Сторінка
3

Методичні основи роботи над словотворчими афіксами у контексті розділу "Будова слова" у 4 класі

Префікс (лат. praefixus, від prae – спереду та fixus – прикріплений, приросток) – афікс, розташований перед коренем або іншим префіксом, що приєднується до всього слова і виконує словотворчу і(або) граматичну функцію. Термін у латинському написанні уперше (1889) вжив в українському мовознавстві О.Огоновський. З питання про граматичну функцію префікса існує кілька поглядів. Одні мовознавці вважають, що префікси виконують і словотворчу і формотворчу функції, оскільки вони використовуються при творенні слів і при творенні форм доконаного виду дієслів (читати – прочитати) та найвищого ступеня порівняння прикметників (найсильніший). Цей погляд ґрунтується на визнанні виду дієслова і найвищого ступеня порівняння прикметників категоріями словозмінними (граматичними). Інші мовознавці у категоріях виду і найвищого ступеня порівняння вбачають явища словотворчі. Для них доконаний та недоконаний вид і ступені порівняння не різні грамеми, а різні лексеми. Тому префікси, які їх утворюють, є словотворчими. О.Земська однозначно стверджує, що «префікси не несуть інформації про граматичні властивості слова, оскільки вони стоять далеко від флексій і тому не піддаються їхньому впливу».

Особливість префікса як словотворчої морфеми полягає в тому, що він приєднується до цілого слова. Префікси активно утворюють нові дієслова, надаючи їм різноманітних відтінків значень: писати – розписати, недописати, переписати, надписати. Іноді префікси утворюють тільки форми того самого слова, змінюючи вид, ступінь якості, порівняння: гарний – прегарний, писати – написати, кращий – найкращий. За допомогою префіксів творяться нові слова того ж лексико-граматичного розряду (іменник → іменник, прикметник → прикметник, дієслово → дієслово). Префікси утворюють нові слова разом з суфіксами, постфіксами або в комбінації кількох афіксів: авіаконструктор, посередник, приземлення, вдивлятися. На відміну від суфіксів префікси не закріплюються за частинами мови. Тому той самий префікс може утворювати слова кількох частин мови (й іменники, й дієслова, й прикметники): спів- (співіснувати, співавтор, співвідносний), пере- (перечитати, перезміна, пережарений), анти- (антитіло, антисанітарний). Проте активність префіксів у різних частиномовних сферах неоднакова – одні префікси активніші в іменниках, прикметниках, інші – у дієсловах, а незначна кількість вживається тільки в іменниках або тільки у прикметниках чи дієсловах. Тому префікси, на відміну від суфіксів, бувають міжкатегоріальними і внутрішньо категоріальними.

Найпоширенішими серед іменників є такі префікси: без-(безнадія), від- (відбудова), до- (досвіт), за- (закордон), над-(надбудова), пере- (перехід), перед- (переддень), під- (підгрупа), по- (побажання), при- (призвук), спів-(співавтор), пре- (премудрість), ім- (іммігрант), інтер- (інтервалюта), кон- (контекст), про- (проконсул), анти- (антитеза), архі- (архієпископ), дез- (дезінформація), дис- (диспропорція). Але вони вживаються і для творення прикметників: пре- (чудовий — пречудовий), за- (дніпрянський — задніпрянський), над- (дністрянський — наддністрянський), ультра- (модний— ультрамодний). Власне прикметникові (внутрішньокатегоріальні) префікси: най-(найкращий), поза- (позашкільний), понад- (понадплановий), небез- (небезгрішний), перед- (передостанній). Однак частина з них вживається і при творенні прислівників, тобто може бути міжкатегоріальними: най- (ліпше — найліпше), пре- (гарно — прегарно), за- (мало — замало), поза- (планово — позапланово) тощо.

Серед дієслів найпоширенішими є: в- (вбігати), від- (відлетіти), за- (заїхати), з- (збити), ви- (виїхати), до- (долетіти), об- (оббігати), над- (надійти), воз- (возз'єднати), де- (демобілізуватися), дез- (дезорганізувати), ре- (реконструювати). Проте й ці префікси бувають міжкатегоріальними (мобілізувати — демобілізувати і мобілізація — демобілізація).

У слові може бути декілька префіксів: по-пере-читувати, по-від-прошуватися. Префікси можуть складатися від одного до семи звуків: з-біліти, проти-законний, екстра-ординарний.

Префікси перед коренем можуть варіювати: без- (безо-): безхмарний, безодня; в- (вві-, ві-, у-, уві-): увібрати, ввійти, входити, ухопити; до- (ді-): доказати, дібрати. Варіанти запозичених префіксів переважно зберігають традицію мови запозичення: си-(син-, сим-): си-метрія, син-гармонічний, сим-патичний; ім- (ін-): ім-портувати, ін-варіантний; де- (дез): де-градація, дез-організація. Надзвичайно рідко в сучасній українській мові відбувається накладання кінцевого приголосного префікса і початкового кореня, тобто усічення префікса: роз-сіл – росіл. Здебільшого він розширюється на одну фонему: роз-ходитися, розі-братися.

Префіксам властива широка омонімія з використанням двох або й трьох частин мови. Є живі продуктивні префікси (а-, без-, в-, ви-, від-, на-, пере-, по-, про-, роз-) і непродуктивні (воз-, па-, су-, уз-). Префікси поділяються на первинні, що в сучасній українській мові здебільшого співвідносяться з прийменниками (в-, від-, під-), і вторинні, похідні, що виникли внаслідок злиття двох і більше префіксів (з-не-: зне-болити; по-за-: поза-клітинний).

Існує аксіоматична думка про те, що в процесі словотворення суфікс приєднується до основи (тобто до частини слова), а префікс — до цілого слова (їхати — приїхати). Але є підстави стверджувати, що й префікс (подібно до суфікса) приєднується до основи, тільки структура основи при префіксі суттєво відрізняється від структури основи при суфіксі. При формуванні основи для суфікса: 1) усікається семантика твірного слова (семантичне усічення), тобто відбирається одна семема з кількох існуючих (для іменника землянка, із слова земля використовується лише семема "ґрунт" і відкидаються семеми "країна", "держава", "батьківщина", "планета", "суша"); 2) усікається частина твірного слова: такс(і)ист, паку(вати)нок; 3) чергуються кінцеві звуки: рука — ручний [к : ч]; 4) змінюється акцентна модель: стрибати — стрибунець. При формуванні твірної основи для префікса: 1) усікається семантика: дід (стара людина і ступінь спорідненості), але прадід (лише ступінь спорідненості);

2) змінюється акцентна модель (їхати — виїхати), а фонемна будова початку основи перед префіксом залишається здебільшого незмінною, тому що є маркером кореня і не може бути зруйнованою, хоча зрідка трапляються незначні зміни (іти — відійти). Таким чином, твірне слово перед префіксом також піддається семантико-акцентним змінам, трансформується в частину слова, тобто в основу. Отже, префікс при словотворенні приєднується не до цілого слова, а до його частини — до основи (земля — підземний).

Префікси утворюються на базі:

1) прийменників (без звука — беззвучний, в глиб — вглибити, від крила — відкрилок, перед горами — передгірний, від хреста — відхреститися, за порогами — запорізький);

2) часток (не вилазити — невилазний, не вірити — невіра, ні за що — нізащо, ні се ні те — нісенітниця, ніхто);

3) інших префіксів (зне-: знедолений, знеосібка; недо-: недобачений, недобілений; попід-: попідкопувати; обез-: обездолений, обезкровлений);