Сторінка
4

Розвиток зв’язного мовлення молодших школярів на уроках української мови

Ø складання плану почутого;

Ø відповіді (короткі чи детальні) на питання;

Ø перекази, інтерпретація почутого;

Ø конспектування, складання тез, переказ.

Навчити читання, основу якого складає зорове сприймання тексту, можна шляхом використання вправ із завданням типу:

Ø прочитати текст і відповісти на питання;

Ø прочитати і з’ясувати, що з прочитаного вже відоме, а що є новим;

Ø прочитати і висловити своє ставлення до прочитаного;

Ø Прочитати і встановити, які мовні засоби роблять текст динамічним, виразним, емоційним, яскравим.

Виконання таких завдань вимагає від учнів вдумливого, глибокого читання тексту – його повного розуміння.

Загальновідомо, що мовлення має дві форми: усну й писемну. Кожній з них притаманні певні особливості, які необхідно враховувати під час навчання рідної мови і «працювати над усним та писемним мовленням у нерозривному зв’язку, пам’ятаючи, що більш розвинене усне мовлення учня зумовлює вищий рівень писемного і, навпаки, розвинене писемне мовлення впливає на багатство усного» (Олійник Г.)

У будь-якому зв’язному мовленні вирішується комплекс завдань, що стосуються змісту, побудови і мовного оформлення висловлювання. Щоб розв’язати їх, необхідно вводити в навчальний процес такі види роботи, які б формували певне комунікативне уміння. Для цього можна використовувати:

1) аналіз текстів (усних і писемних, зразкових і деформованих);

2) складання структурних схем, плану, робочих матеріалів;

3) виконання завдань на основі створеної мовленнєвої ситуації;

4) обговорення перших варіантів усних і письмових висловлювань та ін.

При цьому не слід забувати, що комунікативні уміння в процесі виконання різних видів робіт застосовуються не однаковою мірою. Так, детальний переказ передбачає відтворення учнями готового тексту, а творчий переказ – добір і введення у виклад елементів, яких не було в тексті. Переклад тексту вимагає лише добору мовних засобів, еквівалентних засобам іншої мови. Твір за сюжетною канвою дає готову композицію і частково зміст. А мовні засоби треба добирати самостійно. У сукупності всі уміння використовуються лише при складанні зв’язних письмових висловлювань, наприклад, твору на вільну тему.

Більшість названих видів робіт, що вводяться в навчання для формування комунікативних умінь, мають таку специфічну особливість: можуть бути одночасно і прийомом навчання (наприклад, складання плану), і способом діяльності при компонуванні власного висловлювання.

Уміння не абсолютні й не універсальні: уміння зв’язано викладати думки на відповідну тему – це уміння вищого порядку, а всі останні – акумулюючи. Вони видозмінюються залежно від типу, стилю мовлення і його жанрового різновиду. Так, уміння правильно використовувати мовні засоби для оформлення висловлювання типу опису відрізняється від уміння оформлювати роздум. Через те опора на знання мовленнєвознавчих відомостей з теорії розвитку зв’язного мовлення є основою для формування всіх комунікативних умінь.

Робота з розвитку зв’язного мовлення проводиться на основі глибокого засвоєння всіх програмових питань шкільного курсу мови. Система вправ з граматики, правопису, лексики й інших розділив передбачає аналіз усвідомлюваних мовних явищ у тексті і включення їх у зв’язні висловлювання.

Види робіт з розвитку зв’язного мовлення

Створення системи розвитку зв’язного мовлення – завдання складне. Необхідно враховувати ряд факторів: формування комунікативних умінь (осмислення теми і головної думки, добір і систематизація матеріалу, реалізація задуму, удосконалення написаного), оволодіння усною і писемною формою висловлювань, типами і стилями мовлення.

Для створення системи р.з.м. особливу роль відіграють вправи, спрямовані на формування і вдосконалення мовленнєвих умінь і навичок.

Основне завдання з розвитку зв’язного мовлення – забезпечити засвоєння літературної норми. Такі вправи проводяться на всіх уроках української мови. Вони передбачають спостереження над мовними явищами, визначення їх у тексті, характеристику порівняння й зіставлення одних мовних явищ з іншими, аналіз тексту і доцільність використаних у ньому мовних одиниць, в їх співвіднесеності зі змістом і стилем висловлювання.

Виходячи з цих завдань, О.Бєляєв та інші виділяють такі види вправ з р.м.:

1. Спостереження й аналіз мовних одиниць у зв’язному тексті.

2. Аналіз текстів різних типів і стилів мовлення.

3. Стилістичне експериментування (синонімічні заміни в тексті).

4. Конструювання різних мовних одиниць (за моделями, схемами).

5. Конструювання зв’язних висловлювань (творчі роботи).

6. Редагування чужого і власного висловлювання (робота з чернеткою).

Найбільш поширеними видами роботи над усним і писемним мовленням учнів є перекази і твори, які (як і інші види робіт) розрізняються за метою – навчальні і контрольні; за місцем оформлення – класні і домашні; за формою словесного вираження – усні і писемні.

Переказ – це відтворення змісту заслуханого або прочитаного тексту оповідання, твору чи будь-якої статті.

Значення переказу в навчальному процесі надзвичайно важливе: робота над ним сприяє оволодінню такими видами мовленнєвої діяльності, як слухання і читання; виробляє навички побудови самостійного висловлювання; допомагає вчителеві перевірити якість засвоєння учнями програмового матеріалу. Переказ – ефективний засіб розвитку пам’яті, мислення і мовлення.

Основним критерієм, що визначає навчальну цінність переказу, є повнота відтворення висловлювання. Саме на цій основі розрізняють докладні, стислі, вибіркові, творчі перекази тощо.

За обсягом виділяють перекази стислі і докладні. У школі найчастіше практикуються докладні.

Завдання докладного переказу – відтворити якнайповніше зміст вихідного тексту. Цей вид переказу здійснює детальну, розгорнуту, послідовну, близьку до тексту передачу змісту почутого, побаченого або прочитаного з якнайповнішим використанням лексичних і стилістичних засобів. Докладний переказ дається ще з метою привернути увагу школярів до виражальних засобів мови письменника. Тому, реалізуючи інтегрований підхід до навчання переказів цього виду, необхідно використовувати відомі учням уривки з вивчених літературних творів.

Стислий переказ має коротко передати зміст тексту. Робота над ним вимагає уміння відбирати в тексті головне й суттєве. Він привчає школярів висловлюватися лаконічно і чітко, уникаючи багатослів’я. Щоб робота над стислим переказом булла ефективною, доцільно розпочати її з аналізу зразків – простих за змістом і невеликих за обсягом текстів. Потім за допомогою навідних запитань діти мають переказати їх. Надзвичайно корисним при проведені такого переказу є використання матеріалів преси, шкільного календаря.

Характерним для вибіркового переказу є детальний, послідовний виклад змісту однієї з підтем (або пункту плану). Методика проведення цього переказу обумовлюється його призначенням – вибрати й зв’язано викласти матеріал на одне з питань конкретної теми. Для вибіркового переказу краще використовувати тексти, у яких порівняно легко можна виділити сюжетні лінії. Вибір матеріалу і його мовне оформлення якоюсь мірою відображає ставлення учня до з’ясовуваного питання