Сторінка
5

Розвиток зв’язного мовлення молодших школярів на уроках української мови

Творчий переказ – це усний чи письмовий виклад вихідного матеріалу, який не лише відтворює текст, а й містить у собі окремі творчі елементи. Сама назва його говорить про те, що у пропонований текст вносяться певні зміни і доповнення. Ними можуть бути: зміна в тексті форми особи, часу, способу, внаслідок чого виникає потреба в переосмисленні його змісту; переказ тексту від імені іншого літературного героя тощо.

Особливо ефективними є творчі перекази з завданнями; дописати початок (вступ) або кінець (висновок) до поданого тексту; ввести в його зміст елементи опису, роздуму; розгорнути діалог з питання, що міститься в тексті; доповнити текст власними міркуваннями й ін. Робота над такими переказами вчить не лише правильно відтворювати готовий текст, а й стимулює словесну творчість учнів і тим самим готує їх до самостійного складання висловлювань.

Таким чином, переказ у всіх його різновидах – один з важливих засобів формування мовленнєвих умінь.

На початковому етапі навчання варто використовувати колективну форму складання переказів, яка дає можливість навчати дітей різних способів діяльності по створенню тексту. Поступово, коли учні оволодіють навичками самостійної роботи, на спеціальних уроках з розвитку зв’язного мовлення проводиться індивідуальна робота над переказами.

Вікові особливості щодо розвитку зв’язного мовлення

У дошкільному віці мовлення дитини виконує функції спілкування, пізнання світу, планування власних дій та спільної діяльності. Дитина оволодіває в основному розмовним стилем усної літературної мови.

Мовлення її діалогічне, ситуативне, зв’язане з певною життєвою ситуацією і зрозуміле тільки в цій ситуації.

Під час діалогу міміка, жести, репліка співбесідника допомагають дитині правильно побудувати фразу, доповнити те, що виражено неточно, внести пропущене. Вона оволодіває способами-стимулами коригування власного мовлення.

З розвитком діалогічного мовлення поступово формуються і елементи зв’язного. Уже із 3-4 років дитина намагається послідовно розповісти про те, що бачила, чим займалася, які пригоди з нею сталися. У розповідь вводить найпростіші описи. Використовує монолог-інструкції для планування своїх і спільних дій. Будує міркування, мотивуючи свої вчинки, дії. Розповідає, а часом і сама творить казки.

У процесі шкільного навчання розширюються функції мовлення, яке виникає і розвивається як засіб засвоєння і передачі знань. Мовлення виявляє себе і як засіб формування особистості, самоутвердження її в колективі. Зрозуміло, чому таке трапляється, адже збагачується мовне середовище дітей. На уроках і під час громадської діяльності учні сприймають зразки усного і писемного монологічного мовлення – наукового, публіцистичного, ділового. Опановують читання, письмо, вивчають систему рідної мови.

Провідним у їх діяльності стає монологічне мовлення, більш складне у порівнянні з діалогічним. Коли діалог – це по суті ланцюг реплік, то монолог – система думок, втілених у словесну форму. Монолог не підтримується ситуаціями, питаннями, потребує більшої зібраності, попередньої підготовки, уміння говорити і писати із орієнтацією на сприймання.

Оволодіваючи монологом як новим засобом спілкування, школярі стикаються із труднощами різного плану – мотиваційного, змістового, операційного.

1. При переході від діалогічного до монологічного мовлення втрачаються звичні для дитини спонукальні мотиви діяльності, адже повсякденне діалогічне мовлення не викликає сумнівів у своїй доцільності. «Воно виникає із живого спілкування, є цілком природною реакцією, відгуком дитини на те, що діє навколо неї і торкається її». Монологічні ж учнівські висловлювання часто складаються без достатнього вмотивування. У них немає стимулу. Вони розповідають або пишуть про те, що добре відоме учителеві, тому нічого нового не можуть повідомити йому, через що і втрачається смисл комунікації. Саме це треба подолати дитині.

2. Тематичне спрямування дитячих висловлювань, як правило, визначається учителем. Тому учням важко знайти свій підхід у розкритті теми, увійти в задум, запропонований учителем, підійти до нього як до власного. Учнівським висловлюванням часто бракує цілеспрямованості. Учні звужують або розширюють тему, або зовсім говорять (пишуть) не на тему. Перевантажують свій виклад нецікавими для читача чи слухача деталями, і, навпаки, цікаві факти, про які б вони могли розповісти, не знаходять вираження у висловлюванні.

3. Втілюючи свій задум, учень не може стати на точку зору того, до кого звернене його мовлення. Йому важко передати ознаки предмета, про який він повідомляє, у такій складній залежності, як вони існують у реальній діяльності.

Будуючи монолог, він не має можливості спиратися на звичні форми зворотного зв’язку, які склалися у процесі діалогічного мовлення (міміка, жести, репліки співбесідника).

Серйозним гальмом в оволодінні процесом творення тексту є також недосконалість граматичної структури мовлення молодших школярів. У їхньому мовленні переважають непоширені речення одноманітної структури. Всі ознаки предмета діти у молодшому шкільному віці передають здебільшого за допомогою присудка (зайчик сірий, зайчик біжить). Їм важко об’єднати в одному судженні про предмет дві ознаки – дану (означення) і нову (присудок): Сірий зайчик біжить. Вони недостатньо володіють мовними засобами вираження означальних, причинових, наслідкових відношень.

Ці недосконалості граматичної структури дитячого мовлення свідчать про обмежений обсяг оперативної пам’яті.

В умовах шкільного навчання «ситуація уроку знімає природну комунікативність мовлення» (М.І. Жинкін). Саме тому виникає потреба ввести учнів у мовленнєву ситуацію і навчити орієнтуватися у ній. Слід створити такі умови, які б викликали внутрішнє спонукання висловити свої думки і почуття, бажання розповісти про свої враження, побачене і пережите.

Мотив мовлення («заради чого я говорю» - Л.В. Виготський) виникає у дітей у зв’язку із яскравими вираженнями, коли вони зорово уявляють обстановку, ті місця, тих людей, про яких вони розповідають, чітко усвідомлюють функції мовлення.

Інноваційні технології у роботі над розвитку зв’язного мовлення у молодших школярів

Гуманістична спрямованість освіти нашої доби полягає в постановці мети – розвинути людину, її особистісні якості, адже розвиток людини визначає розвиток суспільства. Під час вивчення української мови та літератури учні розвивають розум, творчі здібності, емоційну сферу, естетичні почуття. Нині актуальним є створення нових освітніх технологій, які мають сприяти загальному розвиткові особистості, формуванню її світоглядної культури, індивідуального досвіду, інтуїції, творчості, інтегративності мислення.

Сучасна педагогічна наука та практика використовують термін «інноваційна діяльність», який означає оновлення технології навчання та перебудову особистісних установок учителя. Такою сучасною засадою є розуміння навчального процесу як діалогу двох особистостей – учителя й учня, які є суб’єктами процесу педагогічної дії.