Сторінка
2

Дослідження впливу нормативно-правового поля обігу казначейських векселів на формування бюджету України

1) у такий-то період часу (наприклад, “платити з 1 по 20 квітня 2000 року”);

2) у такий-то період часу від будь-якої дати (наприклад, “платіть протягом тижня від дати пред’явлення”, “протягом року від складання платіть” тощо);

3) у такий-то час від здіснення певної дії або настання події (наприклад, “через 3 дні від підписання угоди сплачуйте” тощо);

4) у такий-то час до будь-якого строку;

5) строк платежу, визначений календарною датою, прорахованою за календарем, який не має офіційного застосування у місці складання векселя;

6) альтернативні строки платежу.

Згідно із Законом України “Про цінні папери фондову біржу” встанов­лення строку платежу способом, не передбаченим законодавством, позбавляє документ сили векселя.

Що стосується способу платежу, то згідно з порядком застосування Інструкції № 269 погашення векселя Державного казначейства України здійснювалось Головним управлінням Державного казначейства України лише шляхом зарахування суми векселя у сплату його держателем недоїмки з обов’язкових платежів, що у повному обсязі надхо­дили до державного бюджету. Для цього кредитор повинен був подати такі документи:

1) заяву на оплату векселя Державного казначейства України;

2) виписку з реєстру на право володіння казначейськими векселями;

3) акт прийому-передачі векселів до Головного управління Державного казначейства;

4) довідку з податкової адміністрації (інспекції), що він є платником відповідного податку;

5) довідку про підтвердження недоїмки із зазначеного податку.

Головне управління Державного казначейства на підставі вищевказа­них документів проводило оплату векселів Державного казначейства Украї­ни та надсилало повідом­лення про зазначену операцію до Державної подат­кової адміністрації, а копію – Управ­лінню Державного казначейства України за місцем реєстрації платника податку. Вексель видавався у межах встанов­лених лімітів за відповідними кодами бюджетної класифікації головному розпоряднику бюджетних коштів, а сума, вказана в ньому, не повинна була перевищувати суми недоїмки за обов’язковими платежами кредитора або інших учасників век­сельного обігу. Суми податкової заборгованості, пога­шені векселями Державного казначейства України, Державна податкова адміністрація України відображала у своїй звітності як надходження доходів до державного бюджету. Але такий порядок застосу­вання векселів мав певні негативні наслідки.

Розглянемо порядок застосування векселів Державного казначейства України у 2000 ро­ці. Спочатку необхідно відповісти на питання: як у процесі планування Держав­ного бюджету України 2000 року врахувати надходження до бюджету від зарахування векселів Державного казначейства України у сплату податків до Державного бюджету? Згідно з Порядком № 115, таке зарахування можна було здійснювати у будь-який момент до настання терміну платежу за векселем Державного казначейства України.

Таким чином, неможливо спрогнозувати суму, яка буде погашена в рахунок надход­ження обов’язкових платежів до бюджету векселями Держав­ного казначейства України. Але ж планування дохідної частини бюджету України повинно бути максимально точним у зв’язку з тим, що це впливає на подальше планування місцевих бюджетів усіх рівнів, і, крім того, – на розмір дефіциту Державного бюджету України.

Незважаючи на появу Інструкції № 269, невирішеними залишилось багато інших питань, наявність яких ставило випуск казначейських векселів під загрозу. Зокрема, Держав­не казначейство України наполягало на тому, щоб видача і погашення казна­чейських векселів здійснювалась тільки в межах одного бюджетного року. Якщо ж векселі будуть погашатися протягом року з моменту їх видачі, то Верховна Рада України, розгля­да­ючи бюджет на рік, в якому будуть погашення, повинна передбачити та за­тверджувати надання коштів на погашення цих зобов’язань. А гарантії в тому, що парламент погодить­ся затвердити надання коштів, необхідних для погашення раніше випущених векселів Державного казначейства України немає, оскільки рішення про їх погашення в наступні роки буде прийматися без відома народних депутатів. Мабуть, саме тому не розглядалось питання про випуск векселів на більш довгий період. Крім того, у випуску зміни складу Верховної Ради України, невідомо, чи побажають нові депутати підтвердити зобов’я­зання, взяті іншими. Крім того, бюджет на наступний рік починає розроблятися ще в середині поточного року, а це означає, що зобов’язання за векселем, який видано у листо­паді зі строком погашення через рік, вже не будуть враховані при складанні нового бюджету. Тобто з погашенням можуть виникати певні проблеми і вони виникали. Врахо­ву­ючи названі вище факти, рішення про видачу казначейських векселів у межах одного бюджетного року повинно було приймати Міністерство фінансів України, а рішення про видачу на наступні роки – Верховна Рада України. Але, цей механізм не було розроб­лено. Щоправда, навіть, якщо векселі і погашались би в межах бюджетного року, то певні проблеми все ж таки б залишились.

Так, Державне казначейство України, видаючи векселі, мало твердо знати, що, наприклад, у вересні-жовтні з’являться доходи, із яких воно зможе погасити ці векселі. Враховуючи сьогоднішні реалії з бюд­жетними надход­женнями ніякої впевненості в цьому не було. Так, наприклад, за 5 місяців 1999 р. – дохідна частина бюджету була сформована на 50 відсотків від запланованого . Крім того, якщо б було заплановано перенесення зобов’язань за казначейськими векселями на наступний рік, то могла виникнути ще одна проблема. Видача векселів – це, по суті, те ж саме фінан­су­вання, яке автоматично збільшує дефіцит державного бюджету та зобов’я­зання держави в цілому. Тим самим Державне казначейство України збільшує видатки, які не будуть підкріплені формуванням дохідної частини.