Сторінка
9

Теоретичні основи формування ціннісних орієнтацій молодших школярів

3.Серед міграційних, напливових танців за ритмікою виділяється дві групи: дводольні (польки, краков’яки, чардаші) та тридольні (вальси та мазурки).

Полька – чеський танок, що виконується парами по колу, як правило, складається із двох танцювальних фігур – змінного кроку та кружлянь. Поширений в народному побуті.

Краков’як – танець польського походження, як і полька, виконується парами. Як правило, пари йдуть одна за одною, рухаючись по два такти вперед-назад, вживаються притупи. Так само належить до популярних.

Вальс – поширений в усьому світі. В народі виконується парами з великим часом кружлянь. Часто мелодія вальсу використовується в кадрилях.

Кадриль – досить різноманітний та танцювальні фігури танець. Дуже часто музика кадрилей складається з відомих українських народних пісень, з популярних мелодій. Серед складових кадрилі – мелодії гопаків, польок, вальсів, козачків та пісень. Нерідко фігури кадрилей залежать від змісту пісні. Можна сказати й так, що кадриль - - це своєрідне «попурі» - і за мелодикою, і за танцювальними фігурами. Як правило, в кадрилі кількість фігур з кількістю використовуваних мелодій: кожна мелодія супроводиться власним хореографічним рисунком.

Календарні пісні.

Пісні зимового календаря. В українському фольклорі існує два види новорічних пісень – колядки та щедрівки. Назва щедрівка походить від щедрого вечора – як здавна називали вечір під Новий рік. Колядка, як припускають, - видозміна латинського calendae (так у стародавньому римі називалися перші дні місяця) або kalandai – від назви нового року у Візантії. Цей вплив позначився також на назвах новорічних свят у інших народів: у болгар колене, у румун колінда, у абхазців коланда. Але самі пісні – колядки і щедрівки – як вище було показано, набагато давніші за ці назви.

Серед усіх слов’янських народів новорічна пісенність найбільше розвинена в українців. Менше пісень в Білорусії, і тільки окремі зразки зафіксовано в Росії (серед них такі своєрідні, як «овсени», «виноградья»).

У змісті колядок і щедрівок виразно виділяються дві групи тем: землеробство і сім’я. Новорічні обряди здавна наповнювалися турботою про долю майбутнього врожаю. Не тільки співали «В полі, полі плужок ходить», але, наприклад, парубки, що водили «Маланку» у Подністров’ї, вносили з собою до хати плуг або чепіги і робили вигляд, що орють.

Відголоски віри у чудесну силу слова (вербальна магія) знаходяться у структурі пісень: більшість з них двочастинні – складаються із заспіву і приспіву. Саме у приспіві лунають часто формули побажань та звернень на зразок: «Щедрий вечір», «Добрим людям на здоров’я!», «Святий вечір!». А у звертанні «Ой дай Боже!» простежується спадкоємність від язичництва, коли подібне звертання звучало «Ой Даждьбоже!» - тобто, звеличувався язичницький бог сонця, в ім’я якого палали ритуальні вогні в дні весняного рівнодення.

Внаслідок того, що колядки і щедрівки майже завжди звернені до конкретних членів родини, їх можна поділити на чотири групи: пісні господареві, господині, парубкові, дівчині.

В колядках господареві основні мотиви – аграрно-господарчі та сімейно-побутові. Йому бажають багатства, здоров’я, його родині – щастя. Господар порівнюється з місяцем, його дружина – з сонцем або зорею, діти – з зіроньками; або дружина – з калиною, діти – з квітами, сам господар – з виноградом. Внаслідок переліку складу членів родини виникають постійні порівняння та епітети, часто з варіантами.

За традицією зберігаються художні образи, які колись магічними, а тепер це не більше як поздоровлення, висловлювані в дещо гіперболізованих формах. Насиченість колядок і щедрівок піднесеними образами, метафорами (господар – місяць тощо) виникла у часи, коли існувала віра у надприродну силу слова: те, що сказане – так вірили – має збутися. І новорічні пісні зберегли сліди цієї «магії» словесних побажань-заговорів. Серед них помітно три лінії: захист людини від дії ворожих сил, забезпечення господарчого та сімейного добробуту, передбачення майбутнього (ворожба, побажання тощо). Усі ці риси змісту направлені на ідеалізацію та поетизацію селянського побуту, сповненого в будні тяжкої праці.

Від інших народних пісень виконання новорічних пісень відрізняється рядом особливостей.

1.Колядки і щедрівки співаються конкретному адресатові, а після виконання співаки отримують якусь винагороду. Через це виконання складається з чотирьох послідовних дій, які передбачають не лише спів, але й дотримання певних правил етикету.

Підійшовши під вікно чи до дверей, колядники запитують ім’я того, кого їм належить величати. Гукають усі гуртом або хтось один: «На кого співають?» Або: «Дозвольте колядувать!» чи «Кому колядувать?» тощо. Господарі відповідають, називаючи, як правило, ім’я хлопця чи дівчини, господаря або господині. Тоді зачинає один, інші підхоплюють.

Далі до кінця співають гуртом, без сольного заспіву (але буває і з сольним зачином). Доспівавши, усі гуртом вигукують: «Добрий вечір!» або «Добрий день!» (в першосічневих щедрівках). Нерідко до цього додаються ще якісь слова, наприклад: «Сто кіп вівса і колядка уся! Добрий вечір!»

2.Особливістю виконання колядок та щедрівок є й організований характер колядних гуртів. До колядування готуються заздалегідь. В групу від 4-5 до 8-10 осіб (зрідка більше) об’єднуються парубки, або парубки і дівчата з одного кутка села. Заспівувач або староста зветься на Правобережжі березою. В гурт входять міхоноша, на Гуцульщині – також трембітар та скрипаль, іноді ще – два-три танцюристи і рядові співаки.

3.Виконання новорічних пісень випливає з вікового і статевого поділу колядних гуртів. Існує п’ять видів об’єднань: дитячі (хлопчики, рідше хлопчики і дівчата) віком 7-12 років, хлопчачі («підпарубчаки» 14-16 років), парубочі гурти, мішані гурти (парубки та дівчата шлюбного віку), а також гурти із сімейних пар.

У різних місцевостях свої традиції. Вказані різновиди гуртів показові для Поділля.

Веснянки.

Святкування приходу весни поширене у різних народів. Напевно, обряди зустрічі весни існували ще у первісно-общинному суспільстві, але особливої ваги вони набрали в епоху бронзи, у період інтенсивного розвитку землеробства. Стародавнє населення Європи весняним співам і обрядам надавало магічного значення: кличучи весну, вірили, що заговорені формули і ритуальні дії сприяють швидкому пробудженню природи. Якоїсь певної дати зустрічі весни не існує. Кілька тисяч років тому такою датою було весняне рівнодення. Після християнізації східних слов’ян церква пристосувала до рівнодення свято Благовіщення (25 березня за ст.стилем). Цей день у багатьох місцевостях був початком весняних співів, ігор і танків молоді, які закінчувалися після Пасхи. Крім орієнтації на церковний календар, в багатьох місцевостях існували свої прикмети, за якими починали «весну гукати». Наприклад, спів веснянок починався 1 березня чи 9 березня, або взагалі у різні числа кожного року. Це залежало від того, коли з’являлися перші проталини у снігу; або – коли річка скресне; або – коли уперше закує зозуля .