Сторінка
1

Інфраструктура фінансового ринку

Як свідчить світовий досвід, створення інфраструктури фінансового ринку передує його розвитку.

Основними елементами ринкової інфраструктури є інституційний, інформаційний, законодавчий та соціальний.

Просування товарно-грошових потоків забезпечують відповідні інститути загального та спеціального призначення. Вони утворюють інституційний елемент ринкової інфраструктури. Зміст ринкової інфраструктури не зводиться до сукупності лише інституційних елементів. У сучасній ринковій інфраструктурі виокремлюють інформаційний елемент. Це інформаційні мережі й потоки, асоціації чи добровільні об'єднання, що обстоюють інтереси інших інститутів "знизу" (наприклад, Асоціація українських банків), а також інститути, що забезпечують зворотний зв'язок між суб'єктами ринкових відносин (наприклад, засоби масової інформації). Суб'єктивним є законодавчий елемент, під яким розуміють відповідну частину господарського законодавства, що регламентує як діяльність інститутів ринкової інфраструктури, так і поведінку суб'єктів ринкових відносин. По суті, він задає "правила гри" у ринковій економіці. Соціальний елемент відображає рівень ринкового мислення (менталітет) населення і його готовність дотримуватися правил та закономірностей функціонування ринку, рівень підготовки кадрів, наукове обслуговування; професійну етику й мову. Саме ці елементи визначають цілісність і завершеність як ринкової інфраструктури загалом, так і окремих її елементів.

В Україні найменш розвиненими кількісно і якісно, відповідно до вимог ринкової економіки є компоненти інфраструктури фінансового ринку. Вітчизняна інфраструктура є перехідною, незрілою, несформованою, причому це стосується кожного елемента, який формує її зміст.

Розглянемо особливості інфраструктурного забезпечення окремих сегментів фінансового ринку України.

Інфраструктура ринку цінних паперів. Цей ринок потребує складної інфраструктури, оскільки на ньому стикаються інтереси багатьох учасників, кожний з яких має свою інфраструктуру, функціональну особливість, властивості та мету діяльності. Проблема створення ринкових інститутів, які не є суб'єктами ринку цінних паперів (як, наприклад, емітенти, інвестори та фінансові посередники), проте належать до його інфраструктури, особливо загострилася в Україні у зв'язку з розвитком масової приватизації та активним формуванням вторинного ринку цінних паперів. Крім активних учасників фондового ринку існують і пасивні. Це юридичні особи, які безпосередньо не здійснюють емісії, не вкладають коштів у цінні папери, але виконують розрахунки і реєструють рух цінних паперів.

Нині інституційну базу інфраструктури ринку цінних паперів крім банків утворюють Українська фондова біржа (УФБ), що має філії в усіх обласних центрах; перша фондова торговельна система (ПФТС); Східно-Український фондовий центр (Харків); Київська міжнародна фондова біржа (КМФБ); Донецька фондова біржа; фондова секція Української міжбанківської валютної біржі (УМВБ); Український і регіональні центри сертифікатних аукціонів; Київська універсальна біржа (КУБ), що проводить торги з окремих видів цінних паперів; позабіржові торговельно-інформаційні системи (TIC); реєстратори та зберігачі цінних паперів; депозитарії; депозитарно-клірингові компанії; Професійна асоціація реєстраторів і депозитаріїв (ПАРД); Асоціація торговців цінними паперами та Українська

асоціація інвестиційного бізнесу. Для забезпечення функціонування єдиної системи депозитарного обліку в Україні створено Національний депозитарій у формі відкритого акціонерного товариства. Національна депозитарна система складається з двох рівнів:

• нижнього — зберігачів, які здійснюють розрахунки власників цінних паперів, і реєстраторів власників іменних цінних паперів;

• верхнього — Національного депозитарію України* і депозитаріїв, що здійснюють розрахунки для зберігачів, а також кліринг™ і розрахунки за угодами щодо цінних паперів.

До учасників Національної депозитарної системи належать:

• прямі — депозитарії, зберігачі, реєстратори власників іменних цінних паперів;

• опосередковані — організатори торгівлі цінними паперами, банки, торговці цінними паперами та емітенти.

Депозитарій цінних паперів — це юридична особа, яка здійснює виключно депозитарну діяльність, може також здійснювати кліринг і розрахунки за угодами щодо цінних паперів. Клієнтами депозитарію є зберігачі, які уклали з ним депозитарний договір, емітенти щодо рахунків власних емісій, а також інші депозитарії.

Зберігачі цінних паперів. Комерційні банки, які мають дозвіл на діяльність з випуску та обігу цінних паперів, і торговці цінними паперами за наявності відповідного дозволу мають право бути зберіга-чами, здійснювати за дорученням власника операції з депонованими цінними паперами та іншу депозитарну діяльність, пов'язану з обігом цінних паперів, за винятком клірингу та розрахунків за угодами щодо цінних паперів.

Реєстратор — це юридична особа — суб'єкт підприємницької діяльності, який отримав у встановленому порядку дозвіл на ведення реєстрів власників іменних цінних паперів.

На реєстраторському сегменті фондового ринку постає проблема так званих кишенькових реєстраторів, заснованих емітентами у зв'язку з намаганням зменшити свої витрати (оскільки реєстратори є "своїми" структурами) на потреби менеджменту акціонерних товариств.

В Україні відсутній інститут трансферт-агентів як осіб, уповноважених реєстратором приймати документи для перереєстрації та видавати документи про її здійснення. Це призводить до необхідності інвесторам безпосередньо спілкуватися з реєстратором, що істотно збільшує їхні витрати.

На сучасному етапі в Україні переважає первинний ринок цінних паперів. Вторинний ринок цінних паперів ще недостатньо розвинений. За місцем торгівлі ринок цінних паперів поділяється на біржовий та позабіржовий. Біржовий ринок включає угоди, що укладаються на фондовій біржі, й охоплює насамперед вторинний ринок, хоча в окремих випадках і первинне розміщення цінних паперів може здійснюватися через фондову біржу. Останніми роками значна частина операцій з цінними паперами, які здійснювалися раніше на біржі, відбувається безпосередньо між банками, між банками і корпораціями, на позабіржовому ринку. Позабіржовий ринок відображає угоди, які укладаються і здійснюються поза біржею. Він стосується насамперед первинного ринку, однак позабіржові операції можуть здійснюватись і на вторинному ринку.