Сторінка
3

Вдосконалення мовної культури молодших школярів

Величезну роль в розвитку мови учнів грає оволодіння граматикою і орфографією. Спираючись на дослідження психологів А.Ф. Обухова пише: «Перш за все підвищуються вимоги до звукового аналізу слова: слуховий образ перетворюється на зрительно-руховий, тобто поелементно відтворюється. Дитині необхідно навчитися розрізняти вимову і написання . До кінця початкового навчання діти можуть вільно міняти час висловлюваного, особа, від імені якого ведеться виклад, скласти розповідь на задану тему по написаному плану або даній назві, можуть успішно використовувати основні граматичні конструкції».

Автор пише, що при навчанні аналізу складу слова, підбираючиоднокорінні, споріднені слова, змінюючи сенс слова шляхом підстановки різних приставок або включення суфіксів, діти освоюють лексику рідного мови, підбирають потрібні слова для виразу своїх думок і точного визначення якості предметів. У побудові пропозицій, в переказах і творах школярі освоюють правила орфографії і опановують синтаксисом.

«Розвиток мови у молодшого школяра виражається в тому, що у нього виробляється навик читання, т. е. достатньо швидке і правильне пізнавання букв і їх поєднань і перетворення побачених знаків у вимовні звуки, звукосполучення, тобто в слова. Свідомість читання виявляється в тому, що з'являються правильні інтонації, діти звертають увагу на знаки що стоять в кінці речення: крапку, знаки питання і окличного. Пізніше свідомість читання починає виявлятися у все тоншою інтонаційній його виразності».

Проте «розуміюче» читання дається не відразу. Тут особливо допомагає виразне читання вголос вчителем, а потім і самими учнями. Психолог П. Блонський указує на важливість процесу переходу від гучного читання до читання про себе. У результаті якого виявлено декілька форм мовної поведінки дітей:

1. Розгорнений шепіт – виразне і повне промовляння слів і фраз із зменшенням гучності.

2. Зредукований шепіт – промовляння окремих складів слова при гальмуванні інших.

3. Беззвучне ворушіння губ – дія інерції зовнішнього промовляння, але без участі голосу.

4. Невокалізоване здригання губ, що виникає, як правило, на початку читання і зникаюче після прочитання перших фраз.

5. Читання одними очима, що наближається за зовнішніми показниками до мовчазного читання старших дітей і дорослих.

Психолог И.Ю. Кулагина зв'язує розвиток мови молодших школярів і уміння читати і писати із зміною мислення і розуміння учнів. Від домінування наочно-дієвого і елементарного образного мислення, від бідного логічного роздуму школяр піднімається до словесно-логічного мислення на рівні конкретних понять. Відбувається засвоєння і активне використання мови як засоба мислення для вирішення різноманітних завдань. Розвиток йде успішніше, якщо дитини навчають вести міркування вголос, словами відтворювати хід думки і називати отриманий результат.

Восьмилітня дитина може використовувати один тип слів і граматики при спілкуванні з вчителем, інший – при спілкуванні з дорослим родичем, і третій – при спілкуванні із з своїми друзями, однолітками. Таким чином зі всього вищесказаного можна зробити висновок, що мова дітей в молодшому шкільному віці зазнає різних змін і всесторонньо розвивається під впливом учбового процесу. Розкривається всі функції мови, а це означає, що дитина вчиться планувати, висловлювати свої задуми мовними засобами, передбачати можливі реакції співбесідника, змінні умови спілкування, контролювати свою мовну діяльність.

Вдосконалення мовної культури молодших школярів

Сучасний освітньо-виховний процес повинен бути підпорядкований меті становлення особи дитини: розвитку його компетентності (комунікативною, інтелектуальною, фізичною), креативності, самостійності, відповідальності, самосвідомості і самооцінки.

Це необхідно для входження дитини в суспільство і взаємодії з навколишнім світом. В процесі взаємодії осіб, в процесі спілкування відбувається становлення і розвиток особи і суспільства. Для людського суспільства універсальним засобом спілкування (комунікації) є мова. Тому однією з актуальних соціально-педагогічних проблем є підвищення рівня мовного розвитку молодшого школяра, вдосконалення комунікативно-мовної культури як основи розвитку його особи.

Рідну мову, свою рідну мову дитина переймає від близьких йому людей, з мовного середовища, спонукуваний природною потребою спілкування і самовираження. Мова завжди індивідуальна. У ній відбивається особа що говорить: мовні впливи в дитинстві, впродовж всього життя, письменність і культура мови, комунікативно-мовна активність, загальна культура людини, його захоплення, досвід.

Комунікативно-мовна культура – це не просто уміння говорити і писати правильне, відповідно до норм літературної мови, але і уміння ефективне спілкуватися, враховуючи з ким, кому, з якою метою, що, де говориш, уміння слухати співбесідника. Тому, на мій погляд, педагог повинен створювати оптимальні умови для вдосконалення комунікативно-мовної культури молодших школярів як основи їх особового розвитку.

У філософії під особою розуміється одночасно і стійка система рис, що характеризують людину як члена того або іншого співтовариства, і сам індивідуальний носій даних рис.

Ще античні філософи стверджували, що мовний розвиток людини відображає його особові особливості. Сократ одного разу сказав своєму учневі: «Заговори, щоб я тебе побачив».

Слово як філософське поняття позначає модель, що існує в даній системі особи, і виступає від її імені. Але будь-яка індивідуальна модель суб'єктивна, а, отже, унікальна. Взаєморозуміння між особами досягається шляхом трудомісткого з'ясування в діалозі, які існують у даного слова специфічні відтінки сенсу в індивідуальних діалектах всіх учасників діалогу - недаремно існує вираз «порозумітися».

Щоб зрозуміти дитину і забезпечити справжнє розуміння свого вислову, вчитель повинен пам'ятати: весь світ дитини абсолютно інший, він – істота іншої культури, іншої мови, іншої психіки з своїм особистим досвідом.

Людина володіє безцінним даром мови, він опановує нею в ранньому дитинстві і удосконалює її довгі роки. Добре відома думка Л.С. Виготського про те, що «задовго до школи дитина практично володіє всією граматикою рідної мови, але він не знає, що володіє нею».

Основне завдання роботи по розвитку мови лінгвіст і методист ХХ століття Львів М.Р сформулював так: «відкрити вуста дітей». Не сковувати мову дітей, зберігати їх живе слово, підтримати прагнення дітей до самовираження через словесну творчість, розвинути у них природжений дар слова – це і є «відкрити вуста дітей», без чого неможливе становлення особи школяра. Сьогодні ця думка не втратила своєї значущості.

Вчителеві важливо знати, чим володіє дитина до приходу в школу. Добре знаючи це, педагог зможе побудувати процес навчання, враховуючи особливості дитячого мовного розвитку і дотримуючи найважливіший принцип гуманної педагогіки: «не нашкодь», а значить, «знай і розумій». У роботах багатьох психологів наголошується, що в мові розкривається спрямованість особи: її інтереси, потреби, переконання. У мовних властивостях особи відбивається цілий ряд особливостей її мислення. Розглядаючи мовні властивості особи, психологи відзначають і ті якості, які характеризують людину як слухача. Уважний слухач здатний зрозуміти мову, звернену до нього, і реагувати відповідно до її змісту.