Сторінка
3

Грошово-кредитна політика – теоретичні засади та практичні аспекти її функціонування в Україні

Антициклічна монетарна політика – варіація кількості грошей в економіці: збільшує її (або підвищує темпи її зростання, що більш реально) під час спаду виробництва, стимулюючи витрати, і зменшує (або підвищує темпом, нижчим за звичайний) під час підйому, стримуючи витрати.

Прихильники Кейнсіанської теорії вважають також, що в умовах безробіття можна інвестувати промисловість з випуску продукції шляхом державної фіскальної політики, тобто шляхом зміни державних видатків та податкової системи, знижуючи при цьому без­робіття і не підвищуючи рівень інфляції.

Політика контролю валютного обмінного курсу дає можливість досягти економічної мети шляхом проведення маніпуляції з величиною обмінного курсу, а отже, і експозитно-імпортні операції держави.

Існують також підходи щодо вибору кредитно-грошової політики, що базуються не на номінальних, а на реальних економічних показниках (наприклад, реальний сукупний національний продукт, природний рівень безробіття тощо).

Нині у вітчизняних економічних джерелах грошово-кредитна полі­тика ототожнюється з монетарною Національного банку Укра­їни. Основною метою такої політики є стабілі­зація національної промис­лової одиниці та грошового ринку за рахунок контролю й управління емісією грошей та банківською системою. Але реалізувати це завдання в умовах перехідної економіки монетарна політика може тільки в сукупності з фіскальною, причому і фіскальна, і грошово-кре­дитна політика повинні становити єдиний механізм досягнення конкретної мети на відповідному етапі.

Для економіки України актуальними є проблеми, пов’язані з:

– трансформацією економіки;

– структурною перебудовою та створеною конкурентоспромож­ністю виробника;

– подолання дефіциту державного бюджету і тенденції у зростанні державного боргу;

– створення сприятливого капіталу;

– стимулювання розвитку підприємництва (малого і середнього бізнесу) та інвестицій­них процесів у країні.

Реалізація цих проблем допоможе конкретизувати тактичні завдання грошово-кре­дитної політики, зробити їх зрозумілішими й спрямованіши­ми, створить умови для досяг­нен­ня стратегічної мети фінансових перетво­рень і макроекономічної стабілізації в цілому.

Вивчення моделей використання грошово-кредитної політики у кра­їнах із ринковою економікою і той досвід, що його має наша країна, дають змогу зробити висновок про необхідність особливого підходу у вико­ристанні інструментарію та моделей грошово-кредитної політики, враху­вання суб’єктивних факторів впливу, незавершеність процесу трансфор­мації, потребу в структурній перебудові, нерозвиненість ринкової інфра­структури та відсутність відповідної законодавчої бази. Така позиція об’єктивно викли­кає обов’язкове використання в умовах перехідної еконо­міки поряд з інструментами грошово-кредитної політики фіскальних важе­лів та адміністративних методів управління, адекватних процесу становлення ринкової системи управління.

Наявність різноманітних варіантів у виборі кредитно-грошової полі­тики залишає останнє слово за урядом країни, який вибором та про­веденням кредитно-грошової полі­тики може виправдати чи витратити кредит довіри свого народу.

Для країн з перехідною економікою важливим чинником, що впли­ває на грошово-кредитну політику країни, її місце у світовому співто­варистві є зовнішньоекономічна політика та ступінь співробітництва з міжнародними фінансово-кредитними інститутами.

Україна, проводячи свою грошово-кредитну і валютну політику, повинна орієнтува­тися на МВФ, Світовий банк і Європейське співтова­риство, при чому реалізація валютної політики має значний вплив на економічні процеси в середині країни, що визначає необхід­ність коригу­вання монетарної та валютної політики.

Одним із чинників, що негативно впливає на ефективність грошово-кредитної політи­ки є неузгодженість у діях і протистояння різних гілок влади, що призводить до дестабілі­зації та не досить ефективного ви­конання прийнятих рішень. Прийняття конкретних економічних програм і законів, як правило, переростає в політичне протистояння між зако­но­­давчою та виконавчою владою. Неузгодженість у діях різних гілок влади, полі­тичне протистояння партій і угруповань призводить до прийняття па­кетів економічних документів, які не мають реального економічного обґрунтування, а реалізують інтереси фінансово-політичних груп. Все це призводить до того, що грошово-кредитна політика діє тільки на рівні грошово-кредитної системи та майже не впливає на реальний сектор економіки.