Сторінка
8

Формування у молодших школярів навичок естетичного сприймання у процесі використання творів живопису

Під час естетичного сприймання художнього твору у молодшого школяра може виникнути відчуття нескінченності, безмежності життя, його розмаїття. У такі хвилини переживається найвищий духовний стан – відчуття єдності себе і всього, що існує в світі. Ці переживання допомагають зрозуміти цінність будь-яких елементів життя, що сприяє формуванню гуманістичного компонента духовності.

Шляхом створення умов для розвитку естетичного сприймання можна ефективно впливати на формування інших складових духовності. Дехто вважає, що достатньо забезпечити естетичне середовище, і діти самі помічатимуть прекрасне. Така думка виникає внаслідок спостереження дорослими за реакцією дітей на яскраві або живі об'єкти. Але це ще не естетичне сприймання. Тому для тих, хто виховує дітей, важливо розрізняти пізнавальне та естетичне сприймання, мати уявлення про його психологічні особливості.

Пізнавальне сприймання – форма чуттєвого пізнання дійсності, під час якого відображаються та фіксуються суттєві якості предмета (об'єкта, явища), що спостерігається. У процесі естетичного сприймання відображаються ті властивості, що надають об'єкту естетичної значущості.

Наведені приклади яскраво ілюструють, що пізнавальне споглядання не викликає емоційного ставлення до предмета чи явища. Інше спостерігається під час естетичного сприймання: дитина не може втриматися від емоційної оцінки об'єкта, відповідно до власного бачення, потреб, інтересів, бажань. Ця оцінка висловлюється у формі словесного естетичного судження з використанням епітетів, метафор, порівнянь: «Уся галявина, зображена на картині, була всипана квітами. Під сонцем вони променилися, гойдались і мерехтіли. Трава була така соковита що здавалося, ось бризне смарагдом, який розіллється, заливаючи землю…».

Чималого значення для розвитку умінь сприймати й оцінювати мистецькі твори набуває повідомлення дітям достатньої інформації про мистецтво. Нагромаджувати словниковий запас слід з раннього дитинства. Це, по-перше, допомагатиме учням висловлювати враження від побаченого; по-друге, впливатиме на розвиток свідомого ставлення школярів до самостійної естетичної діяльності.

Дослідження довели, що розвиток емоційного компонента – запорука ефективності формування естетичного сприймання. Тут діє психологічна закономірність, яка виявляється в усіх аспектах життя дитини: її вабить те, що колись викликало чи викликає позитивні емоції. Отже, якщо процес естетичного сприймання організований таким чином, що дитина переповнена приємними переживаннями, можна бути впевненими, що в неї з'явиться бажання знову зустрітися з прекрасним. А багаторазове переживання різноманітних естетичних емоцій, які завжди позитивні, сприяє формуванню естетичної потреби, що становить основу для подальшого розвитку естетичної складової духовності.

Сприймання творів мистецтва потребує певної сенсорної культури і включає виховання в дітей здатності «бачити» і «чути». Естетичне сприймання завжди повинно мати емоційно безпосередній характер. Втрачаючи цю безпосередність почуттів людина втрачає своє емоційне ставлення до творів мистецтва, проте безпосередність почуттів неможлива без попередньої підготовки. Мистецтво дає людині не лише переживання почуттів, а й пізнання їх, а через пізнання почуттів веде і до оволодіння ними.

І.Ф. Гончаров виділяє два психологічно суттєві моменти під час естетичного сприймання творів образотворчого мистецтва:

Сприймання краси обов'язково включає в себе оцінний момент. У цьому одна з важливих відмінностей «прекрасного» від просто «приємного» або того, що «подобається», «дає задоволення». Оцінний характер естетичних суджень відображає наявність певного естетичного смаку. Без нього неможливе виховання в учнів оцінного ставлення до творів мистецтва і вироблення системи естетичних оцінок.

Художньо повноцінне сприймання мистецтва – це активна діяльність, яка стає естетичною діяльністю лише тоді, коли дає естетичну насолоду.

Мистецтво, художнє сприймання і художня діяльність учнів повинні бути тісно пов'язані з життям, а кожне мистецтво повинно бути не стіною, що відокремлює від світу, а дорогою в світ. У зв'язку з цим особливу увагу слід звернути на шкільну наочність, особливо виставки так звані шкільні малі «Третьяковки». У деяких школах роками не змінюється їх експозиція, і учні давно вже не звертають на них ніякої уваги. Сталося звичайне перенасичення естетичного почуття. У цьому випадку твори мистецтва не виконують жодної з своїх функцій – ні пізнавальної, ні естетичної, ні моральної, крім формальної.

Сила і тривалість естетичних почуттів залежить від знань, від розвитку особистості. Так, почуття захоплення живописом у людини міцнітиме і зростатиме у міру розширення її художньої освіти.

Почуття, як і всі психічні процеси, пов'язані з діяльністю людини., Праця – невичерпне джерело людських почуттів. Вона породжує почуття задоволення, упевненості, сумніву, хвилювання, захоплення, радості, розчарування. У праці вдосконалюються органи чуття, без яких неможливі сприймання естетичних властивостей предметів і явищ дійсності. Почуття впливають на діяльність людини, породжують творче піднесення, вольову активність, енергію. Вони є необхідною умовою творчої праці.

Естетичне сприймання завжди повинно бути емоційно-безпосереднім. Втрата цієї безпосередності спричинює втрату естетичного ставлення до об'єкта сприймання. Водночас уміння емоційно сприймати естетичні об'єкти не дається безпосередньо. Воно є наслідком великої як естетичної, так і загальної культури. Без підготовки, без пристрасті, без праці і наполегливості в розвитку почуття, витонченого в самому собі, мистецтво нікому не дається.

У процесі сприймання мистецьких творів часто настає стадія захоплення, яка є основною умовою повноцінного і глибокого естетичного сприймання твору. А друга стадія – стадія діяльності, що проявляється в естетичних судженнях. Відповідно до цього, естетичне сприймання завжди повинно бути емоційно-безпосереднім. Втрата цієї безпосередності спричинює втрату естетичного ставлення до об'єкта сприймання. Водночас уміння емоційно сприймати естетичні об'єкти не дається безпосередньо. Воно є наслідком великої як естетичної, так і загальної культури. Без підготовки, без пристрасті, без праці і наполегливості в розвитку почуття, витонченого в самому собі, мистецтво нікому не дається.

Естетичні почуття – це реалізація-відповідь суб'єкта на той вплив, який на нього справляє об'єкт, що існує поза ним, що естетичні почуття тісно пов'язані з органами чуття (зір, слух) і не мислимі без них. Тривалість естетичного почуття зумовлена фізіологічними властивостями організму: «коли в людини від перевтоми зникає охота дивитись на прекрасне, не може не зникнути і потреба естетичної насолоди цим прекрасним». Може статися перенасичення естетичного почуття. Естетичне почуття маловимогливе, вільне від матеріального інтересу, тобто практичного погляду на предмет.

Естетичне сприймання – це активна діяльність, і залишається нею лише при тій умові, коли воно дає, за висловом К.Д. Ушинського, «світлу радість», «те особливе почуття, що подібне до безкорисливої радості, і до захоплення, яке називається естетичною насолодою». Отже, естетичний об'єкт повинен пробудити почуття захоплення, радості і насолоди, інакше він втрачає своє естетичне значення.