Сторінка
1

Грошово-кредитна політика – теоретичні засади та практичні аспекти її функціонування в Україні

Становлення України як незалежної держави стало початком роз­будови її власної економічної та фінансово-кредитної системи. 20 березня 1991 р. Верховною Радою України було прийнято Закон “Про банки та банківську діяльність”, що сприяло реоргані­зації Української республі­канської контори Державного банку СРСР в Національний банк України. Вся його діяльність направлена на зміцнення державності України. Націо­нальний банк України проводить єдину державну політику у сфері гро­шового обігу, кредитування та забезпечення стабільності національної гро­шової одиниці.

Процес формування та розвиток сучасної банківської системи Укра­їни, відповідно до конкретних завдань, що ставились у кожному періоді, можна поділити на кілька етапів:

1 етап: 1991–1992 рр. – процес реорганізації банківської системи;

2 етап: 1992–1993 рр. – виникнення акціонерних комерційних банків;

3 етап: 1994–1996 рр. – якісне зростання та оздоровлення бан­ківської системи;

4 етап: 1996–1998 рр. – стабілізація та впровадження національної грошової одиниці – гривні.

За роки незалежності в Україні було сформовано якісно нову бан­ківську систему:

– створено основи дворівневої банківської системи, валютний ринок та ринок цінних паперів;

– введено національну грошову одиницю – гривню;

– створено національну платіжну систему із запровадженням нових передових тех­нологій електронних платежів, міжбанківських розрахунків;

– введено в дію Банкнотно-монетний двір та фабрику банкнотного паперу для друку­вання банкнот, карбування монет та випуску цінних паперів.

Діяльність НБУ, його монетарна політика позитивно позначилися на подоланні гіперінфляції та стабілізації грошово-кредитного ринку. Проте триваюча економічна, фінансова та платіжна криза, гальмування процесу ринкових перетворень економіки змен­шення обсягів інвестицій у вироб­ничу сферу, серйозні недоліки в діяльності комерцій­них банків при здійс­ненні кредитно-розрахункових операцій, порушення багатьма з них еконо­мічних нормативів визначають необхідність поглиблення банківської ре­форми. Новий Закон “Про банки та банківську діяльність” посилить ефек­тивність та цілеспрямо­ваність грошово-кредитної політики НБУ. У зв’язку з цим НБУ було розроблено про­граму, до якої ввійшли такі основні прин­ципи реформування банківської системи України:

– забезпечення розбудови банківської системи, здатної діяти в умо­вах ринкових відносин;

– вдосконалення контролю за діяльністю комерційних банків;

– підтримання стабільності національних грошей;

– для всієї банківської системи розробити нормативи щодо страху­вання вкладень населення;

– покращання грошово-кредитного регулювання;

– вирішення проблеми неплатежів.

Сьогодні в Україні сформована дворівнева банківська система (схема 1).

Схема 1. Банківська система в Україні

Сучасна кредитна система в своїй діяльності виконує наступні функ­ції: трансформа­цій­ну; створення платіжних засобів та регулювання гро­шової маси; забезпечення стабіль­ності кредитного та грошового ринку.

Трансформаційна функція визначається в посередницькій діяльності банків. Акумулю­ючи вільні грошові кошти, вони передають їх у тимчасове користування на певних умовах іншим суб’єктам ринку.

Функція створення платіжних засобів і регулювання грошової маси полягає в тому, що кредитна система може оперативно впливати на про­позицію грошей в обігу, збільшу­ючи або зменшуючи її відповідно до попиту.

Функція стабільності кредитного та грошового ринку пов’язана з ви­соким ризиком банків­сь­кої діяльності, що несе підвищену загрозу деста­білізації грошового та кредитно­го ринку і може спонукати загально­економічні кризові явища.

Для досягнення мети своєї діяльності НБУ відповідно до Програми діяльності Уряду та Бюджетної резолюції, схваленої ВРУ, розробляє ос­новні напрями державної грошово-кредитної політики.

Основні напрями даної політики НБУ спрямовані на утримання рівня інфляції, забезпе­чення рівня стабільності банківської системи.

Основними напрямами державної грошово-кредитної політики є:

– аналіз та прогноз економічної кон’юнктури, яка виникає у державі;

– обґрунтування обсягу грошової маси, що знаходиться в обігу на початок і кінець року;

– методика грошово-кредитного регулювання;

– шляхи регулювання рівня облікової та процентної ставок бан­ківських та інших кредитних установ;

– засади валютної політики;

– заходи щодо забезпечення стабільності купівельної спроможності грошової одиниці та стійкості курсу відносно іноземних валют.

Основними економічними інструментами і методами грошово-кре­дитної політики є регу­лювання обсягу грошової маси через:

– визначення норм обов’язкових резервів комерційних банків, що депонуються у НБУ;

– визначення меж процентних ставок НБУ за кредитами та де­позитами;

– рефінансування банків;

– операції на відкритому фондовому та валютному ринках;

– управління валютними резервами, що включає валютні інвестиції;

– встановлення банкам та кредитним установам прямих кількісних обмежень.

Центральний банк є функціональним органом уряду країни з ре­гулювання грошового обігу. Тому він прагне виконати завдання, які ставить перед собою уряд. У цілому їх мож­на поділити на дві групи: стратегічні і тактичні.