Сторінка
3

Проблеми використання засобів естетичного виховання молодших школярів

У практиці освіти і виховання Києво – Могилянської академії було відбито специфіку української національної культури, що, з одного боку, нерозривно пов’язана з власним корінням, давньо слов’янським світосприйняттям, специфікою давньо слов’янської міфології, а з іншого – безпосередньо співвіднесена із загально європейським культуротворчим процесом, орієнтована на теоретичні пошуки науки Нового часу. В наступний етап практики естетичного виховання в Україні асоціюється з іменем видатного філософа – просвітителя Г.С. Сковороди. Важливе місце в структурі філософсько-естетичної концепції Г.Сковороди посідає проблема естетичного виховання. Під принципово новим кутом зору український мислитель інтерпретував проблему самопізнання, наголошуючи на необхідності кожній людині чітко усвідомлювати свою роль у природі і суспільстві, знайти своє „справжнє обличчя". Ідеї Г. Сковороди мали значний вплив на процес художньої творчості. На думку мислителя, філософ має бути пророком, а завдання мистецтва відповідно полягає в тому щоб передбачити майбутнє. Ідеї Г.Сковороди знайшла своє яскраве підтвердження у мистецькій, передусім літературній, практиці 19-20 століття (Т.Шевченко І Франко, М. Коцюбинський, О. Кобилянська, М. Вороний, Л.Костенко, М. Хвильовий). У цьому зв’язку показовим видається вислів українського поета і публіциста Є. Маланюка, спадщина сьогодні активно починає досліджуватися теоретиками, з приводу творчості Л. Українки, яку „вповні сприйняти може лише сучасний читач".

Розвиток процесу естетичного виховання стимулює феномен культури – історично визначений рівень розвитку суспільства, творчих сил і здібностей людини виражених у темах і формах організації її життя й діяльності людей, а також у створюваних нею матеріальних і духовних цінностей. Загально теоретичне визначення терміна „культура" відкривають можливість звернутися до проблеми української національної культури, розглянути її специфічні особливості.

У зв’язку з цим необхідно зосередитися на феномені давньослов’янської міфології, що стимулювала розвиток національної культури і мистецтва України. Водночас слід враховувати чинник входження давньослов’яноської міфології до структури індоєвропейської міфологічної системи, що зумовив „відкритість" української культури. Її органічне існування у межах загальноєвропейського культурного простору. Вивчення проблеми естетичного виховання свідчить. Що найдієвішим його заходом, який органічно поєднує суто естетичні завдання з державно-патріотичними, є діалог між митцем і аудиторією.

Завдання, основні принципи, засоби і провідні напрямки естетичного виховання в сучасній школі

Естетичне виховання — складова частина виховного процесу, безпосередньо спрямована на формування здатності сприймати і перетворювати дійсність за законами краси в усіх сферах діяльності людини.

Методологічною засадою естетичного виховання є етика — наука про загальні закономірності художнього освоєння дійсності людиною, про сутність і форми відображення дійсності й перетворення життя за законами краси, про роль мистецтва в розвитку суспільства.

У процесі естетичного виховання формуються естетична свідомість і поведінка школяра.

Естетична свідомість — форма суспільної свідомості, що являє собою художньо-емоційне освоєння дійсності через естетичні почуття, переживання, оцінки, смаки, ідеали тощо і концентровано виражається в мистецькій творчості та естетичних поглядах.

Естетичні почуття — особливі почуття насолоди, які відчуває людина, сприймаючи прекрасне в дійсності й у творах мистецтва.

Естетичний смак — здатність людини правильно оцінювати прекрасне, відокремлювати справді прекрасне від неестетичного.

Естетичний ідеал — уявлення людини про прекрасне, до чого вона прагне, на що рівняється.

Естетика поведінки — риси прекрасного у вчинках і діях людини (у ставленні до праці й до суспільства, в манерах і зовнішньому вигляді, у формах спілкування з людьми.

У процесі естетичного виховання важливо навчити учнів розуміти й сприймати красу. Спостерігаючи прекрасне, людина не може залишатись байдужою, вона переживає, відчуваючи любов або ненависть до спостережуваного. Тому треба, щоб діти вміли розрізняти справді красиве і потворне.

Під час естетичного сприймання виникають певні емоції. Завдання виховання — створення умов, які б сприяли формуванню емоційної сфери учнів. Багатство емоційно сфері людини свідчить про її духовне багатство.

Складною є проблема формування сприймання мистецтва.

Щоб сприймати художній чи музичний твір, треба мати елементарну теоретичну підготовку. Краще сприймається те, що зрозуміле, про що є певні знання. Ц й пі повий підхід слід узяти за основу при використанні в естетичному вихованні музики, образотворчого мистецтва, скульптури.

Сформовані естетичні смаки та естетичний ідеал і розвинена здатність оцінювати прекрасне дають людині змогу зрозуміти суть прекрасного.

Сприймаючи прекрасне, аналізуючи побачене, порівнюючи з відомим і баченим раніше, вона дає йому певну оцінку. Рівень такого естетичного мислення залежить від розумового виховання, вміння здійснювати мислительні операції.

Поряд із розвитком естетичного сприймання, прищепленням естетичних смаків у процесі естетичного виховання в учнів формують естетичне ставлення до навколишньої дійсності. Людина повинна не лише милуватися красою природи чи пам'ятками культури, а й берегти і захищати їх.

Важливе значення має виховання у школярів естетики поведінки — акуратності в одязі, красивої постави і манер, уміння триматися невимушено, природно, культурно й естетично виявляти свої емоції. Ці якості тісно пов'язані з моральністю особистості учня.

В естетичному вихованні школярів використовують різні джерела: а) твори образотворчого мистецтва. Під час спостереження картини або скульптури, яка відображає життя людини чи природи, в дитини розвивається не лише сприйняття, а й фантазія: вона мислить, уявляє, "домальовує" зображене, бачить за картиною події, образи, характери; б) музику, яка, відображаючи дійсність за допомогою мелодій, інтонацій, тембру, впливає на емоційно-почуттєву сферу людини, на її поведінку; в) художню літературу. Головним виразником естетики в літературі є слово. На думку К. Ушинського, слово як засіб вираження в літературному творі набуває подвійної художньої сили. Словесний образ має ще й понятійну основу і сприймається насамперед розумом. Тому література — важливий засіб розвитку інтелекту учнів1; г) театр, кіно, телебачення, естраду, цирк. Цінність їх у тому, що, крім змістової частини, вони об'єднують т собі елементи багатьох видів мистецтв (літератури, музики, образотворчого мистецтва, танцю); ґ) поведінку і діяльність школярів. Достойні вчинки учнів, успіхи в навчанні, праці, спортивній, громадській, художній діяльності повинні стати предметом обговорення з естетичних позицій; д) природу: її красу в розмаїтті та гармонії барв, звуків, форм, закономірній зміні явищ, які мають місце в живій і неживій природі; є) факти, події суспільного життя. Героїчні вчинки людей, краса їх взаємин, духовне багатство, моральна чистота й фізична досконалість повинні бути предметом обговорення з учнями; є) оформлення побуту (залучення дітей до створення естетичної обстановки в школі, класі, квартирі). :