Сторінка
2

Міжнародний досвід функціонування фінансів неприбуткових організацій

Інше виділене нами у коло проблем питання формування системи стимулюючих і стримуючих важелів податкового регулювання системи соціального партнерства, насамперед, потребує розробки стратегічних напрямів їх впровадження. Вивчення іноземного досвіду, а саме російського, щодо вирішення цього питання дозволяє виділити дві основні стратегії лобіювання економічних інтересів НПО: систематична – цільова та додаткова – опортуністська. Сутність систематичної стратегії полягає у визнанні неприбуткових організацій самостійною категорією платників податків та оформленні податкових аспектів їх функціонування в окремий розділ Податкового кодексу. В основі розв’язання даної проблеми більшість європейських країн ставлять створення взаємовигідних умов роботи НПО з урядом: відкритість і прозорість діяльності неприбуткового сектора та систему податкових преференцій різного роду з боку влади. Перехідним етапом до реалізації першої стратегії, яка потребує внесення виважених змін у податкове законодавство, має стати друга стратегія – планова. Сутність цієї стратегії полягає у поступовому вирішенні проблем функціонування фінансів НПО шляхом прийняття Податкового кодексу та спеціальних законів, які регламентують громадську діяльність. Як додаткова, може виступати так звана опортуністська стратегія. Головна її ідея полягає у підтримці будь-яких позитивних реформувань на користь третього сектора, які не обов’язково лобіюються його представниками. На сучасному етапі розвитку третього сектора України найбільш раціональним вважаємо застосування планової стратегії. Зауважимо, що вибір опортуністської стратегії як основної показав низький рівень ефективності та у кінцевому результаті виявився втратним.

Найбільш простим і доступним напрямом певної фінансової стабілізації діяльності неприбуткових організацій посередництвом податкового регулювання на сьогодні виступає застосовувана у багатьох країнах Східної та Центральної Європи політика процентних відрахувань з доходів комерційних структур і приватних підприємців. Однак зазначимо, що процентна філантропія поліваріантна, а отже, однозначна оцінка очікуваного позитивного ефекту її впровадження в Україні потребує більш детального дослідження. Зразкова угорська процентна модель має багато переваг, що визначило її домінуючу позицію на всій території країни: відносна спрощеність, можливість адміністративно-господарського управління. Проте цей механізм сформувався окремо або навіть на заміну більш фундаментального, органічного та довготривалого процесу побудови відносин між органами виконавчої влади і громадським сектором. В умовах довготривалої кризи відносин „уряд-НПО” в Україні постає питання щодо доцільності транспонування процентної моделі на даному етапі розвитку національного третього сектора. Показовим аспектом готовності застосування вказаної моделі повинно стати позбавлення третього сектора ознаки маргінальності, практична реалізація чого знайде прояв в інституційному, законодавчому та функціонально-структурному оформленні відносин з владою.

Крім того, статистичні дані показують, що кількість неприбуткових організацій в Україні зростає значно більш високими темпами, ніж доступні для них ресурси. Певна річ постає питання щодо ефективності вирішення проблеми фінансового забезпечення НПО в Україні за рахунок процентної філантропії та необхідності розробки системи оцінних критеріїв щодо можливості включення неприбуткової організації до реєстру одержувачів бюджетних процентних відрахувань.

Загалом, за визначенням урядів деяких країн, процентна філантропія зовсім не обтяжлива для їх бюджетів. Так, у 2000 році 1 % відрахувань за рахунок податкових надходжень з доходів суб’єктів господарювання в Угорщині становив лише 2,58 % загального фінансування урядом програм НПО [1, с.139]. Природно виникає розуміння широкої популярності процентної моделі завдяки слабкості довіри до регулювання урядом соціальних процесів і бажання ширшої децентралізації державних функцій.

Таким чином, процентна система є квазі-філантропією для перехідних економік. Правильне розуміння процентної системи кваліфікує її лише як проміжний етап становлення філантропії, зважаючи на суспільний зміст цього явища. Однак вправне застосування та вчасне припинення її функціонування сприятимуть значному зростанню можливостей стратегічного планування у неприбутковому секторі.

Показником стимулюючого характеру податкового законодавства виступає здатність до організації благодійної роботи на довготривалій основі. Як приклад, можна знову навести угорське законодавство, що встановлює додаткові пільги за прогресивним принципом для комерційних структур, які оформлюють багаторічні договори сприяння розвитку соціальної сфери.

Законодавче оформлення довготривалих корпоративних відносин угорських комерційних та некомерційних структур призвело до відчутного пожвавлення в цій сфері. Іншим позитивним аспектом виступає зменшення кількості порушень у цій сфері та зловживань благодійницьким статусом.

Повільні темпи нарощування фінансових ресурсів НПО за рахунок внутрішнього фінансування супроводжуються одночасним згортанням обсягів притоку міжнародного благодійницького капіталу. Проте згідно з Звітом рівня світового благополуччя приблизно 32 % світового капіталу зосереджено у приватних фондах європейців, причому темпи зростання такого приватного капіталу становили 440 % з 1986 року. Прогнозне збільшення цього показника складає ще 46 % або 12,3 трильйони доларів до кінця 2006 року. Значна частина цього капіталу, на думку головного менеджера, Швейцарського фонду Лінди Цуркінден-Ерісман може бути спрямована на благодійні цілі за умови прийняття ліберального та етичного законодавства [5].

Приток фінансових ресурсів за рахунок міжнародного благодійництва в Україну можливий за рахунок законодавчого закріплення таких аспектів: