Сторінка
5

Уроки української літератури, їх особливості та класифікація

Дещо ширшою є класифікація типів уроків літератури в методичному посібнику Є. А. Пасічника ("Методика викладання української літератури в середніх навчальних закладах" . — К., "Ленвіт" , 2000). Він подає такі варіанти уроків: засвоєння нових знань і розвиток на їх основі вмінь і навичок; узагальнення і систематизація знань; контроль знань, умінь і навичок. Але й ця типологія уроків також не охоплює всю специфіку художньої літератури як мистецтва слова. У посібнику для студентів вищих навчальних закладів освіти "Наукові основи методики літератури (К., "Ленвіт" , 2002) за ред. професора, члена-кореспондента АПН України Н. Й. Волошиної розглядаються загальні проблеми удосконалення уроків літератури, зокрема умови та специфіка їх проведення в школі. Більша увага приділена методам і прийомам, що застосовуються на уроках літератури в різних класах. Змістовну порівняльну таблицю типів уроків літератури, що в свій час пропонували російські (В. Голубков, М. Кудряшов) і українські (І. Соболев, Є. Пасічник) вчені-методисти, подала у своєму навчальному підручнику Л. Ф. Мірошниченко . У 90-х роках дещо специфічну класифікацію типів уроків літератури запропонував проф. Б. І. Степанишин ("Викладання української літератури в школі" , 1995): урок сприймання художнього твору, урок поглибленого опрацювання тексту, урок узагальнюючої роботи, урок вивчення особи письменника, комбінований урок, урок-диспут, урок-семінар, кіноурок тощо. Посилаючись на досвід учителів-словесників з Рівненщини, він пропонує ще й такі підвиди уроків: урок-молитва (за "Кобзарем" ), урок-біль (за "Волинню" У. Самчука), урок-пам'ять (за "Роксоланою" П. Загребельного) та ін. Останні різновиди уроків нагадують систему сучасних т.зв. "нестандартних" уроків літератури, що набули поширення в сучасній школі. У методичних часописах та окремих виданнях в останнє десятиліття вийшли статті та посібники відомих учителів-словесників, що стали переможцями Всеукраїнських конкурсів "Вчитель року" . Це описи нестандартних уроків, різноманітних за формою та високо інформативних за змістом. Ось для прикладу в методичному посібнику учителя Олега Демчука, що був переможцем конкурсу в 1999 році ("Життєпис письменника" , 2002), виділено такі типи уроків:

Лекція-дослідження: Іван Вишенський — художній образ і реальна постать.

Лекція-огляд: Журба і радість — домінанти життя і творчості Олександра Олеся.

Лекція-коментар: Павло Тичина очима Станіслава Тельнюка.

Лекція-портрет: 3 дрібниць складалося життя (психологічний портрет Марка Кропивницького).

Лекція-візуалізація: Іван Франко — титан праці.

Урок-семінар: Григорій Сковорода — філософ, письменник, педагог і музикант.

Компаративний урок: Великий син славетного батька (розповідь про Тадея і Максима Рильських).

Інтегрований урок: Володимир Винниченко і його "чесність із собою" .

Урок-інтерв'ю: Один з давнього роду Загребель-них, або Людина, одержима працею.

Урок-політичний діалог: На перехресті доріг, або Національне та більшовицьке в житті Миколи Куліша.

Комбінований урок: Євген Маланюк — кривих шляхів апостол.

Бінарний урок: Доба руїни і руїна людських душ у драмі Лесі Українки "Бояриня" .

Урок-пошук: Універсальність проблеми, піднятої Т. Г Шевченком у поемі "Катерина" .

Урок-гра: Багата палітра прози І. С Нечуя-Левицького.

Урок-диспут: Жанрова особливість "Слова о полку Ігоревім" .

Подібні описи уроків літератури надибуємо в ряді статей журналу "Українська мова й література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах" (за 2004 рік): урок-пісня, урок-екскурсія, урок захисту знань, урок інтелектуальної гри, журналістського тренінгу, театралізований урок та ін. Як бачимо, часто один із методів або прийомів викладання літератури стає домінантою для визначення типу уроку, а звідси й така розмаїта мозаїка видів уроків.

І. Соболєв пропонує таку типологiю ypоків лiтератури:

1) урок-лекцiя (з обов'язковим в кiнцi або в серединi закрiпленням);

2) урок-розповiдь (розповiдь-бесiда, розповiдь-висновки);

3) урок учнiвських читань (реферати, доповiдi учнiв, усний твip);

4) урок вивчення тексту художнього твору (коментоване та виразне читання, самостiйнi роботи, усний переказ);

5) урок самостiйної роботи учнiв з пiдручником, хрестоматiєю, iншими друкованими джерелами;

6) урок складання планів (колективне, iндивiдуальне);

7) урок письмової роботи (навчальної; тренувальної, контрольної);

8) урок з використанням технiчних засобiв навчання або iлюстративно-живописних (фiльмiв, дiафiльмiв, грамзапису, лiтературних плакатiв, картин, малюнків);

9) урок повторення або закрiплення шляхом iндивiдуального опитування з обов’язковим рецензуванням учнiвських вiдповiдей (письмово й усно, письмового та усного фронтального опитування);

10) урок-бесiда за творами, рекомендованими для позакласного читання;

11) урок-диспут;

12) урок-екскурсiя.

В основу цiєї класифiкaцiї покладенi i методи навчання, i види та форми роботи, i характер дидактичних завдань. Тут явно бракує єдиного принципу, за яким би визначалася типологiя ypоків лiтератури.

За метою та способом проведення з урахуванням специфiки лiтератури як мистецтва слова розмежовує уроки М.Кудряшов:

1) уроки вивчення художнiх творiв;

2) уроки вивчення основ теорії тa iстоpії лiтератури;

3) уроки розвитку мовлення.

Урок літератури може включати багато елементів, які продиктовані логікою навчального процесу. Розглянемо основні з них.

У загальній системі уроків на увагу заслуговує засвоєння учнями нової інформації, формування необхідних умінь і навичок, виховання моральних норм. Це основа основ навчання й тому саме на це потрібно відводити найбільше часу.

Засвоєння учнями нових знань і формування навичок часто вимагає неодноразового впливу на свідомість учнів, з цією метою на уроках може проводитися закріплення знань, практикуватися виконання школярами самостійної роботи.

Окрім роботи в класі, учні виконують і певні завдання вдома. Учитель повинен не лише запропонувати на уроці таке завдання, а й дати інструктаж щодо його виконання. На це також потрібен час.

Виникає й необхідність систематично здійснювати контроль за виконанням учнями цих домашніх завдань.

Таким чином, усі елементи традиційного уроку літератури необхідні в навчальному процесі. Але не можна закріплювати за ними якогось постійного місця на уроці; не може мати постійного місця й процес мотивації навчальної діяльності школярів, актуалізації їх опорних знань, необхідних для глибокого засвоєння теми. Усе залежить від характеру матеріалу, загальної побудови уроку, його мети й багатьох інших факторів.

Іноді опитування й засвоєння нових знань зливається в єдиний процес. Попередні знання органічно входять у нову систему знань, які набуває учень. Засвоєний учнями матеріал стає інструментом пізнання нового. У структурі старих знань нові сприймаються глибше, а попередні знання збагачуються, поглиблюються в ході виконання творчих завдань. Не завжди доцільно вдаватися до закріплення матеріалу, відводячи на це окремий час. Процес засвоєння нових знань закономірно включає в себе повторення й закріплення раніше набутих, формування нових навичок. Таким чином, на думку Є.Пасічника, сувора регламентація етапів уроку, раз і назавжди подана структура не має під собою наукової основи. Відомий методист є прихильником ідеї, що першоелементом структури уроку є не етап, а навчальна ситуація. Він стверджує, що урок літератури – це взаємозв’язаний ланцюг навчальних ситуацій, і чим тісніший зв’язок між ними, тим вдалішою буде побудова уроку. Наприклад, Є.Пасічник пропонує таку структуру уроку вивчення вірша В.Сосюри "Весна":