Сторінка
6

Формування культури писемного мовлення майбутнього вчителя початкових класів

відсутність емоційно-експресивної лексики;

граматичний рівень

велика кількість іменників та інших субстантивованих частин мови;

переважання абстрактних іменників середнього роду з суфіксами –ство, -цтво, -ння, -ття (напр., класифікування, формулювання, сприйняття тощо);

мінімальне вживання особових займенників;

переважання дієслів теперішнього часу із значенням позачасовості, постійної дії, дієслів третьої особи множини, інфінітивів, безособових форм, оскільки вся увага зосереджена на дії, а суб”єкт її лишається поза увагою мовця (напр., Дано дві сторони і кут, протилежний одній із них. Знайти інші два кути і третю сторону (з підручника);

нахил до розгорнутих складних речень із різними видами підрядності, відокремленими зворотами, вставними конструкціями;

наявність цитат, посилань;

чітка композиційна структура тексту, поділ його на розділи, параграфи, пункти, підпункти.

Науковий стиль має кілька різновидів: власне науковий, навчально-науковий, науково-популярний, науково-публіцистичний, виробничо-технічний.

Власне науковий стиль обслуговує фахівців певної галузі науки. Це наукові дослідження в галузі мовознавства, медицини, біології, фізики тощо, викладені у докторських, кандидатських дисертаціях, монографіях окремих статтях.

Навчально-науковий стиль використовується при написанні підручників, посібників та іншої літератури, призначеної для навчальних закладів.

Науково-публіцистичний стиль властивий працям, надрукованим у спеціальних газетах і журналах, призначених для фахівців певної галузі науки і техніки.

Науково-популярний стиль має на меті зацікавити науковою інформацією широке коло людей незалежно від їх професійної підготовки. Це окремі брошури, статті, замітки на медичні, космічні, біологічні тощо теми у засобах масової інформації.

Виробничо-технічний стиль – це мова літератури, що обслуговує різні сфери господарства й виробництва (інструкції, описи технологічних процесів тощо).

“Не слід гадати, що зміцнення позицій мови відбудеться саме собою, - пише відомий мовознавець Орест Ткаченко, - або що нам би вибачили нащадки, якби через нерозум і недбальство ми втратили свою мову, і що це можна було б “списати” на “несприятливі обставини”. Мовна стійкість народу залежить не стільки від обставин, скільки від його бажання і волі. При бажанні можна воскресити навіть мертву чи напівмертву мову, при небажанні – можна із цілком живої мови зробити мертву”[53:97].

Сфера використання наукового стилю - наукова діяльність, науково-технічний прогрес, освіта.

Основне призначення - викладення наслідків дослідження про людину, суспільство, явище природи, обґрунтування гіпотез, доведення істинності теорій, класифікація й систематизації знань, роз'яснення явищ, збудження інтелекту читача для їх осмислення.

Основні ознаки:

ясність і предметність тлумачень;

логічна послідовність і доказовість викладу;

узагальненість понять і явищ;

об'єктивний аналіз;

точність і лаконічність висловлювань;

аргументація та переконливість тверджень;

однозначне пояснення причино-наслідкових відношень;

докладні висновки.

Основні мовні засоби спрямовані на інформування, пізнання, вплив і характеризуються:

великою кількістю наукової термінології (транскрипція, турбуленція, дистиляція, реорганізація, атомна маса й т. ін.);

наявність схем, таблиць, графіків, діаграм, карт, систем математичних, фізичних, хімічних та ін. знаків і значків;

оперування абстрактними, переважно іншомовними словами (теорема, вакуум, синус, параграф, ценз, шлак та ін.);

використовуванням суто наукової фразеології, стійких термінологічних словосполучень;

залучення цитат і посилань на першоджерела;

як правило, відсутністю авторської індивідуальної манери та емоційно-експресивної лексики;

наявністю чіткої композиційної структури тексту (послідовний поділ н розділи, частини, пункти, підпункти, параграфи, абзаци із застосування цифрової або літерної нумерації);

окрім переважного вживання іменників т відносних прикметників наявні дієслівні форми, частіше безособові, узагальнені чи неозначені, як правило, теперішнього часу; що констатують певні явища й факти; значну роль відіграють дієприслівникові та дієприкметникові звороти, які додатково характеризують дії, предмети та явища;

монологічним характером текстів;

переважанням різнотипних складних речень стандартних виразів (кліше).

Літературна мова - це унормована, відшліфована форма загальнонародної мови, що обслуговує найрізноманітніші сфери суспільної діяльності людей: державні та громадські установи, пресу, художню літературу, науку, театр, освіту й побут людей. Вона характеризується унормованістю, уніфікованістю, стандартністю, високою граматичною організацією, розвиненою системою стилів.

Літературна мова реалізується в усній і писемній формах. Обидві форми однаково поширені в сучасному мовленні, їм властиві основні загальномовні норми, проте кожна з них має й свої особливості, що пояснюється специфікою функціонування літературної мови в кожній із форм.

Писемна форма літературної мови функціонує у сфері державної, політичної, господарської, наукової і культурної діяльності.

Усна форма літературної мови обслуговує безпосереднє спілкування людей, побутові й виробничі потреби суспільства.

Українська літературна мова як вища форма загальнонародної національної мови, відшліфована майстрами слова, характеризується наявністю сталих норм, які є обов'язковими

Зразки наукових текстів

Мова

Опановуючи рідну мову, дитина вже в ранньому віці одержує велику

кількість знань, зібраних і закодованих у словах. Людина розмовляє легко і невимушене, якщо рідною мовою спілкується щоденно. Важко мовотворити тим, хто рідною мовою користується зрідка. Іншу мову такий мовець може знати лише в обсязі сленгу, що дає можливість спілкуватися тільки на побутово-службовому рівні.

Духовний світ народу закодований у мові. Українська мова має чимало

слів, які є символами культури. Скажімо, хліб – це не тільки їжа, урожай та

зерно. Це – символ джерела людського життя, материнського благословення, символ достатку, знак уваги й пошани до гостя.

Робота над підготовкою реферату

Реферат (від лат. Refero – повідомляю) - це короткий виклад у письмовій чи у формі прилюдної доповіді змісту наукової праці (праць), літератури з теми, з аналізом запропонованих шляхів вирішення певної проблеми, а також висловлення власних міркувань автора щодо порушеного питання.

Робота над рефератом спрямована на:

вироблення у студентів вміння аналізувати, зіставляти та узагальнювати різні підходи, погляди, конкретний матеріал, вміння формулювати висновки;

розширення кругозору студентів та поглиблення їх знань з того чи іншого предмета;

розвиток основних умінь наукової роботи (дослідницькі вміння, вміння знаходити та працювати зі спеціальною літературою, складати список використаних джерел й оформляти посилання) та наукового розуміння;