Сторінка
3

Індивідуальний підхід до навчання як засіб підвищення якості знань учнів

Індивідуальний підхід не виключає, а навпаки передбачає колективні, групові і фронтальні форми діяльності, а також має за мету знаходження не лише недоліків підготовки дитини до школи, але і особливості його психофізіологічного розвитку.

Вчителі використовують індивідуальний підхід для вивчення багатьох предметів, у тому числі й в історії України.

Історія, як і інші дисципліни, покликана спонукати учня стати активним учасником навчання, не лише сприймати інформацію, а й самому виявляти ініціативу в розв’язанні складних завдань, бути добре ознайомленим із процесами і потребами навчання.

Мета історії – пробудити національну і духовну свідомість, виховати людину, яка вміє самостійно мислити, яка зможе зробити свій внесок у розвиток суспільства та держави і буде озброєна необхідними для цього знаннями й уміннями.

Сучасні дослідження в галузі освіти доводять, що найпоширеніші лекційні і опитувальні методи традиційного навчання не підходять для більшості учнів. Учні по-різному сприймають інформацію, отож і підходити до них треба по-різному, застосовуючи різноманітні методи викладання. Сучасному вчителю потрібні не тільки досконалі фахові знання, а й глибокі практичні педагогічні та психологічні вміння, адже діти по-різному сприймають і осмислюють практичний матеріал. Всі діти – обдаровані і талановиті, а завдання вчителя полягає у тому, щоб у кожній дитині знайти ту чи іншу грань цієї унікальності та дати можливість проявити її у навчанні. Необхідно залучати учнів до активної участі у навчальному процесі.

Досягти цього можна, змінивши не лише мету, але і методи навчання. Щоб заохотити всіх учнів до навчання, треба застосовувати різноманітні підходи,у тому числі і індивідуальний, враховуючи психологічні особливості школярів.

Це питання досить повно висвітлено в праці Валентини Курилів «Методика викладання історії», де розглядається система «4 МАТ» Берніс Маккарті. Ця система будується на індивідуальних особливостях кожного учня, примушуючи його функціонувати навіть у незвичних умовах.

Завдання вчителя історії, полягає у тому, щоб перетворити навчальний процес уроку на цілісний цикл, де працюють права та ліва півкулі головного мозку і весь мозок загалом. Для цього необхідно чергувати завдання різної складності, різних типів, різного інтелектуального та динамічного навантаження для учнів. Також вчитель несе відповідальність за мотивацію навчального процесу, тобто необхідність підвищення зацікавленості у своїх учнів.

Отож, індивідуальний підхід у вивченні історії має надзвичайно велике значення, адже якщо вчитель зверне увагу на індивідуальні особливості учнів, то зможе організувати свою роботу з дітьми так, що процес навчання і виховання стане в рази ефективнішим.

Дидактичні умови підвищення якості знань учнів

Дидактика – галузь педагогіки, яка розробляє теорію освіти і навчання, виховання у процесі навчання. У педагогічних працях цей термін використовується з ХVІІ століття.

Значний внесок у дидактику середини ХІХ століття зробив видатний німецький педагог А.Дістервег, який розглядав навчальний процес як такий, що розвиває пізнавальні можливості учнів і сприяє формуванню у них самостійності та ініціативи. На його думку, здобуття учнями глибоких знань можливе лише за умови їх вияву активності у процесі навчання. Завдання вчителя - вміло спонукати учня до пізнання, допомогати йому пізнавати істину, озброївши його методами пізнання явищ, процесів, фактів.

Питання активізації навчання школярів ставиться до числа найбільш актуальних проблем сучасної педагогічної науки і практики. Реалізація принципу активності у навчанні має певне значення, тому що навчання і розвиток носять діяльний характер, і від якості навчання як діяльності залежить результат навчання, розвитку і виховання школярів. Рішення завдання підвищення ефективності навчального процесу вимагає наукового осмислення перевірених практикою умов і засобів активізації школярів.

На кожному етапі свого розвитку дидактика намагається вирішити питання вдосконалення освіти і навчання відповідно до потреб суспільства. Окрім вдосконалення змісту освіти, модернізації його форм і методів, необхідно оптимізувати процес навчання, тобто організувати його на таких засадах, щоб досягти найкращих результатів за найменших витрат часу і зусиль. Все це має відбуватися одночасно з інтенсифікацією процесу навчання. Йдеться про таку організацію процесу навчання, за якої збільшується працездатність учнів і вчителів, підвищується продуктивність їх праці, і відповідно підвищується якість знань учнів.

У сучасній дидактиці існує велика кількість методів навчання, але жоден з них не є універсальним. Тривалий час в якості найважливішого методу визначався дослідницький метод, суть якого зводилася до того, що учні все повинні були пізнавати на основі спостереження і аналізу досліджуваних явищ і самостійно підходити до необхідних висновків, але такий підхід до навчання не виправдав себе. Тому, аби досягти високих результатів у процесі навчання, вчитель повинен використовувати під час уроку кілька методів одночасно, намагаючись їх поєднати.

Дуже важливе значення для підвищення якості знань має форма організації уроку. Урок – це частина педагогічного процесу, яка логічно і педагогічно завершена. Як елемент процесу навчання урок характеризується усіма його рисами, одночасно будучи і основною його формою.

Створення методичного проекту будь-якого уроку починається з усвідомлення і правильного, чіткого визначення кінцевої його мети – чого вчитель хоче аби досягнули учні, а далі визначення способу – як вчитель буде діяти, щоб мета уроку була досягнута.

Сучасний урок вимагає постійної модернізації та вдосконалення. Тільки творчий підхід до уроку з урахуванням нових досягнень у галузі педагогіки, психології та передового досвіду забезпечить високий рівень викладання. Тому дати якісний урок – доволі складно навіть для досвідченого педагога.

Для підвищення якості знань учнів, вчитель повинен доповнювати урок, як основну форму навчання, іншими формами організації педагогічного процесу. Цими додатковими формами можуть бути екскурсії, консультації, додаткові заняття, а також допоміжні форми, які спрямовуються на задоволення багатосторонніх інтересів і потреб, до них відносять факультативи та різноманітні форми гурткової та клубної роботи.

Поряд з постійно діячими формами організації поза навчальної діяльності велике значення в структурі історичної освіти мають і епізодичні заходи, такі, як олімпіади, вікторини, конкурси, виставки.

При вмілому використанні вчителем основної, додаткової та допоміжної форм навчання досягається висока ефективність у вивченні історії, а відповідно і висока якість знань з предмету.

Сьогодні все більша увага приділяється людині як особистості – її свідомості, а також високорозвиненому інтелекту і інтелектуальному потенціалу. Відповідно, постає гостра необхідність такої підготовки підростаючого покоління, при якій середню школу закінчували б освідчені інтелектуальні особистості, що володіють знаннями основ наук, вмінням гнучко мислити та вирішувати різноманітні життєві та професійні питання.