталовкладення завдає більше шкоди, ніж користі.

Про всі “за” та “проти” таких поповнень бюджету для подальшого перерозподілу написано і сказано достатньо. Проте, на нашу думку, деякі аспекти залишилися поза ува­гою. Йдеться про залежність вилучених сум від особливостей структури основних фондів стосовно регіону, галузі, виду діяльності та вартості основних фондів. Відповідно і суми прямого (різниця між понижуючими коефіцієнтами чи певний відсоток) чи опосеред­кованого (збільшення частки прибутку до оподаткування за рахунок понижуючих коефі­ці­єнтів) вилучення можуть бути більшими або меншими. Відомо, що структура основних фондів кожного підприємства, галузі чи регіону має свої особливості, які склались істо­рично та обумовлені видом і асортиментом продукції, яку випускає те чи інше підприєм­ство. Тобто і вартість основних фондів та їх склад можуть відрізнятися. Різними є і суми амортизації, від яких розраховуються зазначені вище вилучення.

У 1999 році Верховна Рада приймає Закон “Про внесення змін до Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” від 06.04.99 № 568. Цим Законом скасо­вується централізація 10 % амортизаційних відрахувань і вводиться коефіцієнт, який знижується до нормативу амортизаційних відрахувань і дорівнює 0,8. При застосуванні понижуючих коефіцієнтів відбувається також вилучення коштів підприємств, галузей і регіонів, але не пряме, а опосередковане – через збільшення прибутку, що підлягає оподат­куванню і самої суми податку. Застосування понижуючого коефіцієнта 0,8 до сум нарахованої амортизації збільшує прибуток, що підлягає оподаткуванню на 20 % суми нарахованої амортизації.

На перший погляд може скластися враження, що місцеві бюджети виграють від збіль­шення прибутку, що оподатковується. Але в дійсності прибуткові підприємства при застосуванні понижуючого коефіцієнта сплачують більші суми податку на прибуток. Досить цікава ситуація виникає з підприємствами, у яких немає прибутків та збитків. Зменшення суми нарахованої амортизації робить їх прибутковими. Для збиткових підпри­ємств немає різниці чи на 20 %, чи на всі 100 % зменшиться сума нарахованої амортизації. Вони все одно збиткові і ні в якій формі не спроможні сплачувати “амортподаток”.

Отже, ми можемо зробити висновок, понижуючий коефіцієнт з погляду вилучення коштів стосується прибуткових підприємств, галузей. Проте для всіх підприємств, галу­зей і регіонів втрата полягає в тому, що підприємства регіону списують менші суми амортизації, ніж вимагає дійсний знос основних фондів. У результаті втрачаються можли­вості і потенціал для своєчасного накопичення сум компенсації авансованого капіталу в основні фонди. Тож не дивно, що підприємства “показують” все менші і менші прибутки.

У підсумках аналізу запроваджених методів амортизаційних відрахувань у пріоритет­них галузях можна запропонувати ряд певних заходів організаційного характеру, а саме:

– інвентаризація основних фондів по всіх підприємствах та обов’язкової індексації за методиками, що не дозволяють значного розриву між обліковою та ринковою вартістю (різниця між ними – це “добра” приманка для боротьби з нею, що відволікає інвестиційні ресурси);

– запровадження податку на майно, який не скільки забезпечить надходження до бюджету, стільки дозволить встановити контроль за місцем знаходження, належністю, станом, приміщенням та зміною вартості майна;

– перегляд порядку пільг підприємствам і встановлення жорсткішого контролю за цільовим використанням коштів, які вивільняються внаслідок пільг;

– запровадження порядку, при якому до зменшення прибутку до оподаткування може відноситись сума нарахованої амортизації, скоригована на коефіцієнт використання потужностей підприємства.

Розглядаючи деякі аспекти впливу податкової та амортизаційної політики на еконо­міку держави, ми можемо зробити узагальнюючі висновки.

В Україні ще не вироблено єдиної податкової та амортизаційної політики, яка дала б змогу стимулювати інвестиційний клімат держави.

У зв’язку з цим необхідно переглянути, з погляду економічної теорії та умов ринкових відносин, практику з централізації частини амортизаційних відрахувань.

Зміну баз оподаткування прибутку (доходу) потрібно проводити винятково відповідно до умов, продиктованих економічною ситуацією в країні. Амортизаційну та податкову політику необхідно проводити таким чином, щоб стимулювати процес поновлення основ­них фондів і як результат збільшення прибутку підприємств.

Потрібно створити таку систему в нашій державі, яка б у рамках загальнодержавного регламенту дала змогу кожному підприємству обирати найсприятливіші режими віднов­лення основного капіталу та вливання інвестицій у його розвиток.