Сторінка
3

Розвиток зв’язного мовлення молодших школярів на уроках української мови

1) оволодіння нормами літературної мови;

2) збагачення словникового запасу і розвиток граматичної будови мовлення учнів;

3) формування умінь і навичок зв’язного мовлення (оволодіння різними видами мовленнєвої діяльності).

Шкільна програма не визначає зміст роботи над мовними нормами – зразковими варіантами мовних одиниць. Усвідомлення їх відбувається практичним шляхом при засвоєнні основного курсу рідної мови. У підручниках, як і в програмі, подані далеко не всі мовні норми, необхідні для засвоєння на уроках мови. Вчитель, враховуючи рівень мовленнєвої культури дітей, місцеві діалектні вимови, може вносити корективи в програму: опускати правила, котрі учні не порушують; вводити в навчання матеріал, відсутній у програмі (наприклад, правила, що регламентують вимову багатьох приголосних); звертати особливу увагу на правила, що викликають певні труднощі (наприклад, використання у мовленні збірних і кількісних числівників на позначення десятків у непрямих відмінках). Успішне оволодіння нормами літературної мови забезпечується тоді, коли процес засвоєння їх буде свідомим, коли враховуються всі рівні мови і встановлюється систематичний контроль над точністю, змістовністю, логічністю, багатством, виразністю, тобто правильністю мовлення учнів.

Збагачення мовлення школярів лексичними і граматичними засобами проводиться систематично і цілеспрямовано на кожному уроці при засвоєнні розділів «Лексикологія», «Фразеологія», «Словотвір», «Морфологія», «Синтаксис». Здійснюється така робота не лише з метою сформувати точне, виразне мовлення, але головним чином виховувати в школярів потребу вибирати найбільш доцільні для кожного конкретного випадку мовні засоби, бо різні умови і цілі спілкування вимагають різноманітних засобів мовленнєвого вираження.

Збагачення мовлення школярів дає можливість усвідомлювати будь-які відтінки лексичних і граматичних значень слів, словоформ, конструкцій, а також їх стилістичні особливості і сфери використання. Цим, на думку М. Баранова, «закладаються основи для розвитку комунікативно-доцільного зв’язного мовлення».

Сформувати в школярів уміння і навички зв’язного мовлення – практична мета вивчення рідної мови в загальноосвітній школі. Така мета стоїть і перед школами нового типу, але в них вона має дещо інший зміст – озброїти школярів умінням користуватися в найбільш важливих сферах спілкування всіма видами мовленнєвої діяльності – слуханням, сприйманням і передачею інформації, розгорнутим висловлюванням.

Розділ програми «Зв’язне мовлення» передбачає навчити школярів різних видів мовленнєвої діяльності.

Надзвичайно важливим для організації роботи із розвитку зв’язного мовлення є сформульовані дослідниками (О. Леонтьєв, А. Маркова, М. Жинкін, Т. Ладиженська, В. Капінос, В. Мельничайко, М. Пентилюк) положення, що випливають з теорії мовленнєвої діяльності, згідно з якими:

– спілкування слід розглядати як мовленнєву діяльність;

– реалізація будь-якого виду мовленнєвої діяльності вимагає формування в учнів необхідних для спілкування комунікативних умінь;

– навчальний матеріал варто розглядати в системних відношеннях: екстралінгвістичні фактори (функція мови, мета й умови спілкування).

Методика роботи над усним і писемним висловлюванням.

Робота над зв’язними усними і писемними висловлюваннями складає один з напрямів розвитку зв’язного мовлення учнів. У повсякденному житті мовлення кожної людини звернене завжди до когось і з відповідною метою (проінформувати про щось, переконати в чомусь, вплинути на когось і т.п.). При відсутності адресата мета спілкування губить свою суть.

Це можна спостерігати на багатьох уроках, коли діти говорять і пишуть без відповідної цільової установки (окрім відповіді на оцінку).

Навчити якогось виду діяльності – це значить сформувати необхідні для її здійснення уміння. Вони й повинні скласти суттєву частину змісту навчання мовлення. При визначенні переліку необхідних для мовленнєвої діяльності умінь науковою основою може служити розроблена в психолінгвістиці модель породження висловлювання, відповідно до якої у мовленнєвому акті виділяються чотири фази:

1) орієнтація в ситуації спілкування;

2) планування висловлювання;

3) реалізація спілкування;

4) перевірка результатів сприйняття мовлення.

На першій фазі мовленнєвої діяльності визначається адресат спілкування, тобто встановлюються екстралінгвістичні фактори, що сприяють здійсненню спілкування. Тобто в чинну програму з мови разом з поняттями тема й основна думка висловлювання включені і такі поняття, як спілкування, мета спілкування і адресат мовлення.

Друга фаза – осмислення і передача на письмі загальної структури і плану висловлювання. На цій фазі проходить планування майбутнього висловлювання, що вимагає ознайомлення школярів з різними джерелами інформації і способами їх використання.

Третя фаза – реалізація плану висловлювання, складання власного висловлювання, уміле використання мовних засобів залежно від мети і ситуації спілкування.

На четвертій фазі в процесі аналізу зафіксованого на письмі висловлювання здійснюється перевірка результатів мовленнєвої діяльності. Організовуючи мовленнєву діяльність, необхідно мати на увазі, що в усному мовленні ця фаза збігається в часі з третьою, оскільки контроль за дієвістю висловлювання повинен проходити одночасно з його реалізацією.

У цьому полягає одна з особливостей усного мовлення, яка вимагає формування в учнів уміння слідкувати під час висловлювання за реакцією слухачів, оцінювати її і виправляти своє мовлення.

Для успішного сприйняття мовлення на слух і при читанні учні повинні вміти:

Ø орієнтуватися при слуханні й читанні в ситуації спілкування, тобто визначити свою мету у сприйнятті мовлення і наміри автора висловлювання;

Ø шляхом визначення теми прогнозувати загальний характер висловлювання, яке потрібно слухати або читати;

Ø скласти план, тези висловлювання, що сприймається на слух, або твору, що сприймається при читанні;

Ø аналізувати особливості змісту і мовного оформлення висловлювання, виявляти на цій основі загальне уявлення про його автора;

Ø перевіряти результати і якість сприйняття почутого чи прочитаного, запам’ятовуючи зміст і мовні особливості висловлювання.

Слухання і читання в школі – важливі шляхи засвоєння інформації, які є базою для формування в учнів умінь складати висловлювання в усній і писемній формі. Як стверджують психологи, при слуханні і читанні проходять такі основні процеси: розпізнавання мовних одиниць, їх осмислення і розуміння мовлення. Однак ця галузь розвитку зв’язного мовлення ще недостатньо розроблена в методиці. Реалізуючи роботу з розвитку зв’язного мовлення, необхідно одночасно вчити дітей правильно слухати і читати, тобто сприймати інформацію. Цьому сприяють різноманітні тренувальні вправи. Формувати уміння слухати можна за допомогою таких видів робіт:

Ø з’ясування вчителем конкретного завдання і повторення його учнями;

Ø занотовування важливого повідомлення, а також усього того, що вчитель фіксує на дошці під час пояснення;