Сторінка
5

Духовно-моральні цінності дітей шкільного віку

Істотною ознакою процесу морального виховання є його концентрична побудова: рішення виховних задач починається з елементарного рівня і закінчується більш високим. Для досягнення цілей, як правило, використовуються усі види діяльності, що ускладнюються. Цей принцип реалізується з урахуванням вікових особливостей учнів.

Процес морального виховання динамічний і творчий: учителя постійно вносять у нього свої корективи, спрямовані на його удосконалювання. Ефективність процесу виховання, як говорила Н.К. Крупська, “залежить від знання кожним викладачем того живого матеріалу, з яким він має справу; він повинний знати, що йому необхідно уважно вивчати цього учня і знати його близько” .

У літературі звичайно вказується на роль сензитивных періодів в інтелектуальному розвитку, але є підстави говорити і про сензитивных періоди морального розвитку дитини.

Проблемою морального формування особистості і проблемою вікової характеристики психологічного розвитку дітей на окремі вікові етапи необхідно вважати ті якості новоутворення, що виникають у процесі розвитку в сфері моральної свідомості, потреб і моральної волі дитини і які в самому основному визначають той чи інший ступінь його готовності до морального саморегулювання.

Вітчизняний психолог А.В.Зосимовский розробив періодизацію морального розвитку дітей.

Перший етап охоплює дитинство і раннє дитинство — етап приспособительно реактивного поводження. Процес первісної соціалізації маляти. Оскільки в поводженні дитини панує мимовільність, а усвідомлений моральний вибір не представлений навіть у зародковому виді, розглянутий етап характеризується як час доморального розвитку. У цей період дитина здобуває готовність до адекватного реагування (спочатку сенсорному, а потім узагальнено-вербальному) на найпростіші зовнішні регулюючі впливи.

За допомогою розумно організованої «поведінкової» практики, дитина підготовляється до переходу на наступний, принципово новий етап свого духовного становлення.

Другий етап характеризується в цілому формуванням у дітей первісної готовності добровільно, на основі елементарної усвідомленості змісту моральних вимог, підкоряти їм своє поводження, ставити "треба" вище "хочу" причому недостатня усвідомленість моральних дій виявляється в дитини на даній ступіні розвитку головним чином у тім, що їхній направляють не власні його переконання, а некритично засвоєні їм моральні уявлення навколишніх. Цей етап охоплює дошкільний і молодший шкільний вік.

З дошкільним періодом (від 3—4 до 6—7 років) зв'язані джерела морального розвитку дітей, коли в них на тлі безпосередньо мотивуючої діяльності уперше виникають паростки довільного позитивного спрямованого поводження.

У молодшому шкільному віці, у період власне морального розвитку дітей, їхня моральна сфера перетерплює подальші зміни. Гру як ведучий вид діяльності дошкільника змінює тепер повсякденне виконання дитиною різноманітних шкільних обов'язків, що створює благоприятнейшие умови для поглиблення його моральної свідомості і почуттів, зміцнення його моральної волі. Домінуюча в дошкільника мимовільна мотивація поводження уступає в нових умовах першість мотивації довільної, соціально спрямованої.

Третій етап морального розвитку особистості охоплює підлітковий і юнацький вік і представлений як етап моральної самодіяльності вихованця, під якою розуміється усвідомлення цілком, і добровільне, підпорядкування людиною свого поводження моральним принципам.

Моральний розвиток підростаючої особистості — це процес знаходження його усе більшої і більшої моральної волі, коли особистість помалу емансипується у своїх діях від безпосередніх впливів зовнішнього середовища і від впливу власних імпульсивних бажань.

Вирішальними для переходу вихованця від однієї вікової моральної ступіні до іншої, більш високої, є новоутвори, що виникають у процесі розвитку в його інтелектуальній і морально-вольовий сферах.

Способи впливу на формування духовно-моральних цінностей

Про моральність людини можна говорити тільки тоді, коли він морально поводиться в силу внутрішнього спонукання (потреби), коли як контроль виступають його власні погляди і переконання. Вироблення таких поглядів і переконань і відповідних їм звичок поводження і складають сутність морального виховання.

Про моральність людини звичайно судять по його поводженню, але поводження – поняття дуже широке й охоплює всі сторони життєдіяльності особистості. Тому для розкриття його моральної сутності необхідно виділити якусь найменшу одиницю, що зберігала би властивості цілого. Такою найменшою одиницею поводження може служити вчинок.

Під учинком розуміють яку-небудь дія чи стан людини, але всяка дія чи стан стає вчинком тільки за умови, якщо воно розглядається у взаємозв'язку з його цілями, що породжують, мотивами і намірами особистості. При цьому моральними повинні бути як самі по собі дії чи стани, так і їхні мотиви, що породжують, і цілі. Таким чином, під поводженням розуміють сукупність вчинків людини, виділяючи при цьому зовнішні дії і внутрішню обумовленість учинків, тобто їхню мотивацію, переживання.

Моральна спрямованість особистості розкривається не в окремих учинках, а в її загальній діяльності, що оцінюється, насамперед, через здатність особистості активно виявляти життєву позицію. Моральна цінність особистості полягає в її готовності затверджувати етичні ідеали суспільства в обраній області діяльності.

Проаналізувавши це питання, можна прийти до висновку, що основними критеріями моральності людини можуть бути його переконання, моральні принципи, ціннісні орієнтації, а також учинки стосовно близьких і незнайомих людей. Звідси випливає, що моральним варто вважати таку людину, для якої норми, правила і вимоги моралі виступають як її власні погляди і переконання (мотиви), як звичні форми поводження.

Звичне поводження формують багаторазово повторені дії. Воно стабільно, дозволяє людині в однакових, схожих умовах діяти завжди так, як потрібно.

Моральні звички зміцнюються в діяльності, і в школі потрібна спеціальна робота з виховання визначених звичок поводження. С. Л. Рубинштейн відзначив, що, коли людину систематично спонукають поводитись певним чином (морально), світогляд, мораль як би осідають і закріплюються в її характері у виді звичок – звичних способів поводження.

Звичка до поводження, визначеному глибоко засвоєними моральними нормами, – показник стійкості морального мотиву. Виховання моральної звички необхідно здійснювати на основі позитивної мотивації поводження учнів .

Моральне поводження характеризується тим, що воно в кожного визначається свідомим вибором тих чи інших дій. Поводження моральне, якщо людина зважує, продумує свої дії, надходить зі знанням справи, вибираючи єдино можливий, вірний шлях рішення проблеми, що стоїть перед ним. Упевненому поводженню відповідає тверда внутрішня переконаність. Гармонія думок і справ – гарантія морального поводження в будь-якій ситуації, при виникненні нових і несподіваних проблем.