Сторінка
2

Методичні основи роботи над словотворчими афіксами у контексті розділу "Будова слова" у 4 класі

Морфемний склад слова – сукупність морфем, послідовність яких визначають певні правила сполучуваності класів морфем. Під морфемною будовою слова розуміється сукупність значущих частин, що виділяються в слові. На матеріалі словників української мови встановлено

368 морфемних структур слова. З точки зору морфеміки слово являє собою структурно-семантичну єдність взаємопов’язаних і співвідносних елементів значення і вираження, тобто морфем, які утворюють його. У морфемній будові слова можуть відбуватися різні зміни – декореляція, перерозклад, спрощення, ускладнення.

Морфема (від грец. μορφη – форма, вигляд) – елементарна, мінімальна одиниця мови, формально не подільна в межах одного слова, але подільна за семантикою. Термін в українському мовознавстві вперше вжив у 1907 році Є.Тимченко. Морфема – двостороння одиниця, що має значення та матеріальне вираження і може варіюватися як у першому, так і в другому плані. Морфема існує тільки в складі слова і є його найменшим компонентом, який наділений значенням. Морфема – це родове поняття, що охоплює такі видові поняття, як – корінь, префікс, суфікс, інтерфікс, постфікс, флексія.

У сучасному мовознавстві поряд із терміном «морфема» існує і функціонує термін «морф». Морфема – це абстрактна одиниця, інваріант. Під терміном «інваріант» розуміється елемент абстрактної системи мови у відволіканні від конкретних його виявів, реалізацій. Морфема – одиниця мови. Морф – це конкретний вияв, маніфестація морфеми, її видозміни, різновиди, які зустрічаються у складі конкретного слова (словоформи). Морф – це одиниця мовлення. Так, наприклад, корінь рук-а у різних формах цього слова може бути представлений у таких звукових різновидах: руц-і, руч-енька. Як бачимо, коренева морфема у цьому прикладі представлена трьома морфами: рук-, руц¢-, руч.-.

Морфеми залежно від їх значення поділяють на дві основні групи: кореневі й афіксальні ( від лат. affixus – «прикріплений», « тісно з’єднаний з чимось»). Кореневі морфеми становлять лексичне ядро слова, вони є обов’язковою структурною частиною слова, без них не існує слова. Приєднуючи до себе інші структурні сегменти, корінь як центральна морфема у слові породжує нові лексичні одиниці. Афіксальні морфеми – службові, це факультативні морфеми, приєднуючись до кореня вони доповнюють і уточнюють його значення, вони можуть бути словотворчі та формотворчі. Афіксальні морфеми представлені в мові префіксами (приростками), суфіксами (наростками), інтерфіксами, постфіксами, флексіями (закінченнями).

З огляду на характер значень морфеми можуть виражати три типи значень: предметне (речове, понятійне), дериваційне і релятивне.

Носієм предметного (понятійного) значення у слові виступає коренева морфема. Так, наприклад, у словах з-друж-ен-ість, у-су-час-н-юва-ти, за-тиш-ок предметне значення виражене у коренях –друж-, -час-, -тиш-.

Проте корінь виражає загальне лексичне значення. Конкретизують, уточнюють це значення афікси. Наприклад, корінь жовт- виражає лише загальне поняття кольору. Виступаючи у різних формах та у поєднанні з різними афіксами, коренева морфема отримує більш конкретне чи нове і видозмінене поняття: жовтий, жовтого, жовток, жовтень, жовтизна, жовтіти, пожовтіти, пожовклий, жовтуватий та ін.

Носіями дериваційного значення ( «деривація» від лат. derivatio – «відтворюю») у слові є префікси і суфікси. Вони вказують на додаткові ознаки, які уточнюють предметне (понятійне) значення кореня у словах. Наприклад, у словах безпорядок, безхліб’я префікс без- не може функціонувати самостійно, проте, поєднуючись з певним коренем, він утворює слова, уточнюючи значення кореня і вказуючи на «відсутність чого-небудь»; префікс між- виражає значення «перебування між чимось»: міжгір’я, міжгалузевий.

Релятивне значення (від лат. relatio – «відношення»), як правило, виражається флексією, яка вказує на відношення слова до інших слів у реченні. Тому афікси з релятивним (граматичним) значенням іноді називають ще синтаксичними морфемами. Так, наприклад, у слові надмірний флексія -ий показує, що це прикметник чоловічого роду, називного відмінка однини. Це релятивне значення може змінюватися, при змінюванні флексії: надмірного, надмірному.

Релятивне значення не залежить від предметного (речового) значення слова.

Отже, релятивне значення, як і дериваційне, не може виступати самостійно, воно завжди супроводжує речове значення. Наприклад, слово левеня. У корені лев- виражено лексичне значення, яке цілком зрозуміле і вживається у кореневій формі. Суфікс -ен- має значення «недоросла істота», проте це значення залежить від кореня лев-. Отже, суфікс –ен- конкретизує постійне значення кореня і водночас виступає дериваційною морфемою.

У ролі релятивних морфем можуть виступати не лише флексії, а й суфікси (заєць – зайчат-а) і префікси (читати, про-читати).

У складі простого слова української мови передбачаються позиції для чотирьох типів морфем – префікса, кореня, суфікса, закінчення. Крім цього, за позицією у структурі слова розрізняють ще такі афіксальні морфеми: інтерфікс, постфікс, конфікс.

Службові морфеми (афікси) відповідно до їх конкретної функції у слові (утворювати нові слова або нові граматичні форми) поділяються на два основні типи: словотворчі і формотворчі.

Словотворчими називають морфеми, які використовуються для утворення нових слів, виступають словотворчими засобами. В українській мові вони складають досить значну кількість. До них належать, наприклад, суфікси іменників: -ар-, -ач-, -ник-, -ик-, -ість, -в-, -ста-; суфікси прикметників: -ат-, -аст-, -ев-, -ов-, -ист-, -н-, -ськ-; префікси дієслів: в-, ви-, до-, за-, від-, над-,

під-, пере-, при-, роз-; постфікси займенників: -будь, -небудь, -сь і т. д. Наприклад: стіл — столяр, віз — візник; крила — крилатий, іскра — іскристий; брати — перебрати; хто — хто-небудь.

Формотворчими (або граматичними) є ті морфеми, за допомогою яких утворюються граматичні форми граматично змінюваних слів. До них належать перш за все флексії відмінюваних і дієвідмінюваних частин мови, а також деякі суфікси, префікси, постфікси: рівний — рівніший, кохати — кохатися.

Різниця між словотворчими та формотворчими морфемами полягає в тому, що за допомогою перших утворюються слова з новим лексичним значенням, в той час як другі служать для утворення граматичних форм слова.

Значущі частини слова