Сторінка
2

Грошово-кредитна політика – теоретичні засади та практичні аспекти її функціонування в Україні

Стратегічні завдання:

1. Зростання добробуту населення.

Уряд кожної країни повинен піклуватися насамперед про добробут своїх громадян. Це головне стратегічне завдання. Для його досягнення ставляться й інші стратегічні завдання.

2. Висока зайнятість.

Добробут населення країни пов’язаний із рівнем зайнятості. Тому уряд прагне забезпе­чити високу зайнятість трудових ресурсів у країні. Але досягти повної зайнятості навіть теоретично неможливо. Ринок праці не­однорідний, на одних робочих місцях висуваються одні вимоги, на інших – інші.

3. Економічне зростання.

Забезпечення високих темпів економічного зростання також є одним з головних зав­дань уряду держави. Досягнення цієї мети пов’язано із створенням умов для стимулювання інвестицій у виробництво та за­ощаджень платників податків, які є джерелом інвестування. Світова ста­тистика свідчить про стійкий зв’язок між рівнем середньо душового до­ходу та відсотком кінцевого продукту, що йде на інвестиції. Країни з високим рівнем інвестицій (Японія, Німеччина, Канада, США) мають, як правило, високий рівень доходу на душу населення.

4. Стабільність цін.

Жителям України не потрібно пояснювати негативні сторони неста­більності цін і весь ланцюг її наслідків: інфляція, зростання невиз­наченостей в економічних процесах, усклад­нення управління, падіння виробництва і як результат цього – падіння життєвого рівня.

5. Стабільність банківської процентної ставки.

Коливання банківської процентної ставки не так помітне для широкої громадськості, як коливання цін. Але його стабільність має велике значення, оскільки банківська про­цент­на ставка є одним з найважливіших макроекономічних показників, який впливає на різні сфери економічного життя. Коливання банківського процента має негативні риси, подібні до нестабільності цін, оскільки, як вже зазначалось, банківська процентна ставка визначає ціну позики.

6. Стабільність фінансових ринків.

Забезпечення стабільності фінансових ринків – це, фактично, забез­печення надійності всієї фінансової системи, яка, як кровоносна система, забезпечує життєдіяльність всього економічного організму.

Протиріччя між стратегічними завданнями ставлять центральні органи при проведенні грошово-кредитної політики перед проблемою ви­бору. Залежно від економічної та полі­тичної ситуації в країні, на певних етапах розвитку пріоритети можуть бути надані тим чи іншим стратегічним завданням.

Стратегічні завдання визначаються для довготермінового періоду. Для їх досягнення і можливості коригування грошово-кредитної політики, згідно з одержаними проміжними результатами, центральні органи розроб­ляють проміжні тактичні завдання для того, щоб крок за кроком досягати головного.

Наприклад, за стратегічним завданням обрано стабільний рівень цін та високу зайнятість. Оскільки ці завдання на короткотерміновому періоді су­перечливі, необхідно обрати проміжні тактичні завдання і шляхом їх послідовного коригування досягти їх виконання. За проміжні завдання в даному випадку можна висунути досягнення певних рівнів обсягів М1 (або М2 чи М3) та певних змін у рівнях процентних ставок.

Ці показники прямо пов’язані з досягненням стратегічного завдання. Для досягнення зазначених проміжних завдань, розробляються проміжні нижчого порядку: зміни моне­тарної бази, обсягів резервів, про­центних ставок щодо певних цінних паперів тощо.

Проміжні завдання також пов’язані із протиріччями (наприклад, ста­білізація пропо­зиції грошей та стабілізація процентних ставок).

При виборі тактичних завдань важливо обирати такі, яким при­таманні можливості виміру досягнутих результатів; здійснення оператив­ного контролю в процесі реалізації; оперативного впливу на відповідні економічні процеси.

Головною ж рисою обраних тактичних завдань є їх безпосередній зв’язок із накресленими стратегічними цілями. Згідно з діючою в США практикою, Федеральна резервна система двічі на рік подає на розгляд уряду свої плани щодо грошово-кредитної політики та аналіз результатів їх впровадження за минулий період. Але регулювання фінансової системи повинно здійснюватись державою в розумних межах. Неприємності виникають тоді, коли деякі державні органи перевищують свої повно­важення, тобто втручаються регулюючими засобами не в свою сферу.

Так було, коли український парламент на початку 1995 р. прийняв по­станову про використання 150 млн. доларів на сільське господарство з цільового реабілітаційного кредиту Світового банку, парламент зобов’язав НБУ та комерційні банки “ відкрити кредитну лінію для сільгосп­виробників для покриття сезонного розриву у витратах на виробництво та надходженнях виручки від реалізації продукції, робіт та послуг під гарантію продукції майбутнього урожаю…” з погашенням рівними частинами протягом 5 років з оплатою за їх використання 10 % річних разом з маржею. У той час діюча ставка НБУ становила 252 % річних, а на кредитному аукціоні пропонувалися кредитні ресурси лише на місячний термін.

Така сітуція означала просто узаконене пограбування комерцій­них банків, основу кре­дитних портфелів у яких складають депозитні внески фізичних та юридичних осіб. Вся банківська система України в цей період часу перебувала у дуже скрутному стано­вищі.

Враховуючи механізм впливу на пропозицію грошей, засоби впливу та обравши мету цього впливу, що включає комплекс взаємопов’язаних між собою стратегічних та тактичних цілей, уряд країни виробляє свою грошово-кредитну політику залежно від економічної та політичної ситуації. При виборі грошово-кредитної політики існують декілька прин­ципових підходів, пов’язаних насамперед із суперечливими поглядами економістів на цю проблему. У макроекономіці, як і в кожній науці, існують різні теорії.

Найбільш фундаментальні з них – класична теорія (монетаризм) та Кейнсіанська теорія (кейнсіанство), що мають різні погляди на ряд основоположних економічних понять. Сучасна економічна думка визнає справедливість застосування обох підходів залежно від того, який розглядається. Для нас в даному випадку важливим є те, що у виробленні грошово-кредитної політики існують різні підходи.

Монетарний контроль – означає контроль за величиною грошової маси в обігу. Він здійснюється різними методами: зміна рівня резервних вимог, обсягів рефінансування комерційних банків з боку Центрального банку, операцій на відкритому ринку тощо. На думку “монетаристів”, монетарний контроль необхідний для того, щоб знизити інфля­цію, яка стримує економічне зростання. Коливання обсягів грошової маси монета­ристи вважають причиною нестабільності, а тому підтримка стабільних темпів зростання пропо­зиції грошей дає можливість стабілізації макроеко­номічних показників.

Прихильники Кейнсіанської теорії вважають за необхідне при ви­борі грошово-кредитної політики орієнтуватися на забезпечення заданих темпів зростання сукупного національного продукту. При його зростанні, якщо це очікується, необхідно стримати зростання сукупного попиту шля­хом зниження темпів зростання грошової маси, і навпаки в протилежному випадку.