Сторінка
1

Міжнародний досвід функціонування фінансів неприбуткових організацій

Економічно об’єктивований ріст частки фінансових ресурсів неприбуткових організацій (НПО) у перерозподілі ВВП останнім часом особливо у сфері соціального забезпечення в умовах певного відставання сучасної української економіки від світових тенденцій потребує звернення до іноземного досвіду задля всебічного його осягнення та обґрунтування.

Сучасний стан соціального добробуту Західної Європи, побудований на принципах соціальної справедливості та соціального партнерства, дозволяє стверджувати, що формою економічної взаємодії соціальних суб’єктів стала політика соціального партнерства, яка ґрунтується на узгодженості їх інтересів і характеризується всебічною активізацією громадськості у реалізації суспільно-економічних інтересів. По суті, реалізація політики соціального партнерства означає „розвиток і вдосконалення політики виробничої демократії, яка полягає у перерозподілі управлінських функцій між менеджерами і рядовими співробітниками” [1, с.138–139], а отже, вимагає вироблення нових підходів до її реалізації.

Саме тому головним завданням дослідження виступає вироблення комплексного підходу до організації неприбуткової діяльності на державному та регіональному рівнях, який би враховував концептуальні, фінансові, правові та організаційні аспекти світового розвитку.

До основних сфер діяльності неприбуткових організацій, які за результатами попереднього аналізу потребують узагальнення міжнародного досвіду, відносимо такі:

1) інституційне оформлення функціонування фінансів НПО;

2) економічна обґрунтованість частки фінансів НПО у розподілі і перерозподілі ВВП;

3) формування системи стимулюючих та стримуючих важелів податкового регулювання системи соціального партнерства;

4) обґрунтованість залучення міжнародних фінансів у діяльність НПО;

5) професіоналізація менеджменту НПО;

6) використання технологій соціального маркетингу;

7) формування суспільної думки та робота з ЗМІ.

Детальніше зупинимося на найбільш актуальних із зазначених сфер, а саме: проблемах організації неприбуткового врядування, деяких податкових аспектах регулювання неприбуткової діяльності та окремих аспектах міжнародного фінансового забезпечення досліджуваної сфери.

Світовий досвід показує, що одним із основних компонентів сталого розвитку неприбуткових організацій є належне врядування або ефективна діяльність колегіальних органів управління. Серйозну увагу цьому питанню в світі почали приділяти лише в останні 20 років. Особливого буму врядування зазнали в США, де розроблено чимало методичних матеріалів, які сьогодні складають основу багатьох проектів та програм сприяння розвитку врядування в усьому світі.

Проте суспільний компонент існування досліджуваного явища не дозволяє прямого перенесення стандартних понять і рекомендацій на українську економічну практику. Натомість створення єдиного „банку ефективного врядування”, на нашу думку, є достатньо корисним ресурсом для оптимального вибору моделей врядування. Спробою організації подібної роботи з обміну європейським та американським досвідом розвитку врядування стало створення Європейської робочої групи з врядування неприбуткових організацій. За визначенням робочої групи, термін врядування означає „зрозумілий та прозорий процес прийняття рішень, що дозволяє органу врядування неприбуткової організації в ефективний та підзвітний спосіб використовувати ресурси та владу, спираючись на спільні цінності” [2, 9]. Аналіз діяльності Європейської робочої групи та стану врядування національних неприбуткових організацій дозволяє сформувати основні напрями реорганізації врядування в Україні. По-перше, структуризація мережі установ та інститутів управління неприбутковою діяльністю, по-друге, законодавче оформлення принципів і методів неприбуткової діяльності, по-третє, утворення Координаційної ради з розвитку третього сектора в Україні, залучення представників цієї Ради до роботи щодо вдосконалення чинного законодавства на всіх етапах законотворчої діяльності. Головним завданням Координаційної ради повинно стати об’єднання інтересів і спільна робота всіх учасників так званої „організованої філантропії”. Наприклад, склад членів Чеського донорського форуму включає 32 головні фонди (члени Асоціації фондів), 7 фондів, які не мають постійного джерела доходів та 12 корпоративних донорів, які входять до Клубу корпоративних донорів [3]. По-четверте, класифікація структури організації третього сектора за напрямами їх діяльності.

Українське суспільство за закордонним аналогом нині тяжіє до встановлення чіткої структурованості, проте просуванню цього процесу заважає ряд проблем державного, локального та внутрішньоорганізаційного аспекту. На сьогодні неурядові організації є частиною неприбуткових, решта – це так звані „бюджетники”, які в більшості країн Західної Європи та Північної Америки є організаціями „public service” і не є державними. На Україні такі організації номінально залишаються як з погляду закону, так і погляду фінансування державними організаціями. Однак багато з них, зокрема, у культурній, освітній сфері діють при цьому аналогічно недержавним. Для уряду економічно доцільно перетворити бюджетників, на яких він виділяє кошт і сам же їх і оподатковує, на НДО і шляхом пільгового оподаткування пустити їх на самоплив. Внаслідок цього традиційне фінансування даної сфери можна навіть посилити, як, скажімо, вчинили в Угорщині. У такий спосіб можливе певне обмеження необґрунтованого перерозподілу коштів комерційних структур на користь цього сектора, зменшення адміністративних витрат уряду в бюджетній сфері, а також підвищення ефективності надаваних послуг за умови зрівняння статусу організацій, які надають подібні послуги.

З іншого боку, децентралізації потребує і врядування на рівні організацій. За визначенням експертів USAID (Агенція з міжнародного розвитку США) структура НДО занадто сконцентрована на лідерові, а колегіальні органи управління (Рада директорів, правління, збори) в більшості організацій функціонують слабо [4, с. 26].