Сторінка
2
а) психологічні компоненти (здатність до аналізу, синтезу, порівняння, вміння виділити суттєве, робити узагальнення; раціональність, самостійність, гнучкість, темп мислення, спостережливість, логічність мовлення, пам'ять, увага);
б) навички навчальної праці (самоконтроль, планування, темп обчислень, письма, читання, організованість у навчальній роботі, дотримання розпорядку дня;
в) окремі компоненти вихованості (наполегливість у навчанні, старанність, свідома навчальна дисципліна, громадська активність, ставлення до навчання, учителів, однокласників);
г) позашкільний вплив сім'ї, однолітків;
ґ) біологічні компоненти (фізична працездатність, стан здоров'я, дефекти мовлення, слуху, зору).
З урахуванням цих критеріїв учнів за їх навчальними можливостями можна умовно поділити на такі групи:
Учні з дуже високими навчальними можливостями — характеризуються здатністю швидко засвоювати матеріал, вільно вирішувати завдання, з інтересом самостійно працювати, потребують завдань підвищеної складності.
Учні з високим рівнем навчальних можливостей — мають міцні знання, володіють навичками самостійної роботи, не поступаються першій групі в засвоєнні матеріалу, але не завжди старанно закріплюють вивчене, бо їм не властива висока працездатність, потребують корекції їхньої роботи, періодичного контролю навчальної діяльності.
Учні з середніми навчальними можливостями — характеризуються здатністю нормально вчитися, окремим притаманна висока виучуваність за низької навчальної працездатності, іншим — середня виучуваність за середньої працездатності, потребують оперативної підтримки й допомоги педагога.
Учні з низькими навчальними можливостями — мають низький рівень виучуваності або навчальної працездатності, потребують спеціального підходу педагога.
Формуючи тимчасові групи, слід пам'ятати: учні не повинні здогадуватися про причину їх поділу на групи, щоб не травмувати їхнього самолюбства; до групи може входити 4-6 учнів; група може бути гомогенна (однорідна) — з учнів, що мають однаковий рівень навчальних можливостей, або гетерогенна (змішана); найефективніша група змішана, але продуктивність її роботи низька; комплекти груп можна змінювати залежно від мети; комплект може складатися з учнів таких груп: 4, 3, 2 і 1; 4, 3, 2 і 2; 3, 3, 2 і 2.
Структура уроку, на якому здійснюють диференційоване навчання, передбачає таку послідовність структурних елементів: підготовка учнів до заняття; постановка вчителем завдання й усвідомлення його учнями; попередні роздуми, дискусія про шляхи вирішення завдання; виконання дій, вирішення завдання; оцінювання результатів навчально-пізнавальної діяльності.
Позитивним у диференційованому навчанні є те, що: а) воно дає можливість ставити перед учнями навчальні завдання, що передбачають пошук; б) створюються передумови для використання комплексних розумових дій; в) навчальні завдання розв'язуються у процесі спілкування членів групи, що сприяє вихованню колективізму, формуванню комунікативних якостей, поділу праці між членами групи; г) учитель здійснює керівництво навчальним процесом опосередковано.
Комплектування груп учнів може бути однорідне і неоднорідне. У неоднорідному класі навчаються учні з різними здібностями. Фактично для викладання у такому класі від учителя вимагається «потрійна» підготовка (розумово відсталих, як правило, навчають окремо). Він повинен розподіляти свій час між трьома групами учнів і не може приділити час лише одній із них. Останніми роками ці недоліки усувають за допомогою програмованого навчання, індивідуалізації навчання та навчання за допомогою комп'ютера.
У диференціальному навчанні існують поряд з позитивними і деякі негативні аспекти. Позитивним є те, що виключаються невиправдані і недоцільні для суспільства зрівнялівка й усереднення дітей, у вчителя з'являється можливість допомагати слабкому; приділяти увагу сильному, допомогти йому швидше і глибше просуватися в навчанні. Негативні аспекти: з'являється соціально-економічна нерівність; слабкі позбавляються можливості тягтися за більш сильними, одержувати від них допомогу, змагатися з ними; знижується рівень самооцінки.
Характеристика основних видів і форм диференційованого навчання
Диференціація навчання передбачає застосування методів, організаційних форм, спрямованих як на підтягування відстаючих у навчанні, так і на поглиблення знань учнів, що вчаться з випередженням.
Диференціація навчання – це розрізнення діяльності тих, хто навчається, за такими мотиваційними позиціями особистості: «можу» і «хочу». Зміст диференційованого навчання полягає у подоланні одноманітності навчання, обов’язкового врахування відмінностей інтелектуальної, емоційно-вольової та інших сфер особистості.
У педагогічній науці і практиці розрізняють два види диференціації: внутрішню і зовнішню. Часто вживають інші терміни: внутрішня диференціація – рівнева диференціація; зовнішня диференціація – профільна диференціація. Рівнева – диференціація за здібностями та успішністю в навчанні, а профільна – за нахилами та інтересами.
Ці два види диференціації – рівнева і профільна – існують і взаємодопувнюють один одного на всіх ступенях шкільного навчання. Вони призначені для тих школярів, які проявляють підвищену зацікавленість до навчання і мають бажання і можливість працювати більше відведеного для цього часу на уроці.
Перший вид диференціації – рівнева диференціація (розроблена В.В.Фірсовим, В.А. Орловим, В.М. Монаховим) виражається в тому, що, навчаючись в одному класі, за одною програмою і підручником, учні можуть засвоювати матеріал різного рівня складності. За цих умов визначальним повинен бути не середній і не високий рівень вимог до результатів навчання, в якому формулюються мінімально необхідні вимоги до засвоєння знань. На основі рівня обов’язкових результатів формулюються більш високі рівні засвоєння знань і умінь. Такий підхід до створення програм, підручників, навчальних посібників і організації навчального процесу одержав назву рівневої диференціації. Рівнева диференціація навчання є запорукою розвитку дітей з різними здібностями й інтересами.
Автори виходять з того, що в процесі навчання вчителі завжди орієнтувалися на максимум змісту навчального матеріалу. Якщо учень цілком засвоював цей максимум його знання оцінювалися 5 балами, якщо були незначні пробіли або неточності - 4 балами і т.д. Сумлінний учень орієнтований був саме на максимум знань і намагався його засвоїти. Це, природно, викликало перевантаження учня, тому що він ставив собі мету засвоїти максимум знань зі всіх предметів.
Автори ідеї рівневої диференціації запропонували перейти в процесі навчання від орієнтації на максимум змісту до орієнтації на мінімум. При цьому необхідним є чітке визначення того мінімуму, яким повинен опанувати учень, без якого він не зможе рухатися далі у вивченні даного предмета. Це - мінімальний рівень, рівень загальних вимог, що задається явно у вигляді переліку понять, законів, закономірностей, що учень повинен знати; у вигляді питань, на які учень повинен уміти відповісти; у вигляді зразків типових задач, що учень повинен уміти вирішувати. Визначається також зміст, який необхідно засвоїти учню і на підвищених рівнях.
Інші реферати на тему «Педагогіка, виховання»:
Роль соціального педагога в адаптації підлітків
Тепло отчого дому
Індивідуальний та диференційований підхід при вивченні математики
Навчальний план для підготовки робітників з професії "комп’ютерні системи та мережі"
Педагогічні умови стимулювання активності студентів вищих педагогічних навчальних закладів до фізкультурної діяльності